01 жовтня 2020 р.Справа № 440/3998/20
Суддя Другого апеляційного адміністративного суду Перцова Т.С., розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 по справі № 440/3998/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
На зазначене рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області подано апеляційну скаргу.
Подана апеляційна скарга не відповідає вимогам п. 1 ч. 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме до апеляційної скарги не додано документу про сплату судового збору.
В силу ст. 5 Закону України "Про судовий збір" відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Підстав для відстрочення сплати судового збору, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", у спірних відносинах не встановлено.
Отже, апелянт повинен сплачувати судовий збір на загальних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання фізичною особою позову немайнового характеру, складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2020 - 2102,00 грн.
Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання даного позову, становив 840,80 грн., а відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 по справі № 440/3998/20, становить 1261,20 грн.
Зазначені недоліки апеляційної скарги мають бути усунені шляхом направлення до Другого апеляційного адміністративного суду оригіналу квитанції про сплату судового збору на реквізити: Отримувач УДКСУ в Основ'янському районі м. Харкова, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999628, банк: Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, номер рахунку - UA508999980313121206081020011, код класифікації доходів бюджету - 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), наявність відомчої ознаки - "81" Апеляційні адміністративні суди у розмірі 1261,20 грн.
Одночасно в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про звільнення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття рішення по справі.
З приводу заявленого клопотання слід зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Разом з тим, у розумінні ст.133 КАС України єдиною підставою для звільнення сплати судового збору є врахування судом майнового стану особи, яка, у свою чергу, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. В іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 р. у справі «Креуз проти Польщі», вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Таким чином, надання апелянтом належних та допустимих доказів відсутності матеріальних ресурсів на момент звернення з апеляційною скаргою є визначальним для прийняття судом рішення у відповідності до ст.133 КАС України.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження незадовільного майнового стану та неможливості сплатити судовий збір скаржником не надано.
За таких обставин, відсутні підстави для звільнення сплати судового збору за подання апеляційної скарги за клопотанням скаржника, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без руху і надати заявникові термін для виправлення вищезазначених недоліків.
Крім того, до апеляційної скарги не додано доказів щодо належного уповноваження особи, яка підписала апеляційну скаргу - Мірошниченко О.М., на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Так, частинами першою, третьою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Апеляційну скаргу підписано представником Головного управління Мірошниченко О.М.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі по тексту - Закон №1401-VIII).
Пунктом 16 розділу І Закону №1401-VIII розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту).
Водночас, варто зазначити, що пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
За загальним правилом теорії права самопредставництво юридичної особи це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)».
З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов.
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч.4 ст.87 Цивільного кодексу України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі Єдиний державний реєстр, Реєстр) (ч.1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч.3 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру (далі Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Слід зазначити, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.
Однак, згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступні за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) особою, яка уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особами, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи (код ЄДРПОУ - 13967927) вказано керівника - Тараторіна В.Н. Відомості про особу, яка підписала апеляційну скаргу - Мірошниченко О.М., в Реєстрі відсутні.
У Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні відомості про те, що Мірошниченко О.М. має статус адвоката і такого документа до апеляційної скарги не додано.
Отже, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про те, що Мірошниченко О.М. є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого здійснюється представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва. Надана апелянтом копія довіреності від 27.12.2019 №2411/08-20, не є таким документом.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати апелянту строк для надання документів, що свідчать про те, що Мірошниченко О.М. є особою, яка уповноважена представляти інтереси Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно з ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України строк усунення недоліків позовної заяви не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 4 ст. 169, ч. 5 ст. 296, ч. 2 ст.298 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року по справі № 440/3998/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Роз'яснити заявнику апеляційної скарги, що вищезазначені недоліки апеляційної скарги можуть бути усунені шляхом направлення до Другого апеляційного адміністративного суду квитанції або оригіналу іншого документу про сплату судового збору у розмірі 1261,20 грн. та документів, що свідчать про те, що Мірошниченко О.М. є особою, яка уповноважена представляти інтереси Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Роз'яснити апелянту, що у разі неусунення зазначених недоліків апеляційної скарги відповідно до ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України скарга буде повернута скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: (підпис) Т.С. Перцова