01 жовтня 2020 р.Справа № 440/1858/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 07.05.20 року по справі № 440/1858/20
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс"
про визнання протиправними та скасування постанов,
07.04.2020 позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" в якій просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича ВП № 61628530 від 24.03.2020 про відкриття виконавчого провадження,
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича ВП № 61628530 від 24.03.2020 про арешт коштів боржника.
В обгрунтування позовних вимог, позивач посилалась на протиправність спірних рішень приватного виконавця з огляду на відсутність підстав для прийняття до виконання виконавчого напису нотаріуса та відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі м. Києва, адже боржник зареєстрований та проживає у м. Полтаві. Відтак, на переконання позивача, відкриття виконавчого провадження відповідачем суперечить приписам частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про визнання протиправними та скасування постанов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження ВП № 61628530 від 24.03.2020.
Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про арешт коштів боржника ВП № 61628530 від 24.03.2020.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованого адресами.
Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживання», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи неможна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються, всі три окремих поняття.
Відповідач зазначає, що оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича надійшов виконавчий документ - виконавчий напис №289 від 13.02.2020, що виданий приватним нотаріусом КМНО Мажугою В.Ю. - у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувану, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.
Відповідач зазначає, що приватний виконавець не вправі давати правову оцінку діям приватного нотаріуса при вчиненні виконавчого напису і правомірності таких дій не була предметом судового розгляду у рамках даної адміністративної справи.
Відповідач вважає, що приватним виконавцем не порушено вимог законодавства, так як він керувався інформацією, яка міститься у відповідному виконавчому документі.
Таким чином, відповідач вважає свої дії під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження - правомірними та такими, що відповідають законним вимогам.
Стосовно постанови про накладення арешту, відповідач зазначає, що жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення від банківських установ на адресу приватного виконавця не надходили.
Також, відповідач зауважує, що кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю та втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата), та набувають статусу вкладу. Тому, кошти зараховані на відповідні рахунки, є вкладом, а не заробітною платою, пенсією, соціальною виплатною, тощо.
На думку відповідача, приватним виконавцем правомірно винесена постанова про арешт коштів боржника від 24 березня 2020 року.
Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що згідно наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України виданого на ім'я ОСОБА_1 , позивачка з 22.11.2000 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Відомостей про зміну місця реєстрації паспорт позивача не містить.
Також, у розпорядженні приватного виконавця перебула копія заяви на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти ПАТ «Банк «Траст», відповідно до якої місцем реєстрації та фактичного проживання позичальника вказано: АДРЕСА_2 .
Позивачем зазначено, що відомості про фактичне місце проживання позивача, вказані у виконавчому написі нотаріуса, не відповідають тим відомостям щодо фактичного місця проживання (реєстрації) боржника, які вказані у заяві про відкриття поточного рахунку.
Крім того, у цьому виконавчому написі міститься інформація про те, що місцем реєстрації боржника є адреса: АДРЕСА_2 .
Позивач звертає увагу, що згідно довідки Полтавського обласного центру зайнятості №16/10/878-20 від 02.04.2020 р ОСОБА_1 працює у даній установі.
Таким чином, ані відповідачем приватним виконавцем, ані третьою особою кредитною установою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання позивача АДРЕСА_3 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_2 .
Позивач звертає увагу, що приватний виконавець Клименко Роман Васильович, при відкритті виконавчого провадження, не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивачки.
Позивач вважає, що саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.
На думку позивача, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 61628530 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв'язку з чим у приватного виконавцем виконавчого округу міста Києва не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Полтавській області (м. Полтава).
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.05.2016 між ОСОБА_1 /адреса реєстрації та фактичного місяця проживання: АДРЕСА_4 /, укладено кредитний договір R031.0076145 від 24.05.2016 з ПАТ Банк "Траст".
У заяві-опитувальнику на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти вказано адресу фактичного проживання та адресу реєстрації позивача: АДРЕСА_4 /а.с. 45/.
Судом встановлено, що на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами БТ-ПВ-01 від 04.06.2019 ТОВ "Фінансова компанія "СІТІ ФІНАНС" набуло статусу стягувача за кредитним договором R031.0076145 від 24.05.2016.
13.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мажугою В.Ю. вчинено виконавчий напис № 289 від 13.02.2020 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 , фактичне місце роботи невідоме, який є боржником за кредитним договором R031.0076145 від 24.05.2016 /а.с. 51/.
23.03.2020 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича уповноваженою особою стягувача подано заяву про примусове виконання рішення, а саме: виконавчого напису № 289 від 13.02.2020 /а.с. 43-44/. У зазначеній заяві вказано адресу реєстрації боржника - ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_5 та адресу проживання: АДРЕСА_6 .
24.03.2020 приватним виконавцем Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 289 від 13.02.2020 ВП № 61628530 /а.с. 55-56/.
Указану постанову направлено відповідачем ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 /а.с. 57/.
Крім того, 24.03.2020 приватним виконавцем Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову про арешт коштів боржника у ВП № 61628530, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та які належать боржнику - ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору /основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 77197,07 грн /а.с. 64-65/.
Не погодившись з постановами про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на кошти боржника, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанов ВП № 61628530 від 24.03.2020 про відкриття виконавчого провадження, та ВП № 61628530 від 24.03.2020 про арешт коштів боржника діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а тому, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Вищевказана норма Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.
Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Аналізуючи наведене, колегія зазначає, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 23 березня 2020 року стягувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» було подано до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича заяву вих.№76/ПВ/20 від 12.03.2020 про примусове виконання рішення, у якій просили відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 289 від 13.02.2020, що виданий приватним нотаріусом КМНО Мажугою В.Ю.
Виконавчим документом - виконавчим написом №289 від 13.02.2020, що виданий приватним нотаріусом КМНО Мажугою В.Ю. встановлено місце реєстрації боржника АДРЕСА_4 ; місце проживання Боржника - АДРЕСА_3 .
Тобто, виконавчим документом встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що приватний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження здійснює перевірку відповідності виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо його оформлення, проте не здійснює перевірку змісту такого виконавчого документа.
Слід звернути увагу, що зазначення у виконавчому написі № 289 від 13.02.2020 виданого приватним нотаріусом КМНО Мажугою В.Ю., серед іншого, місце проживання чи перебування фізичної особи - боржника відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є обов'язковою вимогою до виконавчого документа.
За змістом ст.сг. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно па яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Колегія суддів вважає, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича надійшов виконавчий документ - № 289 від 13.02.2020 виданий приватним нотаріусом КМНО Мажугою В.Ю. у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Місце проживання житло, розташоване на території адміністративно- територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
А тому, місце реєстрації не є підтвердженням того, що особа проживає за даною адресою, а отже, адреса яка зазначена саме в паспорті: АДРЕСА_4 не є підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала на день відкриття виконавчого провадження саме в Полтавській обл., адже норми законодавства вказують на те, що громадяни України мають право вільно пересуватися по території України та вільного вибору місця проживання без офіційної реєстрації.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що положення ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону, щодо відомостей про «місце проживания», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживания адже, в Законі України «Про виконавче провадження» застосовуються всі три окремих поняття.
Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зі змінами), чи будь-яким іншим нормативно- нравовим актом, не передбачено обов'язку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Отже, враховуючи, що виконавець не має обов'язку перевірити місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, колегія суддів вважає, що у приватного виконавця Клименка Романа Васильовича не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова приватного виконавця від 24.03.2020 року ВП № 61628530 про відкриття виконавчого провадження прийнята з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника у ВП № 61628530 від 24.03.2020, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у чому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Частиною 2 статті 48 та статею 73 Закону України «Про виконавче провадження" визнаено перелік заборона стягнення на грошові кошти.
Стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт майна (коштів) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арени майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчою провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем Клименком Романом Васильовичем, при примусовому виконанні виконавчого напису № 289 виданого 13.02.2020 року винесено постанову про арешт коштів боржника.
Так, колегія суддів звертає увагу, що у постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено: "крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику".
Отже, приватний виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування заробітної плати, соціальної допомоги чи пенсії.
Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.
Водночас, визначено обов'язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання.
У зв'язку з прийняттям банками постанови про арешт коштів боржника, рахунок, на який накладено арешт, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом.
Разом з цим, абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи встановлено, що жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення від банківських установ на адресу приватного виконав ця не надходили.
Таким чином, підстав для скасування постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника у ВП № 61628530 від 24.03.2020, колегією суддів не виявлено.
Крім того, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-535цс15, відповідно до якої, кошти після зарахування на рахунок отримувача стають його власністю та втрачають свій цільовий статус (заробітна плата, пенсія, соціальна виплата), та набувають статусу вкладу. Тому, кошти зараховані на відповідні рахунки, є вкладом, а не заробітною платою, пенсією, соціальною виплатною, тощо.
Враховуючи викладене, колегія суддів дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені нормативно правові акти, дійшла висновку, що у спірних правовідносинах приватний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив передчасні висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року по справі № 440/1858/20, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, порядок розподілу судових витрат встановлений ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Нормами частин першої та другої ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Положеннями ч.3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених апелянтом судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить з системного аналізу положень статті 139 КАС України та процесуального статусу апелянта.
В даному випадку апеляційну скаргу було подано Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем, який є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
З урахуванням положень ч.2 ст.139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з позивача лише здійснені ним документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Тобто, суб'єкту владних повноважень не мають компенсуватися витрати на сплату судового збору, правову допомогу, витрати, пов'язані із прибуттям до суду, та інші судові витрати, крім зазначених вище витрат на доказування, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді.
Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із суб'єктами владних повноважень.
При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа №806/2642/16).
Враховуючи викладене, оскільки суб'єктом владних повноважень не понесено витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року по справі № 440/1858/20 скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" про визнання протиправними та скасування постанов .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 01.10.2020 року