22 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/8956/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Сметані Т.В.,
за участю представника позивача Дягеля В.М.,
представника відповідача Нівчика А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2019 №0003843302, №0003853302, №0003883302, №0003893302.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.10.2019 ФОП ОСОБА_1 отримано акт ГУ ДПС у Волинській області «Про результати документальної планової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р.» за №889/03-20-33-02/ НОМЕР_1 від 13.09.2019 (далі - Акт перевірки), який було складено за наслідками проведеної з 14.08.2019 по 28.08.2019 документальної планової виїзної перевірки за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, щодо безпідставного включення до складу валових витрат понесених витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (придбання запчастин, мастил та послуг ремонту вантажних автомобілів), а також витрат, понесених в ході перевезень (вартість використаного дизпалива та добові), по яким станом на 31.12.2017 та 31.12.2018 рахується дебіторська заборгованість.
При цьому зауважує, що вказані операції в їх сукупності загалом, та по кожному звітному періоду зокрема, підтверджені первинними документами, якими стверджуються факти понесення фактичних витрат при здійсненні господарських операцій платника в повному обсязі.
Разом з тим, позивач вказує, що Законом України від 16.01.2020 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-ІХ (далі - Закон № 466-ІХ) внесено зокрема зміни до пп.177.4.5 та 177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, якими виключено норму щодо заборони включення платником до складу валових витрат витрати на утримання вантажних автомобілів та поняття щодо основних засобів «подвійного призначення». З огляду на викладене позивач вказує, що податкові повідомлення-рішення від 13.11.2019 №0003843302, №0003853302, №0003883302, №0003893302 є протиправними та підлягають до скасуванню.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.25).
У поданому до суду відзиві від 08.07.2020 (а.с.39-41) відповідач заперечив проти позову ФОП ОСОБА_1 та в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначив, що ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказів від 23.07.2019 №2584 та від 28.08.2019 №3019 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача. В ході проведення перевірки ОСОБА_1 надано структуру валових витрат, згідно якої вказано запчастини, мастила до вантажних транспортних засобів та послуги по ремонту даних вантажних автомобілів за 2017 рік на суму 1708500,20 грн, за 2018 рік на суму 2401122,92 грн. Тобто, позивачем завищено валові витрати за 2017 рік на суму 1708500,20 грн, за 2018 на суму 2401122,92 грн, внаслідок включення до складу валових витрат, витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі).
Також перевіркою встановлено, що згідно представлених документів, ОСОБА_1 надано транспортні послуги, по яких станом на 31.12.2017 та станом на 31.12.2018 рахується дебіторська заборгованість (361 рахунок за 2017-2018р.).
Дані транспортні послуги (дані наведені в таблиці розділу 2.1.2 акту перевірки) в 2017 та 2018 замовниками оплачені не були, що підтверджено банківськими виписками, наданими в ході проведення планової виїзної документальної перевірки, хоча витрати, понесені в ході даних перевезень (вартість використаного ДП та добові), включені до складу валових витрат за 2017 та 2018, внаслідок чого перевіркою встановлено завищення валових витрат, що не пов'язані з отриманням доходу платника, на загальну суму 2013491,53 грн, в т.ч. за 2017 рік на суму 903090,19 грн та за 2018 рік на суму 1110401,34 грн.
Вказані порушення призвели до заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1102160,62 грн та військового збору на загальну суму 91846,71 грн.
Крім того, згідно з нотаріально завіреними договорами оренди транспортних засобів ОСОБА_1 здійснює функції податкового агента та сплачує відповідні податки та збори кожного місяця, наступного за розрахунковим. Перевіркою встановлено, що підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 не утримано та не перераховано податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні доходу фізичним особам за оренду транспортних засобів, внаслідок чого не утримано та не перераховано податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 15525 грн та не сплачено до бюджету 1293,75 грн військового збору. З врахуванням вищевикладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 10.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.131).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із наведених у позовній заяві підстав, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підставі наказів від 23.07.2019 №2584 та від 28.08.2019 №3019 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за наслідками якої складено акт перевірки від 13.09.2019 №889/03-20-33-02/ НОМЕР_1 про результати документальної планової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 (а.с.54-79).
Згідно з висновками акту перевірки від 13.09.2019 №889/03-20-33-02/ НОМЕР_1 позивачем порушено:
- п.177.2, пп.177.4.1, пп.177.4.2, пп.177.4.3, пп.117.4.4, пп.177.4.5, пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 1102160,62 грн, а саме за 2017 рік на 470086,26 грн та за 2018 на суму 632074,36 грн;
- пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на 91846,71 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 39173,85 грн та за 2018 рік на суму 52672,86 грн;
- пп.168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п.168.1 ст.168 та пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб при нарахуванні доходу фізичним особам в сумі 15525 грн, а саме за 2017 рік - 4374 грн та за 2018 рік - 1 151 гр.;
- підпункти 1.2, 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX, п.162.1 ст.162, пп.163.1.2 п.163.1 ст.163, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, ст.171 та пп. «а» п.176.2 ст.176 ПК України, внаслідок чого не утримано та не сплачено до бюджету 1293,75 грн військового збору, а саме за 2017 рік - 364,5 грн та за 2017 - 929,25 грн;
- ст.24 Кодексу законів про працю України та постанову КМУ від 17.06.2015 №413, а саме допущення до роботи без офіційного працевлаштування;
- статті 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями»;
- п.1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (із змінами та доповненнями).
Позивач, не погодившись із вказаним актом перевірки, подав заперечення до відповідача, які ГУ ДПС у Волинській області в листі від 08.11.2019 №2273/ФОП/03-20-33-02-06 визнано необґрунтованими (а.с.21-23).
На підставі акту перевірки від 13.09.2019 №889/03-20-33-02/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Волинській області винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.11.2019 (а.с.11-14):
- №0003843302 за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування, на загальну суму 1653240,93 грн (1102160,62 грн - за податковим зобов'язанням, 551080,31 грн - штрафні санкції);
- №0003853302 за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 137770,06 грн (91846,71 грн - за податковим зобов'язанням, 45923,35 грн - штрафні санкції);
- №0003883302 за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, на загальну суму 15538,17 грн (8964 грн - за податковим зобов'язанням, 6561 грн - штрафні санкції, 13,17 грн - пеня);
- №0003893302 за платежем військовий збір на суму 1294,85 грн (747 грн - за податковим зобов'язанням, 546,75 грн - штрафна санкція, 1,10 грн - пеня).
Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, ФОП ОСОБА_1 подав скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 05.03.2020 №8425/6/99-00-08-05-04-06, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 13.11.2019 №0003843302, №0003853302, №0003883302, №000389302 - без змін (а.с.15-20).
Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд приходить до таких висновків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Пунктом 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.
Статтею 177 ПК України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункти 177.1, 177.2 статті 177 ПК України).
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.
Суд враховує, що податкове законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають ідентифікуватись ті чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2017-2018 років оподаткування доходів від провадження господарської діяльності здійснював на загальній системі оподаткування. Основний вид діяльності позивача відповідно до КВЕД: 49.41 - вантажний автомобільний транспорт. Протягом охопленого перевіркою періоду позивач використовував у власній господарській діяльності як власні транспортні засоби, так і орендовані (а.с.60-61).
Як слідує з акта перевірки, контролюючий орган встановив, що згідно структури валових витрат та наданих первинних документів позивачем придбано запчастини, мастила до вантажних транспортних засобів та послуги по ремонту вантажних автомобілів за 2017 рік на суму 1708500,20 грн, за 2018 рік на суму 2401122,92 грн (а.с.64 зворот).
Відповідач вказує, що на порушення пп.177.4.5 та пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України ФОП ОСОБА_1 завишено валові витрати за 2017 рік на суму 1708500,20 грн, за 2018 рік на суму 2401122,92 грн, внаслідок включення до їх складу витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі).
Суд погоджується з такими висновками ГУ ДПС у Волинській області з огляду на таке.
Так, підпунктами 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; 177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Водночас за приписами підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів. Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості). Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Аналізуючи вищенаведені норми ПК України, слід дійти висновку про те, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а також амортизаційні відрахування з вартості основних засобів подвійного призначення. При цьому, до основних засобів подвійного призначення відносяться, зокрема, вантажні автомобілі.
Суд зазначає, що наведена норма є імперативною, тобто такою, що категорично визначає спосіб та межі її застосування, не допускає жодних відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єкта (прямо вказує правило поведінки); є безальтернативною, тобто такою, що не встановлює можливості для самостійного визначення обсягу прав та обов'язків в окремих випадках (не передбачає свободи вибору поведінки суб'єкта господарювання).
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 всупереч вимог пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України у 2017-2018 роках включено до складу валових витрат понесені витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, а саме придбання запчастин, мастил та послуг ремонту вантажних автомобілів.
При цьому правильність визначення контролюючим органом сум понесених витрат на утримання основних засобів подвійного призначення позивач не оспорює, лише зазначає, що правомірно включив витрати на запчастини та ремонт вантажних автомобілів до складу витрат.
Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 №466-ІХ (далі - Закон №466-ІХ) внесено, зокрема, зміни до пп.177.4.5 та пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, якими виключено поняття «подвійного призначення» та норму щодо заборони включення платником до складу валових витрат витрати на утримання вантажних автомобілів, відтак в силу положень статті 58 Конституції України контролюючий орган не вправі застосовувати дані норми ПК України в частині не включення платником витрат на утримання основних засобів подвійного призначення.
Суд зазначає, що законодавча зміна правового регулювання щодо надання платникам податків права на включення з 23.05.2020 (дата набрання чинності Законом №466-ІХ) до складу витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності, витрати на утримання основних засобів не може бути підставою для звільнення платника від відповідальності за порушення вимог ПК України, які були чинними на момент їх вчинення. Крім того, суд звертає увагу на те, що перевірка позивача проведена у 2019 році, коли Закон №466-ІХ ще не був прийнятий.
Також, як слідує з акта перевірки, контролюючий орган встановив, що згідно представлених документів ФОП ОСОБА_1 в 2017 та 2018 роках надано транспортні послуги, по яким станом на 31.12.2017 та станом на 31.12.2018 рахується дебіторська заборгованість, хоча витрати понесені в ході даних перевезень (вартість використаного дизпалива та добові) включені до складу валових витрат за 2017 та 2018 (дані наведені в таблиці розділу 2.1.2 акту перевірки, а.с.64 зворот-66), внаслідок чого перевіркою встановлено завищення валових витрат, що не пов'язані з отриманням доходу платника, на загальну суму 2013491,53 грн, в т.ч. за 2017 рік на суму 903090,19 грн та за 2018 рік на суму 1110401,34 грн.
Суд вважає обґрунтованими такі твердження відповідача з врахуванням наступного.
Так, положення пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо вказують про можливість віднесення підприємцем до складу витрат звітного періоду виключно витрат, пов'язаних із безпосереднім отриманням доходу.
Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв'язок між понесеними витратами з отриманим доходом.
При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: прямі матеріальні витрати, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, прямі матеріальні витрати пов'язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. Виключенням з цього правила може бути отримання підприємцем доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг раніше за заплановану дату оплати ним придбаних у постачальника товарів, робіт, послуг, які пов'язані з вже отриманим доходом. У такому випадку, і дохід і витрати обліковуються в тому звітному періоді, в якому вони фактично одержані, понесені (відповідно).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №560/389/19.
Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_1 у 2017 та 2018 роках включено до складу витрат витрати на перевезення, послуги за які не були оплачені, тобто у звітних періодах позивачем не було отримано доходу, пов'язаного з понесеними витрати, тому такі витрати безпідставно віднесені ним до складу витрат.
Більше того позивач в позовній заяві та представник позивача в судовому засіданні не заперечували той факт, що дохід з наданих послуг на перевезення у 2017 та 2018 роках, які відображені в таблиці розділу 2.1.2 акту перевірки, не був отриманий.
З врахуванням вищевикладеного суд вважає вірним висновок контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_1 валових витрат на загальну суму 6123114,63 грн, в т.ч. за 2017 рік на суму 2611590,36 грн, за 2018 рік на суму 3511524,27 грн, що призвело до заниження суми чистого оподаткованого доходу та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1102160,62 грн, в т.ч. за 2017 рік на 470086,26 грн та за 2018 на суму 632074,36 грн, а також військового збору на 91846,71 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 39173,85 грн та за 2018 рік на суму 52672,86 грн.
Відтак, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 13.11.2019 №0003843302, №0003853302.
Щодо правомірності винесення ГУ ДПС у Волинській області податкових рішень-повідомлень від 13.11.2019 №0003883302, №0003893302, суд зазначає наступне.
Як вбачається з акту перевірки №889/03-20-33-02/ НОМЕР_1 від 13.09.2019 контролюючим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 відповідно до договорів оренди (найму) транспортних засобів орендував у громадян транспортні засоби, зокрема тягачі, причіпи, які вказані у п.1.6.2 даного акту. Проте із сум орендної плати, вказаної у договорах оренди транспортних засобів, позивач як податковий агент не нараховував, не утримував та не сплачував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, внаслідок чого не утримано та не перераховано ПДФО на загальну суму 15525 грн та військовий збір в сумі 1293,75 грн.
У позовній заяві позивач не навів жодних обґрунтувань безпідставності встановлених порушень та протиправності податкових повідомлень-рішень від 13.11.2019 №0003883302, №0003893302, більше того, в ході судового розгляду представник позивача зазначив, що вказані рішення ними не оспорюються.
З огляду на те, що податкові повідомлення-рішення від 13.11.2019 №0003883302, №0003893302 позивач фактично не оспорює, тому правомірність їх винесення судом не досліджувалась.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, належними та допустимими доказами довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, при їх прийнятті діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року.