01 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3002/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 та в/частина - польова пошта НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (раніше в/частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бонових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (раніше в/частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (окпп № НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з мого грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з часу набуття статусу учасника бойових дій і до звільнення з військової служби він не користувався додатковою відпусткою передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому позивач, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 21.08.2019 р. у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), вважає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Ухвалою судді від 10.08.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.14), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.19-22). Зазначає, що позивач був звільнений з лав Збройних сил України наказом 28.08.2018 року №187 та виключений із списків особового складу в/частини НОМЕР_2 (наразі військова частина НОМЕР_1 ). Під час звільнення з позивачем був проведений повний розрахунок, здійснені всі без виключення виплати грошового забезпечення, на які мав право позивач на день звільнення. Правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки (як учаснику БД) при звільненні не було, оскільки така грошова компенсація, згідно п. 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом МО України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок) передбачена (чітко визначена) лише певній категорії військовослужбовців (в залежності від підстав звільнення). Відтак, представник відповідача зазначає, що відповідач діяв, як на його думку, у чіткій відповідності до вимог єдиного та спеціального нормативно-правового акту, яким визначений порядок та розміри виплати грошового забезпечення, а тому факт неповного розрахунку при звільненні відсутній.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (надалі - позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (раніше війскова частина НОМЕР_2 ) у період з 2015 по серпень 2018 року.
Під час проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь у бойових діях в зоні проведення АТО, зо підтверджується відповідною довідкою (а.с.10) та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 23.01.2016 року (а.с.8).
Відповідно до спільної директиви МО України та Генерального штабу Збройних Сил України з 28 грудня 2019 року військова частина НОМЕР_2 переведена на новий штат та відповідно отримала новий номер - військова частина НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28 серпня 2018 року №76-рс позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «й» (які вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.11).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №187 від 28 серпня 2018 року позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а У зв'язку з не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як УБД за вказаний період, звернувся до суду з даним позовом.
Отже, у даній справі бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки".
Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки", що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки".
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказані норми передбачають не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов'язок нарахувати і виплатити, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій.
Суд зауважує, що приписи закону щодо права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні зі служби є імперативними, реалізація даного права не передбачає необхідності вчинення певних дій з боку військовослужбовця.
Так, судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а тому останній набув право на отримання грошової компенсації за такі відпустки при звільненні зі служби.
На час прийняття наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 28 серпня 2018 року №76-рс та (по стройовій частині) №187 від 28 серпня 2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено та виключено зі списків особового скаду військової частини НОМЕР_2 (наразі військова частина НОМЕР_1 ) та усіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки" за вказаний вище період.
Така бездіяльність відповідача суперечить вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 (раніше військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому вказану грошову компенсацію за відповідний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.8). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 та в/частина - польова пошта НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 ; код в ЄРДПОУ 07747966) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (раніше НОМЕР_2 та в/частина - польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бонових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (раніше в/частина НОМЕР_2 ) (код в ЄРДПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з мого грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року.
Копію рішення суду надіслати сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук