30 вересня 2020 року справа № 580/2885/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (вул. Гоголя, 240, м. Черкаси, 18002, далі - відповідач),якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 245729 грн. 76 коп.
Ухвалою суду від 07.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив йому грошової компенсації за неотримане речове майно, одноразову грошову допомогу при звільненні та грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки (рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі №580/1399/20), тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у розмірі середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку. Тому просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що правовідносини щодо грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру унормовані спеціальним законодавством, а тому норми КЗпП, у т.ч. щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на спірні правовідносини не розповсюджуються. Крім того, в умовах особливого періоду, виконання СБУ та її регіональними органами завдань у зоні проведення Операції Об'єднаних Сил, обумовлює пріоритетність спрямувань бюджетних коштів СБУ, які ж до того ж є недостатніми, з огляду на соціально-економічні умови, що впливає на строки проведення виплат, як звільненим так і діючим військовослужбовцям, тому вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Також зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Голови СБУ від 31.05.2019 №693-ос позивача звільнено з військової служби та наказом УСБУ в Черкаській області від 26.06.2019 №60-ос його виключено зі списків особового складу.
Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 26.05.2020 №21/428: грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 38120 грн. 23 коп. сплачена позивачу платіжним дорученням від 19.07.2019 №1145, доплата за неотримане речове майно у сумі 14442 грн. 02 коп. перерахована позивачу 22.10.2019 №1768; одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 140477 грн. 96 коп. перерахована позивачу платіжним дорученням від 28.08.2019 №1385; компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2583 грн. 51 коп. перерахована платіжним дорученням від 15.07.2020 №1095.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі №580/1399/20 зобов'язано управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 26.05.2020 №21/428, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 2583 грн. 51 коп., відповідно до рішення суду від 10.01.2020 у справі №580/3459/19, перерахована платіжним дорученням від 15.07.2020 №1095,.
Суд врахував, що ні Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Закон України «Про Службу безпеки України», ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містять норм щодо порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з поліції, тому для вирішення спору судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.
Верховний Суд у вказаній справі вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП, а доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин такі норми не застосовуються, суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для вирішення спору суд також врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.
Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин, Верховний Суд у згаданому рішенні №810/1543/17 зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №580/3459/19 в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов у цій частині не підлягає до задоволення.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за неотримане речове майно, то суд зазначає наступне.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18, в якій акцентовано увагу на тому, що за змістом ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Крім того, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз зазначених норм права дає підстави зробити висновок, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у зразковій справі №808/8783/15.
Таким чином, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні щодо компенсації за неотримане речове майно, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому суд зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки така допомога здійснюється лише один раз при звільненні військовослужбовця.
Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні - не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), а тому на ці виплати не розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця, у зв'язку з чим, позов у цій частині позовних вимог також не підлягає до задоволення.
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом - не приймається до уваги, оскільки остаточний розрахунок при звільнення позивача зі служби проведено відповідачем 15.07.2020, а позов надійшов до суду 29.07.2020, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Таким чином, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш