01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 300/937/19
адміністративне провадження № К/9901/1917/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року (головуючий суддя -Старунський Д. М., судді -Багрій В. М., Большакова О. О.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі також - Відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 січня 2019 року №0000541306, №0000551306, №0000561306.
В обґрунтування позову зазначено, що Відповідач в порушення положень податкового законодавства, всупереч фактичним обставинам необґрунтовано зробив висновок про отримання Позивачем в 2017 році доходу у вигляді додаткового блага без нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року зупинено провадження у справі №300/937/19 (857/10606/19) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №351/2206/19.
Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №351/2206/19, що розглядається в порядку цивільного судочинства, та предметом розгляду якої є правомірність положень додаткового договору від 26 жовтня 2017 року до Кредитного договору №2501/1006/88-175 від 20 жовтня 2006 року та положень листа ТОВ «Кредитні ініціативи» від 26 жовтня 2017 року, що були передумовою прийняття оскаржуваних індивідуальних актів.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі скасувати і направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Позивач не скористався процесуальним правом надіслати відзив на касаційну скаргу.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача складено акт від 10 грудня 2018 року № 1251/09-19-13-06/ НОМЕР_1 .
Згідно з висновками акта Позивачем порушено вимоги підпункту 164.2.17 «д» пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 179.1 статті 179, підпунктів 1.2, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 9 січня 2019 року №0000541306, №0000551306, №0000561306.
Передумовами, що слугували підставою для відповідних висновків Відповідача та прийняття зазначених вище індивідуальних актів, слугували обставини списання банком кредитної заборгованості та неподання Позивачем декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, внаслідок чого, на думку Відповідача, не задекларовано та не сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходу, отриманого у 2017 року як додаткове благо у вигляді анульованої (прощеної) основної суми кредиту.
Так, 20 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір за № 2501/1006/88-175.
Згідно з умовами договору Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20 000,00 доларів США на строк з 20 жовтня 2006 року по 10 жовтня 2016 року на умовах, наведених у цьому договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
26 жовтня 2017 року між сторонами укладено додатковий договір до Кредитного договору від 20 жовтня 2006 року №2501/1006/88-175 про припинення зобов'язання переданням відступного за кредитним договором від 20 жовтня 2006 року №2501/1006/88-175 після сплати відступного в сумі 348 010,60 грн.
26 жовтня 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" сформовано повідомлення про анулювання боргу, згідно з яким якого Позивача як боржника повідомлено про прийняття рішення про анулювання (прощення) кредитної заборгованості за кредитним договором від 10 жовтня 2006 року № 2501/1006/88-175, складала 1 199 719, 42 грн., з яких: заборгованість по основній сумі кредиту - 624 506,62 грн., заборгованість по процентах - 575 212,80 грн., заборгованість по пені - 215 952,09 грн.. Також кредитором роз'яснено, що відповідно до вимог Податкового кодексу України, до складу річного оподатковуваного доходу за 2017 рік входить вказаний прощений основний борг у розмірі 624 506,62 грн.
Разом з тим, як установлено апеляційним судом, ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку додатковий договір до кредитного договору від 26 жовтня 2017 року та повідомлення про анулювання боргу ТОВ «Кредитні ініціативи» від 26 жовтня 2017 року.
Снятинським районним судом Івано-Франківської області відкрито провадження за позовом у справі під №351/2206/19.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги Відповідач, посилаючись, зокрема, на положення підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, обґрунтовує тим, що судами касаційної інстанції неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що виникли між податковим органом та Позивачем.
Відповідач також в касаційній скарзі вказує на те, що ним з урахуванням вимог чинного законодавства прийнято податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір.
Також Відповідач зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції призведе до затягування судового процесу, що може призвести до втрати дохідної частини бюджету.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Згідно з статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень частини першої статті 2 цього Кодексу є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою виконання завдань, передбачених наведеною нормою, Кодекс адміністративного судочинства України надав судам повноваження щодо зупинення провадження у справі.
Зупинення провадження є механізмом відтермінування досягнення завдань адміністративного судочинства у випадках, коли виникають об'єктивні обставини, що унеможливлюють повноцінний розгляд справи.
Обґрунтованість зупинення провадження у справі (наявність підстав, умов та належного мотивування) обумовлює правомірність такої паузи.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Об'єктивна неможливість розгляду справи, визначена положеннями пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Отже, необхідною передумовою зупинення провадження у справі на підставі цієї норми є неможливість її розгляду до вирішення по суті іншої справи. Ця підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Слід зазначити, що лише необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Водночас, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, підставою зупинення провадження у справі є те, що ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку додатковий договір до кредитного договору від 26 жовтня 2017 року та повідомлення про анулювання боргу ТОВ «Кредитні ініціативи» від 26 жовтня 2017 року, які слугували підставою для формування Відповідачем висновків про отримання Позивачем додаткового блага, яке протиправно, на думку Відповідача, не задеклароване за результатами річного декларування.
Снятинським районним судом Івано-Франківської області відкрито провадження за податним позовом за №351/2206/19.
З урахуванням наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.
Доводи Відповідача у касаційній скарзі зводяться лише до необхідності врахування позицій суду касаційної інстанції (Вищого адміністративного суду України), що на його думку, підтверджують правомірність його поведінки у спірних правовідносинах.
Разом з тим, на стадії зупинення провадження у справі суд не вдається до оцінки правомірності поведінки Позивача та Відповідача у правовідносинах, що слугували підставою для прийняття відповідних індивідуальних актів загалом. При ухваленні рішення про зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд перевіряє наявність обставин, що свідчать про об'єктивну неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, зокрема цивільного судочинства.
Відповідачем в касаційні скарзі не наведено тверджень, за результатами правової оцінки яких, можна дійти висновку щодо відсутності обставин, передбачених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що питання існування об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи повинно вирішуватись судом, з урахуванням тих обставин, які мають значення для його вирішення у кожній конкретній справі. Оскільки клопотання Позивача було розглянуто судом апеляційної інстанції і викладеним у ньому обставинам надано відповідну оцінку, а касаційна скарга не містить доводів, які б підтверджували неправильність висновків суду апеляційної інстанції при його вирішенні, то твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права внаслідок зупинення провадження у справі є безпідставними.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.
Отже, переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх