ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.09.2020Справа № 910/7655/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Запорізька обл., м. Запоріжжя
до відповідача: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", м. Київ,
про стягнення 6 531 858,82 грн,
За участю представників:
від позивача: Білич Н.С.
від відповідача:не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 6 531 858,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 19.12.2018 в частині оплати послуг за період з травня по липень 2019 року, з вересня 2019 по лютий 2020 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 749 462,74 грн. Позивач вказує на те, що заборгованість відповідача за послуги з розподілу електричної енергії в період з січня по квітень 2019 року, наявність якої встановлена рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/5307/19, на дату подання даного позову відповідачем не погашена, виходячи з чого заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 463 964,91 грн та інфляційні втрати в сумі 245 459,15 грн за новий період прострочення боргу. Також, у зв'язку із порушенням відповідачем терміну оплати рахунку, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 173 802,92 грн пені та 899 169,10 грн - штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
23.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.
Ухвалою від 26.06.2020 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.07.2020.
15.07.2020 представником позивача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 15.07.2020 судом було поновлено позивачу строк для подачі клопотань та заяв по справі й долучено до матеріалів справи подані докази.
15.07.2020 судом було відкладено підготовче засідання на 29.07.2020.
29.07.2020 підготовче засідання було відкладено на 09.09.2020.
09.09.2020 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2020.
Представник відповідача відзиву на позов не подав, у судове засідання 30.09.2020, як і попередні засідання суду не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0105471530057.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Наразі, з огляду на неявку представника відповідача у судове засідання 30.09.2020 господарський суд зазначає таке.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 30.09.2020р.
Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
В судовому засіданні 30.09.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, Господарський суд міста Києва,
01.01.2019 Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 13.11.2018 № 1415. Тобто з 01.01.2019 року позивач є оператором системи розподілу та надає слугу з розподілу.
На виконання постанови №1415 від 13.11.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про видачу ПАТ "Запоріжжяобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом", Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" розміщено на офіційному веб-сайті оператора системи розподілу: http//www.zoe.com.ua, договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії" та заяви-приєднання.
За приписами частин 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Приписами ч. 4 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що договори про надання слуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (НКРЕКП).
Пунктом 1.2.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оператор системи розподілу укладає договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який розробляється оператором системи на підставі додатка 4 до цих Правил та укладається з кожним ектропостачальником, який звертається до оператора системи.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії".
19.12.2018 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" підписало заяву-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.
Відповідно до п. 1.1. цей договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам постачальникам як послуги ОСР. Укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання постачальника до умов цього договору.
Умови договору є однаковими для всіх електропостачальників та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (п.1.2 договору).
За змістом п. 2.2. договору постачальник здійснює оплату послуг з розподілу згідно з умовами глави 3 цього договору та плату за надання послуг комерційного обліку електричної енергії (інформаційних послуг), послуг з відключення та підключення об'єктів споживачів постачальника згідно з додатком 1 "Порядок розрахунків", який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.4. договору встановлено, що оплата послуг з розподілу здійснюється постачальником у формі 100% попередньої оплати. Кінцевим терміном оплати є 25 число місяця, що передує розрахунковому періоду.
Згідно п. 2.3. додатку № 1 до договору "Порядок розрахунків" постачальник здійснює остаточний розрахунок за розподіл електричної енергії відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг з розподілу електричної енергії між ОСР та постачальником (додаток 2), складеного за підсумками розрахункового періоду (п. 2.8. цього Порядку розрахунків), та рахунку протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх отримання. Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в акті прийму-передачі наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період з урахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п.6.6 договору за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, постачальник сплачує ОСР пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на день прострочення), по день фактичної оплати.
За умовами п. 4.1 додатку № 1 до договору "Порядок розрахунків" за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, постачальник сплачує ОСР пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на день прострочення), по день фактичної оплати, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 10% від суми простроченого платежу.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" приєдналось 19.12.2018, як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/5307/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 8364615,17 грн., з яких 8337888,24 грн. основного боргу, 24671,01 грн. пені та 2055,92 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 у справі № 910/5307/19, яке залишено без змін постановою від 27.11.2019 Північного апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" заборгованість за послуги з розподілу електричної енергії в сумі 16 555 839 (шістнадцять мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн 97 коп., пеню в сумі 1 216 414 (один мільйон двісті шістнадцять тисяч чотириста чотирнадцять) грн 83 коп., 3% річних в сумі 103 795 (сто три тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн 57 коп., інфляційні втрати в сумі 183 781 (сто вісімдесят три тисячі сімсот вісімдесят одна) грн. 11 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 270 897 (двісті сімдесят тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн 47 коп.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, рішення у справі 910/5307/19 має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 у справі № 910/5307/19 судом встановлено, що на виконання умов договору Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" у період з січня по квітень 2019 року було надано Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" рахунки: № 63 від 13.03.2019 за фактичні послуги з розподілу електричної енергії у лютому 2019, № 101 від 15.04.2019 за фактичні послуги з розподілу електричної енергії у березні 2019, № 125 від 13.05.2019 за фактичні послуги з розподілу електричної енергії у квітні 2019 та перерахунок за січень 2019.
Судом було встановлено, що у відповідача утворилась заборгованість за період з січня по квітень 2019 року, що загалом становить 16 555 839, 97 грн., з яких: за лютий 2019 в розмірі 8 313 611,69 грн. з урахуванням податку на додану вартість; за березень 2019 в сумі 6 064 244, 58 грн з урахуванням податку на додану вартість; за квітень 2019 року в розмірі 1 579 336, 44 грн з урахуванням податку на додану вартість.
Як свідчать матеріали справи, у період з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020 Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було надано відповідачу послуги з розподілу електричної енергії, про що сторонами складено та підписано наступні акти прийому-передачі наданих послуг: №05/2019 від 31.05.2019 на суму 25175,60 грн; №06/2019 від 30.06.2019 на суму 383 955,28 грн; №07/2019 від 31.07.2019 на суму 37 129,52 грн; №40 від 30.09.2019 на суму 52 899,23 грн; б/н від 31.10.2019 на суму 58 810,64 грн; №40 від 30.11.2019 на суму 92 510,15 грн; б/н від 31.12.2019 на суму 142 674,24 грн; б/н від 31.01.2020 на суму 7273,76 грн; б/н від 29.02.2020 на суму 220 842,29 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на оплату послуг згідно вказаних актів позивачем було направлено засобами поштового зв'язку на адресу відповідача відповідні рахунки, а саме: рахунок на оплату послуг за травень 2019 направлено 14.06.2019; рахунок на оплату послуг за червень 2019 направлено 23.07.2019; рахунок на оплату послуг за липень 2019 направлено 15.08.2020; рахунок на оплату послуг за вересень 2019 направлено 15.10.2019; рахунок на оплату послуг за жовтень 2019 направлено 14.11.2019; рахунок на оплату послуг за листопад 2019 направлено 17.12.2019; рахунок на оплату послуг за грудень 2019 направлено 15.01.2020; рахунок на оплату послуг за січень 2020 направлено 14.02.2020; рахунок на оплату послуг за лютий 2020 направлено 16.03.2020. Вказані обставини підтверджуються представленими суду фіскальними чеками Акціонерного товариства "Укрпошта", списками згрупований поштових відправлень, що скріплені відтисками печатками відділення поштового зв'язку, та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача спростовані не були, Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" розрахунків, за послуги, які було надано Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" здійснено не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 749 462,74 грн, що і стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат. Одночасно, з огляду на непогашення відповідачем заборгованості, наявність і обсяги якої було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 у справі № 910/5307/19, позивачем за період з 06.07.2019 по 31.05.2020 нараховано пеню, 3% річних, інфляційні втрати. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як вказувалось судом вище, згідно п. 2.3. додатку № 1 до договору "Порядок розрахунків" постачальник здійснює остаточний розрахунок за розподіл електричної енергії відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг з розподілу електричної енергії між ОСР та постачальником (додаток 2), складеного за підсумками розрахункового періоду (п. 2.8. цього Порядку розрахунків), та рахунку протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх отримання. Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в акті прийму-передачі наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період з урахуванням податку на додану вартість.
Судом було встановлено, що у період з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020 Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було надано відповідачу послуги з розподілу електричної енергії, про що сторонами складено та підписано наступні акти прийому-передачі наданих послуг: №05/2019 від 31.05.2019 на суму 25175,60 грн; №06/2019 від 30.06.2019 на суму 383 955,28 грн; №07/2019 від 31.07.2019 на суму 37 129,52 грн; №40 від 30.09.2019 на суму 52 899,23 грн; б/н від 31.10.2019 на суму 58 810,64 грн; №40 від 30.11.2019 на суму 92 510,15 грн; б/н від 31.12.2019 на суму 142 674,24 грн; б/н від 31.01.2020 на суму 7273,76 грн; б/н від 29.02.2020 на суму 220 842,29 грн.
На оплату послуг згідно вказаних актів позивачем було направлено засобами поштового зв'язку на адресу відповідача відповідні рахунки, а саме: рахунок на оплату послуг за травень 2019 направлено 14.06.2019; рахунок на оплату послуг за червень 2019 направлено 23.07.2019; рахунок на оплату послуг за липень 2019 направлено 15.08.2020; рахунок на оплату послуг за вересень 2019 направлено 15.10.2019; рахунок на оплату послуг за жовтень 2019 направлено 14.11.2019; рахунок на оплату послуг за листопад 2019 направлено 17.12.2019; рахунок на оплату послуг за грудень 2019 направлено 15.01.2020; рахунок на оплату послуг за січень 2020 направлено 14.02.2020; рахунок на оплату послуг за лютий 2020 направлено 16.03.2020. Вказані обставини підтверджуються представленими суду фіскальними чеками Акціонерного товариства "Укрпошта", списками згрупований поштових відправлень, що скріплені відтисками печатками відділення поштового зв'язку та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за №173/24950, нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативний строк пересилання поштових відправлень (крім простих листів та поштових карток) - час, установлений для пересилання поштових відправлень від об'єкта поштового зв'язку місця приймання до об'єкта поштового зв'язку місця вручення.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п. 2 розділу ІІ Нормативів).
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати послуг з розподілу електричної енергії, що були надані позивачем у періоди з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020 на загальну суму 749 462,74 грн, настав.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини належного виконання своїх обов'язків за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в частині стягнення основного боргу в сумі 749 462, 74 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 463 964,91 грн, інфляційних втрат в сумі 245 459,15 грн, 4 173 802,92 грн пені та 899 169,10 грн - штрафу. При цьому, суд виходив з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п.6.6 договору за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, постачальник сплачує ОСР пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на день прострочення), по день фактичної оплати.
За умовами п. 4.1 додатку № 1 до договору "Порядок розрахунків" за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, постачальник сплачує ОСР пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на день прострочення), по день фактичної оплати, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 10% від суми простроченого платежу.
З огляду на порушення відповідачем строків розрахунків за послуги, які було надано у періоди з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020, а також у зв'язку з непогашенням відповідачем заборгованості, наявність і обсяги якої було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 у справі № 910/5307/19, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 4 173 802,92 грн. При цьому, кінцевою датою періоду нарахування визначено 31.05.2020.
Щодо визначеного позивачем періоду нарахування, суд зазначає таке.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Відповідно до положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Частинами 2, 3 статті 6 цього Кодексу передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.09.2020 по справі №916/1777/19.
Таким чином, нарахування пені за період прострочення грошового зобов'язання, кінцевою датою якого визначено 31.05.2020, відповідає приписам ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України та принципу свободи договору, який визначено ст.ст.3, 6, 627 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, яку було нараховано у зв'язку з непогашенням відповідачем заборгованості, наявність і обсяги якої було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 у справі №910/5307/19, суд дійшов висновку, що наведений розрахунок є арифметично вірним. При цьому, судом також враховано, що у межах №910/5307/19 предметом позову було стягнення пені нарахованої за період з 02.04.2019 по 05.07.2019, тоді як у межах розглядуваного спору заявлено вимоги про стягнення неустойки за період з 06.07.2019 по 31.05.2020, тобто, періоди є відмінними.
Одночасно, з приводу розрахунку пені, яку нараховано у зв'язку з порушенням відповідачем строків розрахунків за послуги, які було надано у періоди з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020, суд зазначає таке.
Право на нарахування пені виникає з наступного дня за днем, коли зобов'язання повинно було бути виконаним.
В контексті вказаних умов укладеного між сторонами правочину суд звертає увагу позивача на те, що частиною 1 ст.252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
У ч.ч.4, 5 ст.254 Цивільного кодексу України вказано, що строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Здійснивши перерахунок пені, який наведено позивачем, з урахуванням приписів ст.252, ч.ч.4, 5 ст.254 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є стягнення з відповідача пені на загальну суму 4 171 647,88 грн.
Одночасно, перевіривши наведений позивачем, розрахунок суми штрафу, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на суму 463 964,91 грн та інфляційні втрати в сумі 245 459,15 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є вірним, а отже позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Одночасно, при розрахунку 3% річних у зв'язку з порушенням відповідачем строків розрахунків за послуги, які було надано у періоди з травня 2019 по липень 2019 та з вересня 2019 по лютий 2020, позивачем було допущено ті ж помилки, що і при нарахуванні пені.
Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення відповідача 3% річних на загальну суму 463 862,53 грн.
При цьому, в контексті застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, наявність якого була встановлена судовим рішенням у справі №910/5307/19, суд вважає за доцільне зауважити, що грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 по справі №921/412/17-г/7.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, позов Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 6 531 858,82 грн підлягає частковому задоволенню.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 6 531 858,82 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вул. Кирилівська, будинок 85, ЄДРПОУ 19480600) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Сталеварів, будинок 14, ЄДРПОУ 00130926) основний борг в сумі 749 462 (сімсот сорок дев'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн 74 коп., пеню в розмірі 4 171 647 (чотири мільйони сто сімдесят одна тисяча шістсот сорок сім) грн 88 коп., штраф в сумі 899 169 (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч сто шістдесят дев'ять) грн 10 коп., 3% річних в розмірі 463 862 (чотириста шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят дві) грн 53 коп., інфляційні втрати в сумі 245 459 (двісті сорок п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 15 коп. та судовий збір в розмірі 97 977 (дев'яносто сім тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн 88 коп.
3. Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення пені в сумі 2155,04 грн. та 3% річних в розмірі 102,38 грн.
4. Судовий збір в розмірі 33,86 грн. залишити за позивачем
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.10.2020.
Суддя В.В. Князьков