29 вересня 2020 р. Справа № 120/4292/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 о Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії,
20.08.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивачка просить:
- визнати протиправним рішення відповідача від 16.07.2020 № 023830010369 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 02.05.1986 по 31.01.1996 та з 28.07.1998 по 31.08.2001;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи з 02.05.1986 по 31.01.1996 та з 28.07.1998 по 31.08.2001 та призначити їй пенсію за віком з 17.07.2020.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 10.07.2020 позивачка звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала ряд необхідних документів, в тому числі трудову книжку. Однак рішенням від 16.07.2020 № 023830010369 відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність необхідного загального стажу роботи. У своєму рішенні пенсійний орган зазначив, що загальний стаж роботи позивачки складає 21 рік 07 місяців 05 днів. При цьому відповідач не зарахував до загального стажу періоди роботи позивачки з 02.05.1986 по 31.01.1996 та з 28.07.1998 по 31.08.2001, оскільки в трудовій книжці позивачки наявні виправлення у відповідних наказах про прийняття на роботу, які не зафіксовані згідно зі встановленими вимогами діловодства, що свідчить про порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Крім того, за останній період роботи позивачки відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
Позивачка з рішенням відповідача не погоджується, вказує на його незаконність, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
04.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Як зазначає відповідач, з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки складає 21 рік 07 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому до трудового стажу позивачки не зараховано період її роботи з 02.05.1986 по 31.01.1996 згідно записів у трудовій книжці № 7-8 та з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів у трудовій книжці № 11-13.
Свою відмову відповідач мотивує наявністю виправлень у відповідних наказах про прийом на роботу, які, на думку відповідача, не зафіксовані з дотриманням правил діловодства та внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993.
Окремо відповідач наголошує на тому, що за період роботи позивачки з 28.07.1998 по 31.08.2001 відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Водночас дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у відпустці.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 10.07.2020, у зв'язку з досягненням пенсійного віку, позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням від 16.07.2020 №023830010369 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позивачці відмовило через недостатність підтвердженого страхового стажу роботи (21 рік 07 місяців 05 днів замість необхідних 27 років). При цьому відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.05.1986 по 31.01.1996 згідно записів у трудовій книжці № 7-8 та з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_1 , оскільки у таких записах присутні виправлення. Крім того, в пенсійного органу немає відомостей про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку у період роботи позивачки з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів у трудовій книжці № 11-13.
Позивачка вважає вказане рішення пенсійного органу протиправним, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Судом встановлено, що 10.07.2020, досягши пенсійного віку, позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала необхідні документи, зокрема копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорта громадянина України, трудової книжки серії НОМЕР_2 та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
За результатами розгляду вказаної заяви відповідач прийняв рішення від 16.07.2020 № 023830010369 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Підставою для прийняття такого рішення став висновок пенсійного органу про відсутність у позивачки необхідного страхового стажу, а саме 27 років. Як зазначив відповідач, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу підтверджений стаж роботи позивача на день звернення з заявою становить 21 рік 07 місяців 05 днів. Водночас до загального трудового стажу позивача не можуть бути зараховані періоди її роботи визначені у трудовій книжці серії НОМЕР_2 з 02.05.1986 по 31.01.1996 згідно записів № 7-8 та з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів № 11-13 з огляду на виправлення у відповідних наказах про прийняття на роботу, які не зафіксовані згідно зі встановленими вимогами діловодства, що свідчить про порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Також відповідач зазначає, що за період роботи позивачки з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів у трудовій книжці № 11-13 відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
Перевіряючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що згідно із ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Інструкції № 58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Так, пунктом 2.4 Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний заниє. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктом 2.9 Інструкції виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як видно з трудової книжки позивачки, в період з 02.05.1986 року по 31.01.1996 (записи № 7 та № 8) позивачка прийнята по переведенню на роботу з "Шахтостроительного управления и треста Артемшахтострой воспитателем детского сада № 116" (наказ № 105к від 30.04.1986). З 31.01.1996 "уволена по переводу в городское управление образования" (наказ № 12к від 30.01.1996).
Також у період з 28.07.1998 по 31.08.2001 (записи № 11 та № 13) позивачка прийнята по переведенню на роботу "економистом по планированию II категории бюро производственного планирования" (наказ № 614к від 08.07.1998). З 31.08.2001 "уволена по переводу в ЗЛО ГМС" (наказ № 454к від 30.08.2001).
Оцінюючи трудову книжку позивачки як основний документ на підтвердження трудового стажу, судом встановлено, що у ній містяться належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Водночас у записі № 7 дійсно зроблено виправлення в зазначенні номеру наказу про прийняття на роботу від 30.04.1986, а саме змінено номер наказу з 84/п на 105/п.
Втім, суд враховує, що згідно з наведеними вище положеннями Інструкції виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. За відсутності інших даних, суд не вбачає достатніх підстав вважати, що зроблене у трудовій книжці позивачки виправлення щодо дати прийняття на роботу та наказу вчинене без дотримання вимог інструкції. Також, на думку суду, це виправлення в цілому не може бути підставою для неврахування спірного періоду роботи позивача до періоду страхового стажу.
Крім того, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо незарахування через наявність виправлень періоду роботи позивачки з 28.07.1998 по 31.08.2001 згідно записів у трудовій книжці № 11-13 через наявність виправлень, оскільки будь-яких виправлень в цій частині записів трудової книжки судом не встановлено.
В цьому контексті суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Отже, відсутні достатні підстави для неврахування вказаного періоду при визначенні страхового стажу позивачки. При цьому враховується правова позиція Верховного Суду, наведена у постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17 та від 24.05.2018 року в справі №490/12392/16-а.
Також суд зазначає, що спосіб внесення записів та їх порядковість не дають підстав вважати, що мали місце дописування чи інші неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивачки. Водночас на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Враховуючи наведене, суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо твердження відповідача про відсутність відомостей в даних індивідуальної відомості про застраховану особу за період роботи позивачки з 28.07.1998 по 31.08.2001, суд зазначає таке.
Збирання, оброблення, систематизація та зберігання передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі Положення № 794).
Згідно п. 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Відповідно до п. 6 Положення № 794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право:
-своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення;
-проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;
-у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб;
-видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз'яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку.
Пунктом 7 Положення № 794 визначено, що уповноважений орган:
-створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;
-забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;
-надає фізичним особам відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;
-надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.
Згідно п. 10 Положення № 794 роботодавці зобов'язані:
-в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них;
-надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.
Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1) реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб
Згідно з Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон від 08.07.2010 № 2464-VI) ст. 14-1 визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Відповідно до ст. 18 Закон від 08.07.2010 № 2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; органів доходів і зборів та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.
Отже, як видно зі змісту наведених норм, саме органи Пенсійного фонду України (у період здійснення ними цих повноважень) повинні забезпечити належне формування та ведення Реєстру застрахованих осіб, оскільки вони є володільцями цих даних, зокрема і про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Роботодавці повинні сприяти у цьому шляхом подання відомостей про застраховану особу до Пенсійного фонду.
Тому твердження відповідача про відсутність відомостей щодо позивачки про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку не можуть бути підставою для обмеження права позивачки на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження її страхового стажу записами у трудовій книжці.
Крім того, в цій частині доводів відповідач помилково у відзиві на позов обґрунтовує свої заперечення з посиланням на норми, що стосуються провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування. Водночас у спірний період з 28.07.1998 по 31.08.2001 позивачка була намайним працівником, що підтверджується записами у її трудовій книжці.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При вирішенні справи "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Підсумовуючи, суд доходить висновку, що спірні записи у трудовій книжці є достатніми для зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 02.05.1986 по 31.01.1996 та з 28.07.1998 по 31.08.2001.
Таким чином, позивачка відповідає встановленим законом вимогам для призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.07.2020 № 023830010369 визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Отже, у зв'язку з прийняттям вказаного рішення, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивачки є зобов'язання пенсійного органу призначити позивачці пенсію за віком з 17.07.2020, тобто з дати, визначеної у позовній заяві.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830010369 від 16 липня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 17 липня 2020 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено 29.09.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович