Справа №521/6790/19
Пр. №2/521/389/20
22 вересня 2020 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.,
при секретарі - Карачковському П.П., за участю:
представника позивача - адвоката Павлишина А.І.,
представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Гаврилюка П.С.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування будинком,
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, уточненим та доповненим у подальшому, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - орган опіки та піклування Малиновської РА ОМР), посилаючись на те, що йому на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 04 квітня 2019 року належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , яке було видане та посвідчене на підставі акту державного виконавця про проведені електроні торги, затвердженого Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Перший Малиновський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області) 21 березня 2019 року.
Позивач зазначав, що він, як власник житлового будинку по АДРЕСА_1 , не має можливості розпоряджатися своєю власністю, оскільки в будинку зареєстровані, але не проживають колишній власник будинку ОСОБА_1 та члени її сім'ї.
Стверджував, що відповідачі у справі відмовляються у добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просив суд винести рішення, яким визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , та зняти останніх з реєстрації за вказаною вище адресою.
Ухвалою суду від 13 травня 2019 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 19-20).
Ухвалою суду від 07 серпня 2019 року за клопотання ОСОБА_1 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням по цивільній справі №521/7502/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Першого Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н.П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_8 , про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та скасування рішення про державну реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 85-88).
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2019 року була скасована та справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 1 а.с. 134-136).
Ухвалою суду від 18 грудня 2019 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду (т. 1 а.с. 149-150).
Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі було залишено без задоволення (т. 1 а.с. 202-205).
Ухвалою суду від 02 липня 2020 року була прийнята відмова ОСОБА_3 від частини позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , стосовно зняття з реєстрації та виселення (т. 2 а.с. 145-147).
Представник позивача, діючий за ордером від 07 червня 2019 року, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити (т. 1 а.с. 55, 56).
Представник відповідачки ОСОБА_1 , діючий на підставі ордеру від 02 травня 2019 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше надав відзив на позов (т. 1 а.с. 29, 63).
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляд справи повідомлялися судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України (т. 2 а.с. 174, 175, 176).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вважає що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 29 розділу першого та главою 32 розділу другого книги третьої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.
Встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 04 квітня 2019 року належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , яке було видане та посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу на підставі акту державного виконавця про проведені електроні торги, затвердженого Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області 21 березня 2019 року (т. 1 а.с. 6, 8).
04 квітня 2019 року право власності ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 9).
Отже, єдиним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на даний час є позивач ОСОБА_3 .
Згідно довідок відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області від 24 квітня 2019 року та від 24 червня 2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , зареєстровані у житловому будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16, 17, 18, 30, 31, 72, 73, 74, 75).
Факт не проживання відповідачів у житловому будинку по АДРЕСА_1 не заперечувався в судовому засіданні представником відповідачки ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №521/7502/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Першого Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н.П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_8 , про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та скасування рішення про державну реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 36-40).
Ухвалою суду від 11 травня 2019 року по вказаній справі №521/7502/19 було відкрите провадження, але рішення по суті не винесене (т. 1 а.с. 41).
Зі змісту висновку органу опіки та піклування Малиновської РА ОМР від 21 лютого 2020 року вбачається, що останній вважає недоцільним визнання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування будинокм АДРЕСА_1 , виселення та зняття з реєстрації (т. 1 а.с. 195-197).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Встановлено, що після відчуження житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідачі виселилися з спірного будинку, але у добровільному порядку не знялися з реєстраційного обліку за вказаною вище адресою.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач, як власник житловому будинку по АДРЕСА_1 , має право вимагати визнання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування спірним будинком, оскільки втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.
Суд вважає доведеним факт того, що на момент розгляду справи відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 втратили право власності, а тому і користування спірним житловим будинком, а своєю реєстрацією у будинку позивача останні обмежують його право власності.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року по справі №212/6724/17 (пр. №61-40291св18).
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Зі змісту ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вбачається, що підставою для зняття з реєстрації є рішення суду про визнання особи втратившою право на користування житлом.
Таким чином, рішення суду про визнання особи втратившою право на користування житлом є підставою для зняття даної особи з реєстрації.
Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є підставою для зняття відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з реєстраційного обліку.
Що стосується позовних вимог щодо визнання втратившим право користування житловою площею малолітним ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Враховуючи малолітній вік відповідачаОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його місцем реєстрації є місце проживання/реєстрації адреси проживання/ його батьків.
Тобто, малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правомірно набув право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , оскільки його батьки були зареєстровані за вказаною адресою зі згодою колишнього власника житлового будинку.
Зі змісту постанови Верховного Суду по справі № 711/4431/17, провадження № 61-11933св18п від 04 липня 2018 року вбачається, що неповнолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.
Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Крім того, Верховний Суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Суд також приймає до уваги і висновок органу опіки та піклування Малиновської РА ОМР від 21 лютого 2020 року, який вважає недоцільним визнання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 , виселення та зняття з реєстрації.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право власності або право постійного користування іншим житлом.
Тому в частині позовних вимог про визнання втратившим право користування житловою площею малолітнім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Судовий збір по справі складає 3073,60 грн., які повністю сплачено позивачем при зверненні до суду (т. 1 а.с. 1, 52, 53, 54).
Керуючись ст. ст. 15, 16, 319, 321, 391, 406 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування будинком - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва від 04 квітня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2020 року.
Суддя: О.М. Сегеда