01 жовтня 2020 року № 320/5544/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 16 листопада 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплати позивачеві грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 31.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
25 вересня 2020 року через канцелярію суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій протиправною, так як відповідач у своєї діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 . Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 28 квітня 2015 року позивач має статус учасника бойових дій.
Як зазначено у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17 листопада 2016 року № 239, ОСОБА_1 , було зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №290 від 16 листопада 2018 року з ОСОБА_1 було припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національної гвардії України та було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на день звільнення та виключення зі списків особового складу, військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016 - 2018 року передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про відпустки”, законодавством встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.
Згідно із ст. 16-2 Закону встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12).
Крім цього ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, стаття 10 Закону України “Про відпустки” розділу ІІ “Щорічні відпустки” регламентований порядок надання щорічних відпусток.
Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України “Про відпустки” щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказана норма співвідноситься з п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Таким чином, позивачу, якій не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні, відповідач повинен був нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 по справі № 620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2016 по 2018 роки.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Як вбачається із матеріалів справи позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період з 2016 по 2018 роки включно, отже набув право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а правова позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, та такою, що не відповідає змісту правових норм, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення рішення суду 01.10.2020.
Суддя Панченко Н.Д.