апеляційне провадження №22-ск/824/42/2020
справа №824/155/20
29 вересня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі судді Поліщук Н.В., вирішуючи питання у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 вересня 2014 року у справі №1352/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
15 вересня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 направила до Київського апеляційного суду заяву про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 вересня 2014 року у справі №1352/14 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У заяві щодо обставин обізнаності стосовно третейської справи та рішення третейського суду посилається на те, що до 15 червня 2020 року рішення не отримувала. Третейський суд не встановив місце її проживання, надсилаючи поштову кореспонденцію у зв'язку із розглядом справи за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому з 08 квітня 2014 року вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Одночасно посилається на те, що є споживачем за наданим кредитом та третейським судам не підвідомчі спори із споживачами.
За змістом окремих положень статті 454 ЦПК України:
1. Сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
3. Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом.
5. Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів:
1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом;
7. Заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п'ятою або шостою цієї статті, повертається.
8. Суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1-3 і 6 частини першої статті 186 цього Кодексу, а також у разі якщо рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу оскаржено (оспорено) з підстав, не передбачених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
25 вересня 2020 року на запит Київського апеляційного суду надані всі матеріали третейської справи №1352/14 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вивчивши матеріали заяви та матеріали третейської справи, судом установлено наступне.
12 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №895/06-034-112 на купівлю автотранспортних засобів. Договір містить третейське застереження про вирішення спорів у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.
У договорі зазначена наступна адреса ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3.3.12 договору ОСОБА_1 зобов'язалась протягом п'яти робочих днів повідомляти кредитора про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, та інших обставин, що можуть впливати на виконання зобов'язань за цим договором, з наданням відповідних документів, що підтверджують такі зміни.
З посиланням на невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором, банк 29 липня 2014 року звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків із позовом до позичальника та поручителя.
Одночасно із поданням позову, банком надано докази про направлення 28 липня 2014 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) позовної заяви з додатками, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у лист із відбитком календарного штемпеля відділу поштового зв'язку.
Ухвалою від 31 липня 2014 року третейським судом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14 серпня 2014 року.
31 липня 2014 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) направлено зазначену ухвалу, що підтверджується копією списку рекомендованих листів та даними фіскального чеку.
На аркуші 33 третейської справи міститься зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення третейського суду, яке 08 серпня 2014 року вручено особисто ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 14 серпня 2014 року третейським судом відкладено розгляд справи у зв'язку із можливістю врегулювання спору мирним шляхом та призначено наступне судове засідання на 23 вересня 2014 року.
08 вересня 2014 року третейським судом здійснено наступне відправлення на ім'я ОСОБА_1 , яке повернулось без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що убачається із даних довідки відділу поштового зв'язку на конверті, адресованому ОСОБА_1 .
Після рішення у третейській справі міститься конверт на ім'я ОСОБА_1 , який не було вручено і він повернувся за закінченням терміну зберігання.
Як убачається з даних копії паспорту ОСОБА_1 , яка приєднана до заяви про скасування рішення, з 08 квітня 2014 року вона зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
Із встановлених обставин убачається, що ОСОБА_1 була обізнана про провадження у справі третейського суду, отримавши 08 серпня 2014 року поштове відправлення з третейського суду. При цьому із заяви про скасування рішення третейського суду убачається, що ОСОБА_1 ознайомлена з матеріалами третейської справи, але доводів, які стосуються вручення зазначеного відправлення, не наводить та не спростовує.
Окрім того, ОСОБА_1 не вказує на докази, які б підтверджували дотримання нею пункту 3.3.12 договору щодо обов'язку повідомити кредитора про зміну місця проживання.
Відповідно до пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішеннях Європейського суду з прав людини в справах Garcia Manibardo проти Іспанії, Levages Prestations Services проти Франції наведена така правова позиція: "Суд повторює, що статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не примушує держави-учасниці створювати апеляційні або касаційні суди. Проте, якщо такі суди існують, гарантії, передбачені статтею 6, повинні бути дотримані, зокрема особам, які вважають своє право порушеним, має бути забезпечене ефективне право доступу до правосуддя у рішеннях, що стосуються "їх цивільних прав і обов'язків".
У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати пункту 1 статті 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.
Європейський суд з прав людини у справі "Каракуця проти України" зазначив, що неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.
20 червня 2019 року Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі №824/15/19 прийнято постанову за подібних обставин (заява споживача банківських послуг про скасування рішення третейського суду, що була подана більш ніж через три роки з моменту прийняття рішення).
У зазначеній справі Верховний Суд навів наступні мотиви:
"Системний аналіз положень ЦПК України і Закону України "Про третейські суди" дає підстави для висновку, що сторони третейського розгляду та особи, які не брали участь у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, є різними суб'єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Якщо особа має статус позивача, відповідача або третьої особи у третейській справі, таке виключає можливість набуття нею статусу особи, яка не брала участі у справі. Ототожнення заявником застосованого у статті 454 ЦПК України і у статті 51 Законом України "Про третейські суди" поняття "особа, яка не брала участь у справі", із особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що строк на оскарження рішення третейського суду заявник не пропустив є необґрунтованим, оскільки заявник є стороною у справі, яка розглянута третейським судом, а саме має статус відповідача.
Строк на оскарження рішення третейського суду від 21 травня 2015 року для ОСОБА_1 як відповідача у третейському спорі закінчився 22 липня 2015 року і поновленню не підлягає.
Іншого порядку обчислення строку на оскарження рішення третейського суду процесуальне законодавство не містить.
Отже, встановивши, що ОСОБА_1 пропустив визначений процесуальним законодавством строк подання заяви про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 21 травня 2015 року стороною третейського розгляду, оскільки відповідну заяву подав за спливом більш, ніж трьох років з дня ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про повернення заяви."
У вказаній справі Верховним Судом також досліджувалось питання про належне повідомлення відповідача третейського розгляду та встановивши, що третейський суд вжив заходів для повідомлення відповідача за всіма відомими адресами, то такий був належним чином повідомлений про розгляд справи в третейському суді.
В справі за заявою ОСОБА_1 установлено, що остання була обізнана про третейський розгляд, відповідно могла вжити заходів чи вчинити інші дії для цілей провадження у третейському суді.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про повернення заяви на підставі частини 7 статті 454 ЦПК України.
Керуючись ст.454 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 вересня 2014 року у справі №1352/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернути заявнику.
Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Ухвала, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 29 вересня 2020 року.
Суддя Н.В. Поліщук