01 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 140/11134/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року в розмірі 10952,26 грн, Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2020 року в розмірі 139541,71 грн; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 встановити для нарахування індексації грошового забезпечення з 16 грудня 2016 року базовий місяць січень 2008 року та нарахувати і виплатити з урахуванням цього базового місяця за період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року індексацію грошового забезпечення в сумі 10952,26 грн; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 встановити для нарахування індексації грошового забезпечення з 01 квітня 2017 року базовий місяць січень 2008 року, а з 01 березня 2018 року фіксовану суму індексації в розмірі 3881,83 грн. та нарахувати і виплатити з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та фіксованої суми індексації в розмірі 3881,83 грн, на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2020 року в сумі 139541,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ), яка до 01 квітня 2017 року перебувала на балансі у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 березня 2020 року №88, позивача було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Зазначає, що відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця №60 відповідач 2 у період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року, а відповідач 1 з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2020 року протиправно не в повному обсязі здійснювали нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а в деякий період служби і взагалі не здійснював виплату, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Якщо держава задекларувала певні правила виплати грошового забезпечення, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), тому, саме січень 2008 року, на думку позивача, є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року№5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20- рп/2004, від 09 липня 2007 року №6- рп/2007), посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кечко проти України», Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office4), «Устименко проти України», «Рябих проти Росії», «Марушин проти Росії», справа «Брумареску проти Румунії».
Зокрема, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Ураховуючи викладене в сукупності, ОСОБА_1 уважає, що невиплата відповідачем 1 та відповідачем 2 індексації грошового забезпечення за період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2020 року в загальній сумі 150 493,97 грн є протиправною у зв'язку із чим просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_2 у відзиві на позовну заяву від 04 вересня 2020 року №3738/11010 підтвердила той факт, що позивач перебував на її грошовому забезпеченні з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року та зазначила, що відповідач 1 не мав до 01 квітня 2017 року статусу розпорядника коштів та здійснював лише визначення розміру (нарахування) грошового забезпечення позивача, натомість виплата грошового забезпечення у період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року здійснювалася відповідачем 2.
Звертає увагу суду, що самостійні розрахунки позивачем індексації свого грошового забезпечення з січня 2008 року за період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2020 року на суму 150493,97 грн без врахування фактичного розміру грошового забезпечення та його просування по посаді є необґрунтованими, помилковими, та такими, що не носять персоніфікований характер, натомість нарахування суми індексації належить до компетенції і дискреційних повноважень відповідача.
З огляду на вказане, відповідач 2 просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 52-56).
Стосовно клопотання Військової частини НОМЕР_2 здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження суд зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вищевказані категорії справ не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України.
Таким чином, враховуючи, що дана справа не є справою, яка в розумінні частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України має розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а також з огляду на подані представником позивача клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи за відсутності позивача (арк. спр 9-10), суд не вбачає правових підстав для розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та уважає, що її розгляд має здійснювати за спрощеного позовного провадження, для якого пріоритетним є її швидке вирішення.
У відзиві на позовну заяві від 07 вересня 2020 року, який подано до суду 11 вересня 2020 року представник Військової частини НОМЕР_1 проти задоволення позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок), індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за січень 2016 - лютий 2018 року, фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось, у зв'язку із чим, виплата індексації грошового забезпечення за вказаний період не проводилась. Натомість з 01 березня 2018 року по день звільнення позивачу індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена в повному розмірі.
Також, на думку відповідача 1, оскільки позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення наказом командира Військової частини НОМЕР_1 31 березня 2020 року №88, а спірні правовідносини існували з квітня 2017 року по березень 2020 року останній пропустив строк звернення до суду.
Звертає увагу, що нарахування індексації грошового забезпечення позивачу належить до дискреційних повноважень відповідача, а ОСОБА_1 не звертався до військової частини НОМЕР_1 в досудовому порядку для врегулювання питання виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2020 року.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача 1 просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 61-67).
На адресу суду 17 вересня 2020 року надійшли відповіді позивача на відзиви відповідача 1 та відповідача 2, в яких ОСОБА_1 стосовно посилання військових частин на відсутність фінансового ресурсу зауважив, що жодних заявок, розрахунків на фінансування індексації грошового забезпечення у 2015, 2016, 2017, 2018 роках, якими відповідачу було б відмовлено у даному фінансуванні, надано не було, а тому посилання на те, що у Міністерства оборони України був відсутній фінансовий ресурс для здійснення фінансування конкретно індексації грошового забезпечення є необґрунтованим.
Також зазначає, що виходячи з того, що посадовий оклад за посадою, яку займав позивач до березня 2018 року востаннє підвищувався 01 січня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, то відповідно до статті 102 Постанови №1078 обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник, а саме: з лютого 2008 року (арк. спр. 71-75, 78-82).
