ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.09.2020 Справа № 910/9386/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Пирогова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Пилипенка Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )
про стягнення 104 701,00 грн.
Фізична особа-підприємець Пирогов Сергій Вікторович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Пилипенка Дмитра Олександровича про стягнення 104 701,00 грн основного боргу - заборгованості за договором комісії № MV3-ПЛ_04/51 від 25.09.2019, 9879,13 грн пені, 1344,00 грн 3% річних, 1744,36 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.07.2020 позов залишив без руху, надав строк для усунення недоліків позову у визначений спосіб.
27.07.2020 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позову.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.07.2020 відкрив провадження у справі № 910/9386/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації процесуальних прав.
Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 27.07.2020 була надіслана позивачу поштовим відправленням № 0105474302640 та повернена до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Водночас 15.09.2020 позивач засобами поштового зв'язку подав до суду заяву про надання доказів понесення витрат на правничу допомогу адвоката відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України після розгляду по суті спору.
Відповідач письмового відзиву по справі не надав, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 29.07.2020 була надіслана відповідачу поштовим відправленням № 0105474304554 та повернена до суду із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Однак, за приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Жодних заяв про зміну місцезнаходження відповідача до суду не надходило.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Жодних пояснень, клопотань від позивача та відповідача, у т.ч. щодо неможливості реалізації процесуальних прав через запровадження карантину, продовження процесуальних строків, до суду не надходило.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.09.2019 року між ФОП Пирогов Сергій Вікторович (позивач, комітент за договором), та ФОП Пилипенко Дмитро Олександрович (відповідач, комісіонер) був укладений Договір комісії №МVЗ-ПЛ_04/51, відповідно до умов якого комітент передає на реалізацію комісіонеру товари, а комісіонер зобов'язується за винагороду, за дорученням та за рахунок комітента здійснювати від власного імені їх продаж (реалізацію).
Згідно з п.1.3 договору узгоджено, що кількість, асортимент, ціна й інші показники й характеристики товарів, що передаються на реалізацію за умовами договору, вказується комітентом в Списку, що надсилається в електронній формі до дати їх фактичної передачі.
Відповідно до п. 1.4 договору зазначено, що сторони погоджуються, що основним способом реалізації комісіонером товарів є їх продаж кінцевим споживачам (покупцям) в постійному каталозі Веб-сайту.
Положеннями п.2.2 договору передбачено обов'язки комісіонера, у т.ч. приймати товар на реалізацію; пропонувати до придбання та здійснювати реалізацію товару; надавати комітенту звіти щодо реалізованих протягом звітного періоду товарів в порядку, передбаченому договором; перераховувати отримані від покупців кошти на реалізовані товари та інше.
Згідно п.3.1 договору визначено, що за результатами реалізації товарів в кожному звітному періоді комісіонер надає комітенту Звіт, в якому відображається перелік реалізованих (доставлених і оплачених покупцями) Товарів, розрахунок суми коштів, отриманих від покупців, що підлягають перерахуванню комітенту, а також розмір винагороди комісіонера.
За умовами п.3.2, звітній період, розмір винагороди комісіонера (як відсоток від ціни кожної реалізованої одиниці товару), строк затвердження Звіту Комітентом, порядок здійснення розрахунків Сторонами тощо визначається в Додатковій угоді №1 до Договору.
У п.3.6 договору узгоджено, що у випадку ненадходження від комітента зауважень до звіту протягом визначеного строку, звіт вважається затвердженим. Затверджений звіт є підставою для проведення розрахунків між сторонами.
Як вбачається з наданих матеріалів до договору сторонами підписано Додаткову угоду № 1 від 25.09.2019, відповідно до якої: сторони погодили, що звітнім періодом, за яким комісіонер надає комітенту Звіт, є кожні 28 календарних днів ( п.1); комісіонер надає Звіт щодо реалізованих Товарів не пізніше 2 (другого) банківського дня періоду, наступного за звітнім (п.2); винагороди комісіонера на рівні 31% від ціни, за якою Товар реалізується на Веб-сайті; комісіонер здійснює перерахування коштів Комітенту за Товари, реалізовані протягом звітного періоду в сумі, що визначена відповідно до Звіту Комісіонера, за вирахуванням власної комісійної винагороди не пізніше 33 (тридцяти трьох) банківських днів з дати затвердження Звіту.
Відповідно до Звітів комісіонера № 67 від 26.10.2019 на суму 30 583,00 грн, продаж товару на 25.09.2019 становить 20 034,00 грн, винагорода 12 034,00 грн; № 121 від 23.11.2019 на суму 44 247,00 грн, продаж товару 17 071,00 грн, повернення 131,00 грн, винагорода 17202,00 грн, №191 від 21.12.2019 на суму 82 816,00 грн, винагорода 22 951 грн, № 53 від 18.01.2020 на суму 1058,00 грн, повернення 463,00 грн, винагорода 151,00 грн.
