01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/9317/14
адміністративне провадження № К/9901/10519/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
при секретарі - Мовчан А.В.,
за участю:
представника позивача - Писаренка А.М.,
представників відповідачів - Польця Д.М., Караченцевої Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року (головуючий суддя - Аблов Є.В., судді - Амельохін В.В., Шулежко В.П.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Губська Л.В., Оксененко О.М.)
у справі № 826/9317/14
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України, Національного агентства України з питань державної служби,
про визнання протиправним та скасування розпорядження від 27 травня 2014 року №512-р, визнання протиправним та скасування наказу від 02 червня 2014 року №64-к10, поновлення на роботі, визнання протиправною бездіяльності, -
І. Суть спору
В липні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник), звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1, КМУ), Національного агентства України з питань державної служби (далі - відповідач 2, НАДС), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України «Про відставку ОСОБА_1 » №512-р від 27 травня 2014 року;
визнати протиправним та скасувати наказ Голови Національного агентства України з питань державної служби «Про припинення виконання службових обов'язків ОСОБА_1 у зв'язку з відставкою» №64-к10 від 2 червня 2014 року;
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника Голови Національного агентства України з питань державної служби;
визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Національного агентства України з питань державної служби, яка виразилась в ненаданні ОСОБА_1 гарантованої законодавством відпустки без збереження заробітної плати для домашнього догляду за дитиною визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Національного агентства України з питань державної служби про визнання протиправним та скасування розпорядження від 27 травня 2014 року №512-р, визнання протиправним та скасування наказу від 02 червня 2014 року №64-к10, поновлення на роботі, визнання протиправною бездіяльності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуване розпорядження від 27.05.2014 прийняте КМУ в межах законодавчо визначеного місячного терміну з урахуванням того, що заява позивача зареєстрована в КМУ 28.04.2014. Доводи позивача щодо її звільнення з посади в період тимчасової непрацездатності не бралися до уваги судами, оскільки згідно ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці, в той час як в даному випадку підставою для припинення державної служби позивача була її заява про відставку. Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та Національного агентства України з питань державної служби, яка виразилась в ненаданні ОСОБА_1 гарантованої законодавством відпустки без збереження заробітної плати для домашнього догляду за дитиною визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) суди зазначали таке. Позивач подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною 27.05.2014, тобто в день прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України №512-р, яким прийнято відставку першого заступника Голови Національного агентства України з питань державної служби Ковалевської Юлії Сергіївни. Відтак підстави для надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати відсутні, оскільки на момент звернення з відповідною заявою трудові відносини позивача були припинені.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року - без змін.
Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, не прийняла посилання позивача на заяву про відкликання своєї заяви від 25 квітня 2014 року щодо відставки, оскільки положеннями Закону №3723-XII не передбачено відкликання державним службовцем поданої ним заяви про відставку. Щодо посилання позивача на витяг зі стенограми засідання Кабінету Міністрів України від 27 травня 2014 року в частині питання порядку денного про відставку ОСОБА_1 , колегія суддів зазначила, що відповідно до пункту 2 параграфа 25 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 стенограма засідання Кабінету Міністрів є внутрішнім робочим документом Кабінету Міністрів, що має конфіденційний характер, використовується лише для складення протоколу засідання і зберігається в установленому порядку разом з матеріалами засідання; стенограма надається Верховній Раді, Президентові України, членам Кабінету Міністрів на їх запит. Колегія суддів також погодилася з судом першої інстанції про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, оскільки, як вбачається з письмових пояснень Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2015 року №17625/2-15, що надані на вимогу колегії суддів, заява ОСОБА_1 про надання з 27 травня 2014 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку була зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто після закінчення засідання Уряду, на якому було прийнято рішення про прийняття відставки ОСОБА_1
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
23 березня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, в якій скаржниця просить скасувати зазначені рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема, - судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінку такому доказу по справі як заява позивача про відкликання її заяви про звільнення, а судом апеляційної інстанції проігноровано лист першого заступника Міністра щодо відсутності факту оголошення вказаної заяви позивача на засіданні Кабінету Міністрів України 27.05.2014. Крім того, скаржник вказує, що судами також було порушено норму матеріального права, а саме - ч.3 ст.31 Закону України «Про державну службу», оскільки рішення про відставку прийнято КМУ з порушенням місячного терміну, визначеного даною статтею. Також суди дійшли протиправного висновку про відсутність порушення відповідачем приписів ч. 3 ст. 40 КЗпП України, норми якої забороняють звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності. Так, суди вказали, що дане звільнення відбулося не з ініціативи власника, а за заявою позивача, що виключає порушення відповідачем приписів ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Однак скаржниця зауважує, що так як нею було відкликано заяву про звільнення, то фактично звільнення відбулося з ініціативи власника. Скаржниця також вказує на порушення судами норм матеріального права, які гарантують право позивачки на відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з посиланням на те, що вказану заяву було подано після прийняття рішення КМУ про її відставку, а відтак, на момент звернення з відповідною заявою трудові відносини позивача були припинені і підстави надання позивачці вказаного виду відпустки не існували.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
Відповідачем 2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Указом Президента України від 30.07.2013 №411/2013 ОСОБА_1 призначено першим заступником Голови Національного агентства України з питань державної служби.
Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31.07.2013 №212-к/о оголошено Указ Президента України від 30.07.2013 №411/2013 та вирішено вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов'язків з 31.07.2013.
В подальшому позивач звернулася до Прем'єр - міністра України з заявою від 25.04.2014 про відставку з посади першого заступника Голови Національного агентства України з питань державної служби у зв'язку з етичними перешкодами для перебування на державній службі, яка зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу секретаріату Кабінету Міністрів України 28.04.2014 за №16045/0/1-14.
Також, 06.05.2014 позивач звернулася до Прем'єр - Міністра України із заявою від 06.05.2014 про відкликання заяви від 25.04.2015 щодо відставки з посади першого заступника Голови Національного агентства України з питань державної служби, яка зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу секретаріату Кабінету Міністрів України 06.05.2014 за №16961/0/1-14.
27.05.2014 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №512-р, яким прийнято відставку позивачки відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України «Про державну службу».
Окрім цього, 27.05.2014 позивачкою подано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 27.05.2014 до досягнення дитиною шестирічного віку у зв'язку із необхідністю домашнього режиму та індивідуального догляду за нею; разом з заявою надано довідку №170/259/14 та копію свідоцтва про народження дитини.
Заява ОСОБА_1 про надання з 27 травня 2014 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку була зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв.
02.06.2014 Національним агентством України з питань державної служби винесено наказ №64-к10 «Про припинення виконання службових обов'язків ОСОБА_1 у зв'язку з відставкою».
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною першої статті 30 Закону №3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, передбачені спеціальні підстави припинення державної служби, зокрема, відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону).
Згідно положень статті 31 зазначеного Закону відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.
Підставами для відставки є, зокрема, етичні перешкоди для перебування на державній службі.
Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №298 затверджено Порядок розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України (далі Порядок №298).
Підпунктом 2 пункту 1 та підпунктом 4 пункту 2 Порядку №298 передбачено, що він визначає процедуру розгляду подання щодо призначення на посаду, зокрема, керівників інших центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників. Керівник центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступник, керівник центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, утвореного Кабінетом Міністрів України, його перший заступник та заступник призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Згідно абзацу третього пункту 10 Порядку №298 у разі внесення пропозиції щодо відставки особи у поданні зазначається, що передбачені законодавством виплати відповідній особі здійснюються за рахунок фонду оплати праці органу, в якому вона працює. До подання додаються письмова заява особи з поясненням причин відставки, інші документи, що обґрунтовують мотиви відставки, проект рішення про відставку, завізований керівником відповідного органу.
Згідно пункту першого параграфу 17 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (далі - Регламенту КМУ), схвалений Прем'єр-міністром проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів та матеріали до нього Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає членам Кабінету Міністрів, іншим учасникам засідання не пізніше ніж за 24 години до початку засідання, а у разі проведення позачергового засідання надає їх до початку або в ході засідання. Матеріали з кадрових питань надаються учасникам засідання в день засідання перед його початком.
Частина 6 статті 179 КЗпП України: У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Суд зауважує, що предметом оскарження у даній справі є розпорядження Кабінету Міністрів України «Про відставку ОСОБА_1 » №512-р від 27 травня 2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття даного розпорядження слугувала заява позивачки про відставку, у відповідності до ч. 2 ст. 31 Закону №3723-XII, у зв'язку з наявністю етичних перешкод для перебування на державній службі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачкою 06.05.2014 було подано заяву про відкликання заяви про відставку, а також 27.05.2014 подано заяву про надання соціальної відпустки у відповідності до приписів частини 6 статті 179 КЗпП України.
27.05.2014 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №512-р, яким прийнято відставку позивача відповідно до абзацу другого частини другої статті 31 Закону України «Про державну службу».
В контексті доводів скаржниці про неможливість звільнення її в період тимчасової втрати працездатності у відповідності до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки вказане звільнення тлумачиться ОСОБА_1 як звільнення з ініціативи роботодавця, так як нею було відкликано заяву про відставку, а звільнення все ж таки відбулося, то Суд зауважує наступне.
З системного аналізу приписів статей 30 - 31 Закону №3723-XII вбачається, що відставка є особливим видом припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, а також спеціальною підставою припинення трудових правовідносин, яка не охоплена переліком, визначеним в КЗпП України, проте передбачена спеціальним законодавством - Законом України «Про державну службу».
Суд зазначає, що вищезазначеними нормами статей Закону №3723-XII службовцю, який займає посаду першої або другої категорії, надано право достроково ініціювати припинення державної служби за чітко визначених підстав, однією з яких є етичні перешкоди для перебування на державній службі.
Водночас приписами тих же статей не передбачено право державного службовця, який ініціював процедуру припинення державної служби у зв'язку з відставкою, шляхом подання письмової заяви, відкликати вказану заяву до моменту прийняття рішення про відставку державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.
Суд зауважує, що вказане право державного службовця на відкликання заяви про відставку не знаходить свого відображення не тільки в Законі №3723-XII, а й у підзаконних нормативно - правових актах, як то Порядок №298 та Регламент КМУ.
Відтак, зважаючи на наведені висновки про відсутність права державного службовця на відкликання своєї заяви про відставку, Суд вважає помилковими судження скаржниці про незаконність її звільнення в період тимчасової втрати працездатності, оскільки припинення трудових правовідносин в даних спірних правовідносинах відбулося не за ініціативи роботодавця, а за її власним волевиявленням, оформленим заявою про відставку.
Стосовно доводів скаржниці щодо порушення судами норм матеріального права, які гарантують право позивачки на відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з посиланням на те, що вказану заяву було подано після прийняття рішення КМУ про її відставку, а відтак, на момент звернення з відповідною заявою трудові відносини позивача були припинені і підстави надання позивачці вказаного виду відпустки не існували, то Суд їх відхиляє з огляду на наступне.
Суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
Зважаючи на те, що законодавством про державну службу, чинному на час проходження позивачкою служби, не врегульовано порядок надання відпусток, то у вказаному випадку підлягають до застосування приписи Кодексу законів про працю України.
Суд погоджується, що приписи частини 6 статті 179 КЗпП України щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженим медичним висновком, є імперативними для роботодавця та є для останнього обов'язком, а не правом.
Водночас, Суд також вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що вказані приписи частини 6 статті 179 КЗпП України реалізовуються лише за наявності існуючих трудових правовідносин.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що заява ОСОБА_1 про надання з 27 травня 2014 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку була зареєстрована Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто після закінчення засідання Уряду, на якому було прийнято рішення про прийняття відставки ОСОБА_1 . Дата та час реєстрації не оспорюється позивачкою.
Суд також підкреслює, що згідно пункту першого параграфу 17 Регламенту Кабінету Міністрів України, матеріали з кадрових питань (включаючи і заяву позивачки про надання відпсутки) надаються учасникам засідання в день засідання саме перед його початком, а не під час його проведення, чи, більше того - після його завершення.
Тому, враховуючи подання позивачкою заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку 27 травня 2014 року о 15 год. 51 хв, тобто, безпосередньо в день проведення засідання Кабінету Міністрів України та після прийняття рішення про відставку скаржниці, що фактично було припиненням трудових правовідносин з останньою, Суд вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для надання позивачці вказаного виду відпустки.
Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Повний текст постанови виготовлено 01.10.2020.
СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова