Справа № 560/5524/20
іменем України
01 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Салюк П.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, суд встановив, що позивач звернувся до суду із значним пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду, що визначений ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки про ймовірне порушення своїх прав, а саме невиплати грошової допомоги при звільненні, позивачу було відомо ще в момент винесення наказу про звільнення, а саме 19 липня 2017 року, однак з адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 18 вересня 2020 року.
Так, відповідно до ухвали від 21 вересня 2020 року суд запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення.
17 червня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій вказано, що на переконання позивача грошова допомога при звільненні входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а тому позивач вважає, що звернення до суду із вимогою про виплату грошової допомоги при звільненні не обмежується будь яким строком.
Дослідивши вищезазначену заяву позивача, суд встановив наступне.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Встановлений ст. 122 КАС України, строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов'язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стали протиправні, на його переконання, дії військової частини НОМЕР_1 щодо недоплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір такої допомоги.
При цьому, відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 19 липня 2017 року №152 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 53507,63 гривень.
Таким чином, саме з 19 липня 2017 року - з моменту видання наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 19 липня 2017 року №152, яким було встановлено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, для ОСОБА_1 розпочався перебіг процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, оскільки саме з цього дня позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про те, що військова частина НОМЕР_1 не врахувала до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Відтак, перебіг строку звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача 20 липня 2017 року, з наступного дня після дати коли позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про порушення свого права на виплату, яким виявилось у неврахуванні військовою частиною НОМЕР_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір виплаченої йому одноразової грошової допомоги при звільненні.
Водночас, з вказаним адміністративний позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 18 вересня 2020 року, тобто після спливу понад трьох років з моменту виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, що свідчить на користь висновку про пропуск позивачем, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, місячного строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, на виконання вимог ч. 1 ст. 121 КАС України, ОСОБА_1 подав до суду заяву про поновлення пропущеного ним строку на звернення з даним позовом до суду.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначав, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби є складовою грошового забезпечення, а тому відповідно до ч. 2 ст. 233 КзПП України, він має право звернутися до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина 4 вказаного Закону).
Згідно із пунктом 1 Постанови КМУ №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка діяла на момент звільнення позивача, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 25 до вказаної Постанови "Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів" не зазначено такого додаткового виду грошового забезпечення як одноразова грошова допомога при звільненні.
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 Постанови КМУ від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей".
Наведені нормативно-правові акти не відносять одноразову грошову допомогу при звільненні до видів грошового забезпечення.
Суд також звертає увагу, що одноразова грошова допомога при звільненні, виходячи зі змісту статті 2 Закону України "Про оплату праці", не входить до структури заробітної плати і відповідно не може вважатися видом грошового забезпечення.
У зв'язку з наведеним, на спірні правовідносини не поширюється дія статті 233 Кодексу законів про працю України, а застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом також враховується, що в аспекті викладених обґрунтувань щодо наявності підстав для поновлення пропущеного строку, його порушення було занадто тривалим, хоча об'єктивно для позивача були створені обставини, які дозволяли забезпечити можливість вчасно поставити перед судом питання щодо оцінки правомірності дій відповідача. Оскільки позивачем протягом понад трьох років не був реалізований процесуальний інтерес до судового захисту своїх прав, суд не встановив жодних об'єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали б для позивача звернення з позовом до суду вчасно.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що намір захистити у судовому порядку порушені права має реалізовуватись у чіткій відповідності до вимог процесуального закону і має бути наслідком добросовісних дій позивача.
Отже, за наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем обставини у заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, які є поважними, позивачем не вказано.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи зазначене, оскільки позивач не усунув недоліки вказані судом в ухвалі від 21 вересня 2020 року, то позовну заяву позивачем подано без додержання вимог КАС України, а тому суд вважає за необхідне повернути даний адміністративний позов позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись пунктом 1 частини 4 статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяП.І. Салюк