Враховуючи підписання обома сторонами вказаних звітів, за відсутності у матеріалах справи заперечень відповідача щодо вказаних звітів, суд приймає надані документи в якості належних підстав для здійснення розрахунків.
В розумінні п.4 додаткової угоди № 1 від 25.09.2019, строк перерахування коштів комітенту за товари, вартість реалізації яких вказана у звіті, з урахуванням винагороди комісіонера, є таким що настав: по звітах № 67 - 11.12.2019, № 121 - 13.01.2020, № 191 - 10.02.2020, № 53 - 04.03.2020.
Звертаючись до суду з даним позовом відповідач вказує про наявність невиконаного зобов'язання відповідача із перерахування коштів від реалізації товару за договором комісії № MV3-ПЛ_04/51 від 25.09.2019по звітах № 67 від 26.10.2019, № 121 від 23.11.2019, №191 від 21.12.2019, № 53 від 18.01.2020, загальна сума по яких склала 104 701,00 грн, також за прострочення виконання зобов'язання відповідачем позивачем нараховано до стягнення 9879,13 грн пені, 1344,00 грн 3% річних, 1744,36 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з ч. 1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З поданих позивачем доказів вбачається, що у встановлений у п. 4 додаткової угоди № 1 від 25.09.2019 до договору комісії №МУЗ-ПЛ_04/51 строк не виконав у повному обсязі свої зобов'язання, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 104701,00 грн.
Факт наявності заборгованості підтверджується окрім того підписаним обома сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2018 по 16.03.2020 за договором №МУЗ-ПЛ_04/51 від 25.09.2019, відповідно до якого станом на 16.03.2020 заборгованість по розрахунку за реалізований товар на користь ФОП Пирогова С.В. склала 104 701,00 грн.
Матеріалами справи також встановлено, що 26.03.2020 позивач надсилав на адресу відповідача претензію за вих.№ 25 від 25.03.2020 щодо виконання зобов'язань по договору з вимогою оплати суми 104 701,00 грн, яка залишена без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що строк здійснення відповідачем розрахунку за реалізований товар по Звітах № 67 від 26.10.2019, № 121 від 23.11.2019, №191 від 21.12.2019, № 53 від 18.01.2020, є таким, що настав, за відсутності доказів оплати, вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми 104 701,00 грн боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.1 договору визначено, що за порушення строків виконання грошових зобов'язань за даним договором (перерахування коштів за реалізований товар або виплата винагороди) винна сторона зобов'язана сплатити на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день прострочення.
За прострочення виконання зобов'язання з перерахування відповідачем коштів по кожному звіту позивачем нараховано пеню, всього у загальному розмірі 9879,13 грн, при цьому при здійснено розрахунку невірно зазначено початок періоду прострочення (з наступного дня після дня, в який мала були здійснена оплата) та не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГПК України, та вірного періоду прострочення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 8412,03 грн. пені.
Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань підтверджений матеріалами справи та відповідачем належними та допустимими засобами доказування не спростований, вимоги про нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.
При цьому, судом здійснено перевірку розрахунку заявлених позивачем 1344,00 грн 3% річних, 1744,36 грн інфляційних втрат, нарахування яких здійснено по кожному звіту та встановлено наявність підстав для задоволення заявлених вимог в частині стягнення 1340,41 грн 3% річних, 1744,36 грн інфляційних втрат ( в межах розрахунку позивача).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, стверджувань позивача не спростував.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Пирогова Сергія Вікторовича є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 104 701,00 грн основного боргу, 8412,03 грн. пені, 1340,41 грн. 3% річних, 1744, 36 грн інфляційних втрат. В решті позову належить відмовити у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також у позовній заяві позивачем заявлено попередній обґрунтований розрахунок судових витрат, до якого включено витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що позивачем подано до суду клопотання в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України про надання доказів понесення цих витрат після ухвалення рішення суду.
За таких обставин, суд приймає вказане клопотання позивача до розгляду, зауважує про визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк для надання відповідних доказів: 5 днів після ухвалення рішення суду та наслідки їх неподання у вигляді залишення без розгляду.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 248-250 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пилипенка Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Пирогова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 104 701 (сто чотири тисячі сімсот одну) грн. 00 коп основного боргу, 8412 (вісім тисяч чотириста дванадцять) грн. 03 коп. пені, 1340 (одну тисячу триста сорок) грн. 41 коп 3% річних, 1744 (одну тисячу сімсот сорок чотири) грн. 36 коп інфляційних втрат, 2075 (дві тисячі сімдесят п'ять) грн. 73 коп витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак