28 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 824/1309/15-а
адміністративне провадження № К/9901/22645/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України, про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (далі - УМВС України в Чернівецькій області), в якому просив: скасувати наказ МВС України від 18 травня 2015 року № 888 о/с в частині звільнення його з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника міліції громадської безпеки; поновити на займаній посаді; стягнути з МВС України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 травня 2015 року; зобов'язати МВС України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 18 травня 2015 року № 888 о/с «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із постановленням на військовий облік) згідно з частиною третьої статті 1, пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII та відповідно до пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника міліції громадської безпеки полковника міліції ОСОБА_1.; поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на займаній посаді; стягнуто з УМВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 354534,44 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 травня 2015 по 30 березня 2020 року. В іншій частині позову відмовлено.
04 вересня 2020 року МВС України подало касаційну скаргу на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в позові. Одночасно МВС України просить передати матеріали справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на імперативність норм Закону № 1682-VII в частині обов'язку суб'єкта владних повноважень звільнити працівника за певних умов та наявність виключної правової проблеми щодо їхнього застосування у разі поновлення такої особи на посаді за рішенням суду.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, на думку МВС України, виникла необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
На підтвердження таких доводів заявник послався на положення частини другої статті 2 КАС України, статті 19, 68 Конституції України та пункти 2,3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII, яким, на думку МВС України, не відповідають висновки Верховного Суду, на що послалися суди під час вирішення спору у цій справі і від яких, на думку заявника, необхідно відступити.
Разом з тим, аналізуючи зміст оскаржуваних судових рішень Верховним Судом встановлено, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивача звільнено лише за те, що він у певний період працював на посаді, що підпадає під критерії Закону № 1682-VII. Вирішуючи спір та надаючи оцінку усім обставинам справи, суди застосували висновки Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14.
Водночас мотиви МВС України, наведені у касаційній скарзі, зводяться до безумовного виконання обов'язку суб'єктом владних повноважень звільнити працівника у разі виявлення обставин, встановлених Законом №1682-VII, без будь-якого аналізу та перевірки діяльності посадової особи та за будь-яких умов, що суперечить принципу верховенства права та рівності перед законом. Крім того, аргументи заявника щодо притягнення керівника органу до відповідальності у разі невжиття ним заходів щодо звільнення працівника відповідно до Закону №1682-VII лише за перебування його на певній посаді, спрямовані виключно на захист інтересів суб'єкта владних повноважень, що є порушення принципу пропорційності та виваженості прийнятого ним рішення.
Інші доводи та мотиви МВС України зводяться до тлумачення норм матеріального права та висновків Європейського суду з прав людини, які заявник помилково трактує на користь суб'єкта владних повноважень, оскільки практика Європейського суду з прав людини спрямована саме на захист прав та свобод особи від свавільних дій з боку таких суб'єктів.
Отже, заявник касаційної скарги вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду № 817/3431/14 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи те, що заявником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин Верховний Суд не вирішує клопотання МВС України про передачу справи №824/1309/15-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України, про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко