01 жовтня 2020 р. Справа № 480/779/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 13.03.20 року по справі № 480/779/20
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області про ненадання ОСОБА_1 статуса особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та інвалідом IІI групи по захворюванням, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В січні 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Проте листом № 06-12/96 від 30.01.2020 йому було відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач вважає дане рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області про визнання протиправними дій щодо ненадання статуса особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язання надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом при дослідженні чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу-Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111-1976року; наказу заступника Міністра оборони СРСР-начапьника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 року не враховувалось, що Цивільна оборона організовувалась за теріторіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі -чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінкі від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Не були розглянуті зовсім: Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 26.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області-голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №2, від04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та ін.
Додатково зазначаю що Закон України”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не визначає переліку доказів, на підставі яких може бути встановлений факт залучення особи до складу формувань Цивільної оборони.
Позивач зазначає, що вимога щодо надання саме довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до складу формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є необгрунтованою. Листи Міністерства праці та соціальноїполітики України не є нормативними актами, що обов'язкові до виконання, а носять лише інформативний характер і не можуть бути підставою відмови в наданні статуса інваліда війни.
Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача в якому серед іншого зазначено, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідао Закону, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, повинна бути умова, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідач зауважує, що у ОСОБА_1 відсутні докази, які б свідчили про залучення до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до поданих документів позивачу встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р.№796-ХІІ (зі змінами).
На думку відповідача, документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в складі формувань Цивільної оборони, а саме: інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установи (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення ОСОБА_1 до складу формування, усі відомості про роботу, яку ОСОБА_1 виконував під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не надано, тому підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення встановленого зразка, що дає право на пільги, немає.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 01.03.2019 Сумською облдержадміністрацією та інвалідом IIІ групи по захворюванням, пов'язаними з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії № 60 від 23.10.2018 (а.с. 11).
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області із заявою від 28.01.2020 про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у відповідь на яку листом №06-12/96 від 30.01.2020 Управління соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області повідомило позивача, що відсутні докази, які б свідчили про залучення його до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Надані документи підтверджують лише статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в складі формувань Цивільної оборони, а саме: інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установи (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу залученого формування, усі відомості про роботу, яку позивач виконував під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не надано, тому підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення встановленого зразка, що дає право на пільги, немає (а.с. 6).
Не погодившись з даним рішенням позивач звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні законодавчі підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 10 цього Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90, та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
У даній справі суд першої інстанції встановив факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом із тим, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення особи до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, немає достатніх підстав для набуття такою особою статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі №279/12162/15-а, від 19 вересня 2019 року у справі №756/8323/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі №810/4584/18 та від 15 червня 2020 року у справі №822/225/18.
З матеріалів справи вбачається, що документи, які позивач долучив до позовної заяви, а саме: посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 01.03.2019 Сумською облдержадміністрацією; експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії №60 від 23.10.2018; довідка №0104-233 від 29.11.2017, довідка № 30613 від 29.11.2017 та копія трудової книжки свідчать про те, що позивач працював на Чорнобильській АЕС, а також належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач суду не надав.
Крім того, позивачем не було надано доказів того, що разом із заявою, позивачем надавалися Управлінню соціального захисту населення Середино-Будської районної державної адміністрації Сумської області документи, які б підтверджували його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.
Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні законодавчі підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а відтак позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року по справі № 480/779/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 по справі № 480/779/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський