ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" жовтня 2020 р. справа № 300/793/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гундяка В.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення № 0075455133 від 10.03.2020 року,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0075455133 від 10.03.2020 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган не мав законних підстав для винесення та направлення рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, так як позивач звільнений від обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки в січні 2015 мобілізований до лав Національної гвардії України, в 2016 році продовжив військову службу за контрактом та проходить її по даний час.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.05.2020. Головне управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області не погоджується із заявленою позовною вимогою, оскільки позивач є платником єдиного внеску та зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. В задоволені позову просив відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 в період з 19.08.2013 по 04.01.2019 перебував на обліку як фізична особа-підприємець.
З 24.02.2015 ОСОБА_1 був мобілізований до лав Національної гвардії України, безпосередньо приймав участь в бойових діях в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. 25.09.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
В подальшому, 25.03.2016 позивач на три роки підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Головним управління ДПС в Івано-Франківській області 10.03.2020 винесено рішення щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0075455133, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкцій та нарахування пені на загальну суму 6 298,44 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953.
Спірним у даному випадку є питання щодо поширення на фізичних осіб-підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону, пункту 3 розділу V Інструкції №449, під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» №1275-VII від 20 травня 2014 року, яким внесено зміни в розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та доповнено пунктом 9-2 передбачено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
Крім того, аналогічні норми містяться і в Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393).
Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
При цьому, Верховним Судом в постанові від 30 жовтня 2018 року в справі №805/930/16-а висловлена правова позиція, що ненадання позивачем заяви про звільнення від відповідальності за невиконання обов'язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, та в силу його прямої дії не потребує додаткового звернення.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини 1статті 20 Закону на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов'язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.
Таким чином, наведеними законодавчими нормами передбачено, що особи, які призиваються під час мобілізації, на особливий період, в тому числі, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, можуть виконувати обов'язки військової служби як з укладенням контракту так і без нього. Така правова ситуація як укладення контракту, не змінює статусу осіб, які виконують обов'язки військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Як уже зазначено вище, ОСОБА_1 25.03.2016 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та продовжує проходи службу по даний час.
На підставі наведених правових норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що норми пункту 9-2 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які звільняють фізичних-осіб підприємців призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на позивача.
Крім того, відповідно до норм частини 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам-підприємцям не здійснюється.
Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган не дослідив правову норму, яка міститься в частині 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також не проаналізував умови виконання військового обов'язку та проходження військової служби в порядку мобілізації, на особливий період. Таким чином, контролюючий орган прийшов до невірного висновку про обов'язок позивача, як фізичної особи-підприємця, під час проходження військової служби за контрактом в період дії особливого періоду щодо сплати єдиного внеску.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати про поширення на позивача, як фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 92 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
До того ж, метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
На підставі ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
У свою чергу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військова служба за контрактом (ч.ч. 1, 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Отже, виконання військового обов'язку під час проходження військової служби незалежно від виду такої служби передбачає наявність пільг для військовослужбовців, зокрема, у галузі податкових правовідносин.
Окрім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи наведене, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира Військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Така правова позицію висловлена Верховним Судом в справі №260/117/19 (постанова від 04.02.2020).
При вирішенні справи суд керується основними засадами податкового законодавства України. Так, згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, застосовується принцип презумпції правомірності рішень платника податків.
Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.
Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні («Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року; «Серков проти України», заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року).
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частини 1 та 2 ст. 77 Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску позивачем.
Таким чином, винесення контролюючим органом спірного рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0075455133 від 10.03.2020 року.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з 30.09.2020 року, як дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Гундяк В.Д.