Справа № 560/3263/20
іменем України
01 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Меджибізької селищної ради, виконавчого комітету Меджибізької селищної ради про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії,
Позивачі звернулись в суд з позовом до Меджибізької селищної ради, виконавчого комітету Меджибізької селищної ради, в якому просять:
- визнати протиправним рішення Меджибізької селищної рада від 29 травня 2020 року №99-87/2020 про відмову у погодженні надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним рішення Меджибізької селищної рада від 29 травня 2020 року №99-87/2020 про відмову у погодженні надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Меджибізьку селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2020 року та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмови в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати Меджибізьку селищної рада повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03 березня 2020 року та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмови в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області з урахуванням висновків суду;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Меджибізької селищної ради;
- стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Меджибізької селищної ради.
В обгрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивачі зазначили, що 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 та 03 березня 2020 року ОСОБА_2 звернулись до Меджибізької селищної ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16.7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області.
Вказали, що рішенням Меджибізької селищної ради від 29 травня 2020 року №99-87/2020 відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області в зв'язку з тим, що надання дозволу щодо відведення земельних ділянок із сформованого масиву здійснюється шляхом його поділу, з наступним врахуванням поданих заяв громадян, які використовували даний масив для городництва більше 15 років.
Оскаржувані рішення позивачі вважають протиправними, тому звернулись в суд з цим позовом.
Суд, ухвалою від 01.07.2020 року відкрив провадження та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 20.07.2020 залучено виконавчий комітет Меджибізької селищної ради як співвідповідача по справі №560/3263/20.
Ухвалою від 31.07.2020 суд відмов представнику позивачів у задоволенні клопотання про звернення з поданням до Верховного Суду про розгляд справи як зразкової справи Верховним Судом як судом першої інстанції.
Позивачі у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивачів надав до суду заяву про розгляд справи без його участі у письмовому провадженні.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Надіслали до суду відзиви на позовну заяву, в яких вказали, що на час звернення позивачів до Меджибізької селищної ради про виділення земельних ділянок, право користування цією земельною ділянкою третіми особами (користувачами) у порядку, передбаченому статтею 141 Земельного кодексу України не припинене. Просили у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження, так як явка сторін не визнавалася судом обов'язковою.
Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, дійшов висновків, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 та 03 березня 2020 року ОСОБА_2 звернулись до Меджибізької селищної ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16,7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області.
Разом із заявою як додатки подано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки; копії паспортів; копії довідок про присвоєння ідентифікаційного коду.
Рішенням вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 "Про розгляд заяв" відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області, так як надання дозволу щодо відведення земельних ділянок із сформованого масиву здійснюється шляхом його поділу, з наступним врахуванням поданих заяв громадян, які використовували даний масив для городництва більше 15 років.
Не погоджуючись із такою відмовою позивачі звернулись із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За змістом Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14).
Стаття 1 Першого протоколу ( 994 - 535 ) "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
У рішенні Європейського суду з прав людини "Остапенко проти України" Заява N 17341/02) Страсбург, 14 червня 2007 року. Уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), оскільки рішення від 4 квітня 2000 року передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність. Заявник не погодився. У цьому зв'язку Суд звертає увагу, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23 листопада 1983 року, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв'язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18 квітня 2002 року, п. 24).
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.
Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, позивачі звернулись до відповідача із заявами, з додатками, про надання їм дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16,7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області. Зазначене свідчить про дотримання позивачами вимог ч.6 ст.118 Земельного кодексу України.
Згідно із частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Крім того, з аналізу зазначених норм слідує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, повинен прийняти вмотивоване рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому, згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною 1 статті 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 року по справі №826/8844/16.
З огляду матеріалів справи судом встановлено, що рішенням вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 "Про розгляд заяв" позивачам відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з огляду на те, що надання дозволу щодо відведення земельних ділянок із сформованого масиву здійснюється шляхом його поділу, з наступним врахуванням поданих заяв громадян, які використовували даний масив для городництва більше 15 років.
Вказане рішення відповідача у відмові в надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на думку суду, не відповідає вимогам закону, яким передбачено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином відповідач не вирішив питання за результатом звернення позивачів згідно з вимогами статті 118 ЗК України.
Разом з цим, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи наведене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивачів в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивачів необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 “Про розгляд заяв”, в частині щодо відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Враховуючи задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним та скасування рішення вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 "Про розгляд заяв" щодо відмови позивачам у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що порушенні права позивачів мають бути захищені шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 13.02.2020 та ОСОБА_2 від 03.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16,7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, та прийняти одне з рішень, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.
У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні всі підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо вимог позивачів про стягнення з відповідача на їх користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн кожному, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАСУ України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Зі змісту вказаних норм випливає, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачами подано ряд підтверджуючих документів: договори про надання правничої (правової) допомоги від 18.06.2020 року №№04-06/20, 06-06/20 укладені між позивачами та адвокатом ОСОБА_3 , акти №№1, 1 від 23.06.2020 про надання юридичних послуг та виконаних робіт, рахунки №№1-06/20, 1-06/20 від 23.06.2020, квитанції №№27167103, 27167262 від 24.06.2020.
Оцінивши акти №№1, 1 про надання юридичних послуг та виконаних робіт від 23.06.2020 за договорами про надання правничої (правової) допомоги, судом встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним з наданими послугами адвоката, пов'язаними із розглядом даної справи та підлягає відшкодуванню позивачам у сумі 4000,00 грн кожному.
На переконання суду, розмір понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу, що становить 8000,00 гривень, підтверджується належними доказами, а тому, на користь позивачів слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн кожному.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 "Про розгляд заяв", в частині відмови у погодженні надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення вісімдесят сьомої сесії сьомого скликання Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області від 29 травня 2020 року №99-87/2020 "Про розгляд заяв", в частині відмови у погодженні надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення з земель запасу (16.00) загальною площею 16,7965 га (кадастровий номер 6823085800:05:009:0005) для ведення особистого селянського господарства (01.03), розташованої за межами с. Лисогірка Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_2 .
Зобов'язати Меджибізьку селищну раду Летичівського району Хмельницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16,7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, та прийняти рішення передбачене статтею 118 Земельного кодексу України, з урахуванням його правової оцінки наданої судом у рішенні.
Зобов'язати Меджибізьку селищну раду Летичівського району Хмельницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що формується як частина раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6823085800:05:009:0005 (16,7965 га) земель комунальної власності (16:00) з метою подальшої передачі позивачам безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0000 га, що розташована за межами с. Лисогірка Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, та прийняти рішення передбачене статтею 118 Земельного кодексу України, з урахуванням його правової оцінки наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з виконавчого комітету Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області судовий збір в сумі 840,80грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та судових витрат за надання правової допомоги в сумі 4000грн (чотири тисячі гривень) на користь ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з виконавчого комітету Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області судовий збір в сумі 840,80грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та судових витрат за надання правової допомоги в сумі 4000грн (чотири тисячі гривень) на користь ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 01 жовтня 2020 року
Позивачі:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідачі:Меджибізька селищна рада (вул. Пушкіна, 5, смт. Меджибіж, Летичівський район, Хмельницька область, 31530 , код ЄДРПОУ - 04404556)
Виконавчий комітет Меджибізької селищної ради (вул. Пушкіна, 5, смт. Меджибіж, Летичівський район, Хмельницька область, 31530 , код ЄДРПОУ - 04404556)
Головуючий суддя П.М. Майстер