Військовою частиною НОМЕР_2 01 жовтня 2020 року подано до суду заперечення на відповідь, в якій остання звертає увагу, що посилання позивача на відповіді Мінсоцполітики та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України не охоплюють оспорюваний період, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, носять рекомендаційний характер та не є належними доказами по справі, відтак розрахунок суми індексації з визначенням базового місяця січень 2008 року є необґрунтованим та такими, що не відповідають чинному законодавству (арк. спр. 86-87).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк. спр. 32).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача, Військової частини НОМЕР_2 , про заміну неналежного відповідача відмовлено (арк. спр. 48-49).
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польової пошти НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення за контрактом та останній вважається таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків (арк. спр. 11).
Як убачається із листа Військової частини НОМЕР_1 від 21 травня 2020 року №915, до 01 квітня 2017 року Військова частина НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) не мала свого фінансового органу та перебувала на балансі Військової частини НОМЕР_2 (арк. спр. 13).
Наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій підготовці) №88 з 31 березня 2020 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видій забезпечення (грошового та речового), з 01 квітня 2020 року знято з котлового забезпечення (арк. спр. 12).
Відповідно до даних карток особового рахунку військовослужбовця №60 (додаток 6) ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася у періоди із січня по грудень 2017 року, із січня по листопад 2018 року, у січня 2019 року, та із січня по березень 2020 року. Натомість у грудні 2018 року та у період з лютого по грудень 2019 року індексація останньому була нарахована (арк. спр. 14-17).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Як установлено судом, відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польової пошти НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а відтак останній має право на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону №1282-XII).
Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша статті 4 Закону №1282-XII).
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону №1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06 лютого 2003 року № 491-ІV.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078).
Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 (далі - Рішення № 9-рп/2013) за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17, від 20 листопада 2019 року по справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 по справі №825/565/17 індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відтак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-XII, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Крім цього, суд констатує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тому, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, суд уважає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17 та постанові від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ).
При цьому, як убачається із листа Військової частини НОМЕР_1 від 21 травня 2020 року №915, до 01 квітня 2017 року Військова частина НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) перебувала на балансі у Військовій частині НОМЕР_2 .
Факт перебування ОСОБА_1 на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 у період з 16 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року підтверджується і відповідачем 2 у поданому відзиві на позовну заяву.
Як убачається із карток особового рахунку ОСОБА_1 №60 (додаток 6) індексація грошового забезпечення останньому не нараховувалася та не виплачувалася у періоди із січня по грудень 2017 року, із січня по листопад 2018 року, у січня 2019 року, та із січня по березень 2020 року (арк. спр. 14-17).
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідачі не довели правомірність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у вказані періоди, що свідчить про протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (з урахуванням факту перебування позивача на її грошовому забезпеченні у вказаний період) щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року та Військової частини НОМЕР_1 - за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудень 2017 року, із 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року, із 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року та із 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Водночас, суд не наділений повноваженням здійснювати розрахунок розміру індексації грошового забезпечення і не може перебирати на себе відповідні функції державного органу до обов'язків якого належить вчинення дій щодо розрахунку та виплати конкретного розміру індексації.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення твердої суми заборгованості.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №420/1207/19.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 16 грудня 2017 року по 31 грудня 2019 року, з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року та з 01 лютого 2019 року по 31 грудня 20189 року, суд зазначає наступне.
Доказів невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 16 грудня 2017 року по 31 грудня 2017 року, як і доказів звернення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату такої індексації та відповідно відмови відповідача 2 у її виплаті суду не надано. В матеріалах справи також відсутні карти особового рахунку військовослужбовця №60 (додаток 6) за вказаний період чи будь-які інші письмові докази на підтвердження зазначеного.
Крім того, на підставі карток особового рахунку військовослужбовця №60 (додаток 6) за 2017- 2020 рік судом установлено, що у грудні 2018 року та у період з лютого по грудень 2019 року ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення була нарахована (арк. спр. 15-16), з огляду на зазначене позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення позивача січень 2008 року, суд керується наступним.
Відповідно до положень пункту 5 Порядку №1078, у разі, якщо сума збільшення грошових доходів є меншою суми індексації, нарахованої відповідно до Порядку, подальша індексація провадиться на визначений згідно даному Порядку індекс.
Базовим місяцем при обчисленні індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових. Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, згідно пункту 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: - заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; - сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Тому, для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових, а тому на думку суду, відповідач має самостійно визначити належну позивачеві суму індексації, в тому числі з урахуванням вимог пункту 5 Порядку №1078.
Суд також відхиляє доводи відповідача 2 про пропущення позивачем строків звернення до суду, оскільки індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі вказаної статті у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі №823/726/16 і від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 24 вересня 2020 року по справі №806/2883/17.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня по 31 березня 2017 року та визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 - за період із 01 квітня по 31 грудень 2017 року, із 01 січня по 30 листопада 2018 року, із 01 по 31 січня 2019 року та із 01 січня по 31 березня 2020 року та зобов'язання відповідача 1 та відповідача 2 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за вказані періоди. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудень 2017 року, із 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року, із 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року та із 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2017 року по 31 грудень 2017 року, із 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року, із 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року та із 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 01 жовтня 2020 року.