Справа № 640/11947/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
30 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного Товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного Товариства "ВТБ БАНК" Шевченка Олександра Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ Банк" Шевченка Олександра Володимировича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ВТБ БАНК" Шевченка Олександра Володимировича в частині не включення рахунку № НОМЕР_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням суми 118 795,00 грн., що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 ;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT "ВТБ БАНК" Шевченка Олександра Володимировича включити до Переліку вкладників рахунок № НОМЕР_1 , за яким позивач має право на відшкодування коштів за вкладом в AT "ВТБ БАНК" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до заяви-договору на оформлення банківських продуктів №25162677 від 08.11.2018, шляхом надання Доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, щодо включення рахунку № НОМЕР_1 та визначення за ним суми, що підлягає відшкодуванню в розмірі 118 795,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2020 року позов задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору та зарахування коштів на рахунок відбулося до запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "ВТБ Банк". Наголосив, що Уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ "ВТБ Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI. Зауважив, що відповідач наділений повноваженнями на подання додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування. Підкреслив, що п.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VІ не може бути застосованим ні до Договору № 11/6 від 01 листопада 2018 року, ні до транзакцій (операцій), здійснених на його виконання, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" Стрюкова І.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що дії Уповноваженої особи Фонду повністю відповідають положенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначає, що в розумінні Закону позивачка не є вкладником, оскільки грошові кошти не залучені банком від позивачки, а є такими, що надані як "поворотна безвідсоткова фінансова допомога згідно договорів № 11/6 від 01 листопада 2018 року від кредитора банку та відповідно позивачка не має банківського вкладу, що, як наслідок, не підпадає під дію Закону в частині визначення особи як вкладника банку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством "ВТБ Банк" (банк) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено заяву-договір на оформлення банківських продуктів від 08.11.2018 №25162677, умовами якого передбачено, що з підписання даного договору, на підставі ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" клієнт доручає банку здійснювати договірне списання будь-яких грошових сум, з будь-яких його рахунків, у будь-якій валюті, які відкриті (будуть відкриті) клієнтом у банку для мети оплати суми вартості наданих послуг згідно з діючими Тарифами банку; оплати на умовах, передбачених у заявах про купівлю та продаж іноземної валюти та/або договорах, укладених з банком, суми грошових коштів, що потрібна для виконання операцій з купівлі, продажу або обміну іноземної валюти або банківських металів, і суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що нараховуються у розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством України; повернення помилково зарахованих банком коштів на будь-який рахунок клієнта у банку, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією виписки по рахунку приватного клієнта, на рахунок № НОМЕР_1 (отримувач ОСОБА_1 ), відкритий в АТ "ВТБ Банк", 08.11.2018 надійшли грошові кошти у розмірі 134 000,00 грн. з описанням операції - поповнення карткового рахунку (не пов'язаного з підприємницькою діяльністю) ОСОБА_1 № НОМЕР_1 згідно з договором №11/6 від 01.11.2018. Станом на кінцевий залишок на рахунку № НОМЕР_1 становить 118 795,00 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №3392 "Про початок процедури ліквідації АТ "ВТБ БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "ВТБ БАНК".
Згідно з вищезазначеним рішенням, щодо АТ "ВТБ Банк" відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації строком на два роки - з 19 грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року. Повноваження ліквідатора АТ "ВТБ Банк" делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченку Олександру Володимировичу.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, в травні 2019 року позивачем отримано повідомлення №2316/1-2 Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" від 16 квітня 2019 року про нікчемність правочинів.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів та включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.
Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
У силу приписів статті 27 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частиною 6 статті 27 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
У силу приписів пунктів 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником, згідно з пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Таким чином, передбачені Законом № 4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті другої Закону № 4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту).
Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно статті 1068 ЦК банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Як зазначалося, між позивачем та банком укладено договір банківського рахунку, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.
Крім того, як було встановлено раніше, відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта від 03.01.2019 року № 88555-2019/0103 на рахунок позивача 08 листопада 2018 року надійшло 134000, 00 грн з призначенням платежу: " поповнення карт.рах. (не пов'язаного з підпр-ю діял-ю) ОСОБА_1 № НОМЕР_1 зг дог. №11/6 від 01.11.2018 року ".
Залишок коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 станом на 03.01.2019 року становив 118795,00 копійок.
Наведене свідчить, що позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі до 200 000 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв'язку тим, що на думку Уповноваженої особи вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Пунктами 4, 6 частини другої статті 37 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку
Відповідно до частини другої статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив, що якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи щодо нікчемності транзакцій (операцій) від 08 листопада 2018 року по перерахуванню коштів в загальній сумі 134000, 00 гривень на рахунок № НОМЕР_1 , відкритого на ім'я ОСОБА_1 , як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду, та додатково зазначає, що п.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VІ не може бути застосованим ні до Договору № 11/6 від 01 листопада 2018 року, ні до транзакцій (операцій), здійснених на його виконання, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала.
Норми чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону № 4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я.
Відповідно до ст. 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/19355/15.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI).
У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, яке, окрім того, є банківською таємницею та не доводиться до відома клієнтів банку. При цьому, у даному випадку, невиконання посадовими особами банку приписів цього рішення не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність спірних правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа дійшла помилкового висновку про нікчемність спірних правочинів, протиправно застосувала наслідки їх нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду.
Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема постанови від 17 травня 2019 року по справі № 826/7207/15, від 17 травня 2019 року по справі № 826/28100/15, від 16 травня 2019 року по справі № 820/7242/15 та ін.).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (далі - Перелік) (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
У відповідності до пункту 5 розділу ІІІ Положення протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Таким чином, саме зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про позивача у межах спірних правовідносин є належним та допустимим способом захисту порушених прав останнього.
Аналогічну позицію щодо належного способу захисту у спорах цієї категорії неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 15 травня 2019 року по справі № 809/316/16, від 21 лютого 2019 року по справі № 820/167/16, від 10 квітня 2019 року по справі № 826/561/16).
З урахуванням встановлених вище обставин, колегія повністю погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що Уповноваженою особою не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що у свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного Товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року.