30 вересня 2020 року № 320/6141/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.08.2019 по 10.07.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду, та рішенням Київського окружного адміністративного суду його позов було задоволено. Так, позивач зазначає, що рішення суду було виконано відповідачем добровільно, шляхом зарахування належної до виплати суми на його картковий рахунок. За наведених обставин, на думку позивача, оскільки суд задовольнив його позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації у повному обсязі, то у відповідача виник обов'язок щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2019 по 10.07.2020.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що компенсація за затримку виплати заробітної плати може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, - зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення, що не регулюється нормами трудового права. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги позивача є безпідставними.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив. В обґрунтування заперечень проти відзиву зазначено, що судовим рішенням було встановлено, що невиплата компенсації на день звільнення сталась з вини відповідача, а не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просив суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, та має статус учасника бойових дій, що підтверджується виданим 26.12.2014 Головним управлінням Національної гвардії України посвідченням серії НОМЕР_1 , паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Волочиським РВ УМВС України у Хмельницькій області 24.11.1998.
Наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 24.07.2019 №123 о/с начальника служби забезпечення масових заходів відділу організації патрульної служби управління громадської безпеки полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командувача Національної гвардії України (по стройовій частині) від 15.08.2019 №171 позивача виключено зі списків особового складу Головного управління Національної гвардії України та всіх видів забезпечення 17.08.2019 та направлено для взяття на військовий облік до Києво-Святошинського РВК Київської області.
Позивач зазначає, що в день виключення зі списків військової частини, відповідачем не повністю розраховано його по всім видам забезпечення, а саме не виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим останній звернувся з позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі №320/1859/20 адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем, 10.07.2020, виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, шляхом зарахування належної до виплати суми на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку АКБ "ПриватБанк", копія якої наявна в матеріалах справи.
На думку позивача, оскільки судом визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.08.2019, то відповідач повинен виплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 17.08.2019 по 10.07.2020, що стало підставою для звернення останнього з цим позовом до суду.
З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд, ухвалою від 21.07.2020, витребував від відповідача належним чином завірені копії довідок про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 .
Крім того, у вказаній ухвалі суд зобов'язав відповідача витребувані докази надати суду у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали.
Однак, відповідач, вимоги ухвали суду від 21.07.2020 не виконав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18, від 09.07.2020 в справі №320/6659/18.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
На підставі викладеного, суд вважає, що оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, відповідач при звільненні ОСОБА_1 повинен був сплатити належну йому суму грошового забезпечення на підставі ст.116 КЗпП України в день звільнення. При цьому, за несвоєчасність розрахунку настає відповідальність, передбаченаст.117 КЗпП України.
Як вже було зазначено, 17.08.2019 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Разом з цим, остаточний розрахунок проведено з ним 10.07.2020.
Тобто, факт затримки розрахунку при звільненні є беззаперечним та підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, у зв'язку з чим позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати грошової компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість робочих (у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних) днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (несвоєчасної виплати грошової компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість робочих (у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних) днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.