28 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/10444/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства “Санаторій матері і дитини “Пролісок” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - ВОВ ФСЗІ, позивач) звернулося з позовом до Комунального підприємства “Санаторій матері і дитини “Пролісок” (далі - КП “Санаторій матері і дитини “Пролісок”, відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 176421,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до поданого відповідачем звіту за 2019 рік, середньооблікова чисельність працюючих складала 141 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 4 особи. В силу приписів статті 19 Закону №875-ХІІ норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 6 осіб, який відповідачем не виконаний. В порушення вимог закону відповідачем не забезпечено працевлаштування 2 особи з інвалідністю.
Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону №875-ХІІ та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70 від 31.01.2007) відповідачу було нараховано до сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 173234,04 грн. та пені у сумі 3187,80 грн.
При цьому, зазначає, що у поданому до центру зайнятості звіту форми 3-ПН 22.02.2019, відсутня відмітка у графі «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак особи з інвалідністю до центру зайнятості і не зверталися для зайняття вакансій, зазначених у звіті. Тому, такий звіт не може слугувати допустимим доказом у справі, оскільки він оформлений не належним чином та не може свідчити про вжиття відповідачем усіх заходів для недопущення правопорушень.
Також звертає увагу на те, що центром зайнятості в 2019 році видавалось направлення на працевлаштування гр. ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю, на посаду бухгалтера. Проте відповідач відмовив гр. ОСОБА_1 у працевлаштуванні з тих підстав, що дана вакансія уже була заповнена. Вказана посада не була заявлена для осіб з інвалідністю.
З врахуванням наведеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 відкрито провадження у даній справі та відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позов від 04.08.2020 відповідач позовних вимог не визнав. Вказав, що у 2019 році відповідачем було заявлено до Ківерцівської районної філії Волинського обласного центру зайнятості 2 вакансії для осіб з інвалідністю, а саме: сестра медична з дієтичного харчування та лікар акушер-гінеколог. На вказані вакансії центром зайнятості направлення на працевлаштування не видавались. Також у 2019 році підприємством вживалися самостійні заходи з пошуку працівників з інвалідністю, а саме: було призначено осіб з інвалідністю на посади заступника директора із загальних питань, менеджера з маркетингу та охоронника.
Також звертає увагу, що чинним законодавством не покладено обов'язку на підприємство щодо самостійного пошуку працівників.
Вказує, що відповідачем здійснено усі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Керуючись наведеним, просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач у відповіді на відзив заперечив аргументи відповідача та просив позов задовольнити повністю.
Відповідач у запереченні на відзив заперечив твердження позивача та просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши письмові докази, та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що відповідно до звіту КП “Санаторій матері і дитини “Пролісок” про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік по формі № 10-ПІ (затверджена наказом Мінпраці України від 10 лютого 2007 року № 42) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 141 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 4 особи кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - 6 осіб.
Відповідно до розрахунку вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені КП “Санаторій матері і дитини “Пролісок” за не створення 2 робочих місць для осіб з інвалідністю у 2019 році нараховано адміністративно-господарських санкцій в розмірі 173234,00 грн. та пені в сумі 3187,80 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
Абзацами першим, другим статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Крім того, згідно із частинами першою, другою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України “Про зайнятість населення” від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Причому, згідно пункту 5 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Наказ № 316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, згідно діючих положень Наказу №316 звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.
Відтак, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 (справа №806/1368/17) та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.
Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю, враховуючи наступне.
Так з матеріалів справи слідує, що відповідачем 22.02.2019 було подано до Ківерцівської районної філії Волинського обласного центру зайнятості звіт форми №3-ПН інформація про попит на робочу силу (вакансії) - «сестра медична з дієтичного харчування» та «лікар акушер-гінеколог», із зазначенням відповідної категорії громадян, тобто повідомлялося про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. Отримання вказаного звіту підтверджується підписом уповноваженої особи.
Таким чином, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочих місць саме для осіб з інвалідністю.
Однак, робочі місця протягом 2019 року залишилися вакантними у зв'язку з тим, що центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, що підтверджується і листом Ківерцівської районної філії Волинського обласного центру зайнятості від 09.07.2020 № 1156/27/03-20, та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто не з вини підприємства.
Щодо твердження позивача про те, що відповідач здійснив неналежне інформування центру зайнятості про вакантні у нього робочі місце для особи з інвалідністю, то суд його до уваги не приймає, оскільки із звіту форми №3-ПН, офіційно зареєстрованого у центрі зайнятості 22.02.2019, наданого Ківерцівською районною філією Волинського обласного центру зайнятості на виконання вимог ухвали суду від 07.09.2020 про витребування доказів, слідує, що роботодавець зазначив про наявність коментарів у додатку та у розділі 2 звіту форми №3-ПН заповнив графу «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, з листів від 09.07.2020 № 1156/27/03-20 та від 11.09.2020 № 1399/27/04-11-20 Ківерцівської районної філія Волинського обласного центру зайнятості слідує, що вакансії, зазначені у звіті форми №3-ПН, поданому КП “Санаторій матері і дитини “Пролісок” 22.02.2019 заявлені для осіб з інвалідністю.
Вказане свідчить про те, що дані вакансії були зазначені саме для осіб з інвалідністю.
Отже, на думку суду, у 2019 році відповідач здійснив належне інформування центру зайнятості про вакантні у нього робоче місце для осіб з інвалідністю, а твердження позивача з даного приводу є безпідставними.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, відповідачем у 2019 році вживалися самостійні заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме на посади: заступника директора із загальних питань, менеджера з маркетингу та охоронника, що підтверджується копіями наказів про прийняття на роботу від 03.01.2019 № 6 о/с, від 05.06.2019 № 102 о/с та від 10.10.2019 № 161 о/с.
При цьому, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази і безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та щодо відмови відповідачем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися за направленням з центру зайнятості у 2019 році.
Доказів протилежного позивачем суду не подано.
Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю працевлаштуватися та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 у справі №825/709/17, від 31.01.2019 у справі №820/2267/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.
Як встановлено приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що КП “Санаторій матері і дитини “Пролісок” у 2019 році вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому позивач не надав суду доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло останнім у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 173234,00 грн. та нарахування пені у сумі 3187,80 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства “Санаторій матері і дитини “Пролісок” про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк