01.10.20
22-ц/812/1549/20
Провадження № 22-ц/812/1549/20
іменем України
29 вересня 2020 року м. Миколаїв
справа № 489/5285/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Шаманської Н.О., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
за участі: представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_4 ,
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухваленого 20 липня 2020 року під головуванням судді Коваленка І.В., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене того ж дня, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном,
У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном.
Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 18 жовтня 2008 року, він є власником транспортного засобу марки CHEVROLET LACETTI NF 19 B, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
В 2010 році довірив ОСОБА_1 управляти належним йому рухомим майном. Довіреність була видана строком на 3 роки.
Так як строк дії довіреності закінчився, він неодноразово пропонував відповідачці повернути йому транспортний засіб, однак остання у добровільному порядку спірний автомобіль не повернула та продовжує ним користуватися, чим перешкоджає йому здійснювати право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У вересні 2019 року позивач звернувся до Інгульського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області із заявою про прийняття мір до відповідачки щодо повернення належного йому рухомого майна, однак в порушенні кримінального провадження відмовлено та рекомендовано звернутися до суду.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні належним йому на праві власності транспортним засобом марки CHEVROLET LACETTI NF 19 B, номер двигуна НОМЕР_3 , 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути йому спірний автомобіль, ключі від зазначеного транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 18 жовтня 2008 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки спірний автомобіль відповідно до статті 60 СК України вважається спільним сумісним майном сторін, так як його було придбано в період шлюбу, а отже сторони мають рівні права на це майно. Тому задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, буде порушувати право іншої сторони на вільне володіння, користування та розпорядження цим майном.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного судового рішення, просила рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції позбавив позивача взагалі права на користування спірним транспортним засобом, так як відповідачка розпоряджатися спірним автомобілем за взаємною згодою не бажає. Вказане підтверджується зверненням позивача до правоохоронних органів. Позов ОСОБА_3 є негаторним, рухоме майно перебуває у власності позивача, відповідачка чинить перешкоди позивачеві у користуванні та розпорядження своїм майном. Метою цього позову є усунення перешкод з боку відповідача у здійсненні позивачем права власності та користування. Таким чином дії відповідачки є неправомірними, порушують законні права позивача, а тому вони підлягають судового захисту. Однак суд першої інстанції надав помилкову оцінку вищевказаному.
На вказану апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Суд першої інстанції вірно зазначив, що задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, буде порушувати право іншої сторони на вільне володіння, користування та розпорядження цим майном.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судове засідання з'явилася представник відповідачки - ОСОБА_2 .
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися. До суду повернулось поштове повідомлення, яке було направлено на ім'я ОСОБА_3 за вказаним позивачем адресом, із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Таке повідомлення вважається належним відповідно до вимог частини 8 статті 128 ЦПК України. Представник позивача - ОСОБА_4 , яка підписала апеляційну скаргу, про дату, час та місце розгляду справи також повідомлена належним чином, про що свідчить її підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення. Оскільки клопотань про відкладення розгляду справи від позивача та його представника до суду не надходило, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково, з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки спірний автомобіль відповідно до статті 60 СК України вважається спільним сумісним майном сторін, так як його було придбано в період шлюбу, а отже сторони мають рівні права на це майно. Тому задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, буде порушувати право іншої сторони на вільне володіння, користування та розпорядження цим майном.
Однак з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна, з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони з 18 серпня 2000 року по 01 лютого 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
18 жовтня 2008 року, за час спільного проживання, подружжям було набуто у власність автомобіль марки CHEVROLET LACETTI NF19B, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_3 .
З листопада 2010 року автомобіль перебуває у володінні ОСОБА_1 , що відповідачкою не заперечується.
ОСОБА_3 пред'явив вимоги до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належним йому на праві власності автомобілем шляхом зобов'язання відповідача повернути вказаний автомобіль, ключі від нього та свідоцтво про реєстрації цього транспортного засобу.
Отже, предметом доказування по даній справі є належність позивачу спірного транспортного засобу на праві власності.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Право власності на автомобілі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 5 статті 656 ЦК України, пункти 6-8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 7 вересня 1998 року).
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 14-325цс18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність судового рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідача, в разі встановлення судами, що спірна квартира набута відповідачем за час шлюбу з позивачкою, підтверджує, що у судів попередніх інстанцій відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні. Спір про поділ майна сторін не вирішено.
За такого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний автомобіль набутий ОСОБА_3 за час шлюбу з відповідачкою, є їх спільною власністю.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю позивача - безпідставні.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частиною 1 статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою чиняться перешкоди позивачу у користуванні та володінні спільним автомобілем, отже наявні правові підстави для усунення перешкод у користуванні автомобілем.
Враховуючи правовий режим цього майна та недосягнення сторонами домовленості щодо користування спільним автомобілем, колегія суддів вважає, що позов належить задовольнити частково, усунувши позивачу перешкоди у користуванні спірним автомобілем, зобов'язавши відповідачку надати позивачу рівне із нею право володіння та користування цим автомобілем.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, яка викладена в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 686/25061/16-ц.
Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, не дав їм належної оцінки та помилково відмовив в задоволенні позову, рішення суду першої інстанції належить скасувати на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно із статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи розмір судових витрат позивача в суді першої інстанції (768,40 грн) та при подачі апеляційної скарги (1152,60 грн), а також часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 960,50 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном задовольнити частково.
Усунути перешкоди у користуванні майном - автомобілем марки CHEVROLET LACETTI NF19B, 2008 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_3 рівного із нею права володіння та користування автомобілем CHEVROLET LACETTI NF19B, 2008 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 960 грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіН.О. Шаманська О.О. Ямкова
Повне судове рішення складене 01 жовт ня 2020 року.