Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 жовтня 2020 р. Справа№200/5860/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2018 року по 25.05.2020 року в розмірі 253537 грн. 38 коп.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, в день звільнення не проведений повний розрахунок, що призвело до суттєвої затримки виплати, тому відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення по день фактичного розрахунку.
Враховуючи викладене, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року виникло лише 06.05.2020 року у зв'язку з набранням рішенням Донецького окружного адміністративного суду законної сили, рішення виконане у повному обсязі, тому, як вважає управління, затримки виплати не існує.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , працював в органах внутрішніх справ України, перебував на посаді дільничого офіцера поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області (а.с.5-6).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.09.2018 року № 398 о/с ОСОБА_1 звільнений з Національної поліції (а.с.11).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року у справі № 200/13398/19-а, яке постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2020 року залишене без змін, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення індексації грошового забезпечення задоволений, визнана протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, Головне управління Національної поліції в Донецькій області зобов'язане нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (а.с.12-22).
Згідно банківської виписки з рахунку ОСОБА_1 25.05.2020 року Головним управління Національної поліції в Донецькій області нарахувало та виплатило на рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 3324 грн. 55 коп. (а.с.8).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про національну поліцію".
Згідно ч 1 ст. 1 зазначеного Закону національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Стаття 2 Закону України "Про національну поліцію" встановлює завдання поліції, а саме, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про Національну поліцію" в рамках інформаційно-аналітичної діяльності поліція формує бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.
Таким чином, відповідач у справі - центральний орган виконавчої влади, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку та формування бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Як встановлено судом, позивач у справі працював в органах внутрішніх справ, тобто перебував на публічній службі.
Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15 вересня 2015 року № 21-1765а-15.
Як встановлено судом, позивач звільнений з посади 19.09.2018 року, повний розрахунок та виплату всіх належних позивачу сум відповідач провів 25.05.2020 року, тобто, з порушенням строків , встановленими нормами чинного законодавства, тому суд вважає позовні вимоги про про стягнення середнього заробітку за час затримки про звільненні такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100(з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З аналізу наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Як вбачається з матеріалів справи, середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням - липень-серпень 2019 року складає 420 грн. 46 коп.
Відповідно до розрахунку робочого часу на 2018-2020 рік кількість робочих днів за період з 29.09.2018 року по 25.05.2020 року складає 603 календарних дня.
Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з з 29.09.2018 року по 25.05.2020 року складає 420,46 грн. * 603 = 253537 грн. 38 коп.
Оскільки повний розрахунок в день звільнення позивача відповідачем не проведений, що призвело до суттєвої затримки виплати, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та те, що повний розрахунок в день звільнення позивача відповідачем не проведений, що призвело до суттєвої затримки виплати, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, юридична адреса: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2018 року по 25.05.2020 року в розмірі 253537 грн. 38 коп. - задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 253537 грн. 38 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко