29 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1239/20 пров. № А/857/8400/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Кухтея Р.В, Хобор Р.Б.,
секретаря судового засідання Лутчин А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 380/1239/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної ради Львівської області, голови Сокальської районної ради Львівської області Пасько Миколи Миколайовича про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сасевичем О.М. в м. Львові Львівської області 15.06.2020 року згідно з протоколом судового засідання о 15:27 год., повний текст судового рішення складено 24.06.2020), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Сокальської районної ради Львівської області (далі - відповідач 1), голови Сокальської районної ради Львівської області Пасько Миколи Миколайовича (далі - відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради Львівської області Пасько Миколи Миколайовича «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06.01.2020 року № 1-к;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліст-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області з 06.01.2020 року;
- стягнути з Сокальської районної ради Львівської області у користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року скасувати, адміністративний позов задовольнити повністю.
У доводах апеляційної скарги посилається на те, що її звільнення було незаконним, оскільки роботодавцем не було дотримано вимог чинного законодавства щодо її переважного права на залишення на роботі. Зазначає, що рівень її кваліфікації та продуктивність праці є не нижчими, аніж у інших працівників організаційно-юридичного відділу, а здійснене в ході оспорюваного скорочення їх порівняння було некоректним і необ'єктивним. Крім цього, відповідачем не було проведено порівняння її кваліфікації та продуктивності праці з працівниками інших підрозділів виконавчого апарату районної ради. Наголошує, що вона має переважне право на залишення на роботі з огляду на те, що в її сім'ї немає інших працівників із самостійним заробітком.
Відповідач 1 правом на подання відзиву скористався, просив в задоволенні апеляційних скарг відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався.
Сторони заявили клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника.
Апеляційний суд, вирішуючи дані клопотання, зауважує, що розгляд справи відкладався двічі за клопотаннями зазначених учасників і чергове клопотання за відсутності документального підтвердження неможливості забезпечити явку представників має бути розцінене як зловживання правом на участь у судовому засіданні, спрямованим на затягування розгляду справи.
Відповідно до статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Матеріалами справи і, зокрема, заявленими сторонами клопотаннями про відкладення розгляду, підтверджується, що учасники справи були належним чином своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте не вжили необхідних активних дій щодо забезпечення своєї участі у справі.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є, крім іншого, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Матеріали справи свідчать про можливість її вирішення за відсутності у судовому засіданні сторін.
Обов'язковою явка учасників справи апеляційним судом не визнавалася, сторони не були позбавлені можливості надати всі необхідні докази на підтвердження їх позиції у справі.
Таким чином, визнаючи неповажними причини неявки у судове засідання учасників справи, відсутність підстав для її подальшого відкладення та можливість вирішення справи за наявними матеріалами, апеляційний суд продовжує розгляд справи за відсутності позивача та відповідачів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до розпорядження від 13.05.2002 року № 8-к ОСОБА_1 була прийнята на роботу в Сокальську районну раду на посаду радника з юридичних питань з 14.05.2002 року, прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування.
Відповідно до розпорядження від 28.02.2017 року № 16-к позивач була переведена на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу з 01.03.2017 року.
Із 05.06.2008 року ОСОБА_1 присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
У грудні 2017 року Сокальською районною радою було придбано нову одиницю автотранспортних засобів - автомобіль Renault Trafic.
У зв'язку з цим головою Сокальської районної ради було ініційовано зміни в структурі виконавчого апарату районної ради в частині введення до фінансово-господарського відділу додаткової штатної одиниці водія автотранспортних засобів із відповідним зменшенням чисельності організаційно-юридичного відділу. Указане підтверджується протоколом консультацій з первинною профспілковою організацією від 14.09.2017 року, пропозиціями щодо затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 23.11.2017 року.
Рішенням Сокальської районної ради від 22.12.2017 року № 444 із 01.03.2018 року було затверджено нову структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради, яким скорочено посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу та введено додаткову штатну одиницю водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу.
Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 27.12.2017 року № 126 внесено з 01.03.2018 року відповідні зміни до штатного розпису виконавчого апарату ради.
ОСОБА_1 , яка займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта, 28.12.2017 року була повідомлена про звільнення з посади з 01.03.2018 року, у зв'язку із скороченням штату працівників і їй було запропоновано обійняти вакантну посаду водія автотранспортних засобів, від чого позивач заявою від 26.02.2018 року письмово відмовилася.
Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 27.02.2018 року № 12-к позивача було звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради з 01.03.2018 року, у зв'язку із скороченням штату працівників.
ОСОБА_1 оскаржила до суду зазначені вище рішення про затвердження структури виконавчого апарату районної ради, про скорочення штату працівників і внесення змін до штатного розпису, розпорядження про своє звільнення та просила суд поновити на займаній посаді. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі № 813/1195/18 позов ОСОБА_1 було задоволено повністю, зокрема, позивача постановлено поновити на роботі з 01.03.2018 року.
Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 23.05.2019 року № 28-к ОСОБА_1 , на виконання зазначеного вище рішення суду, була поновлена на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу.
Згодом, враховуючи подальшу потребу в наявності в штаті районної ради двох одиниць водіїв, було ініційовано питання про зміни структури виконавчого апарату ради, шляхом введення додаткової посади водія зі скороченням посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу, потреба в якій відсутня.
Зокрема, роботодавцем було проведено відповідні консультації (за зверненням від 25.09.2019 року № 1007а/01-18) з професійною спілкою про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, за наслідком яких первинна профспілкова організація Сокальської районної ради вирішила (протокол профспілкових зборів працівників виконавчого апарату Сокальської районної ради від 30.09.2019 року) рекомендувала голові районної ради дотримуватися вимог трудового законодавства, не пізніше в двохмісячний термін повідомити про заплановане звільнення, також запропонувати переведення на вакантні посади.
В подальшому, з метою ефективного виконання повноважень районної ради, раціонального використання матеріальних, фінансових ресурсів, в межах затвердженої чисельності виконавчого апарату районної ради та фонду оплати праці, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 43, ст. 58 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендації постійних комісій районної ради, рішенням Сокальської районної ради від 16.10.2019 року № 817 затверджено з 01.01.2020 року нову структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради, дано вказівку голові районної ради затвердити відповідний штатний розпис і ввести його в дію з 01.01.2020 року.
Відповідно до нової структури виконавчого апарату Сокальської районної ради, яка затверджена рішенням Сокальської районної ради від 16.10.2019 року №817, організаційно-юридичний відділ Сокальської районної ради повинен функціонувати в складі начальника відділу (1 штатна одиниця), головного спеціаліста із зв'язків зі ЗМІ та територіальними громадами (1 штатна одиниця), головного спеціаліста (1 штатна одиниця), головного спеціаліста з інформаційних технологій (1 штатна одиниця). Посада головного спеціаліста-юрисконсульта в штаті відсутня.
Згідно з рішенням голови Сокальської районної ради від 28.10.2019 року № 135 створено комісію з розгляду питань щодо скорочення штату працівників. Як вбачається з протоколу засідання комісії з розгляду питань щодо скорочення штату працівників від 29.10.2019 року, вона розглядала питання скорочення працівників, що пов'язане із затвердженням нової структури виконавчого апарату Сокальської районної ради.
На даному засіданні комісії вирішувалося питання щодо можливості скорочення посади, яку обіймає ОСОБА_1 і звільнення останньої, з огляду на те, що рішення Сокальської районної ради від 16.10.2019 року № 817 передбачає виведення відповідної посади зі структури апарату.
На засіданні комісії з розгляду питань щодо скорочення штату працівників від 29.10.2019 року проведено порівняння кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 та інших працівників організаційно-юридичного відділу - ОСОБА_2 (займає посаду начальника організаційно-юридичного відділу, заступника керуючого справами), ОСОБА_3 (займає посаду головного спеціаліста організаційно-юридичного відділу), ОСОБА_4 (займає посаду головного спеціаліста із зв'язків зі ЗМІ та територіальними громадами організаційно-юридичного відділу), ОСОБА_5 (займає посаду головного спеціаліста з інформаційних технологій організаційно-юридичного відділу). Зокрема, комісією порівнювалася кваліфікація та продуктивність праці зазначених працівників у розрізі рівня освіти, підвищення кваліфікації, наявності/відсутності дисциплінарних стягнень, наявності/відсутності заохочень, посадових обов'язків, строків і якості виконуваних завдань у їх межах.
Висновком комісії з розгляду питань щодо скорочення штату працівників було рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради з огляду на те, що вона не належить до працівників, щодо яких діють обмеження на звільнення працівників окремих категорій. Окрім того, вона має нижчу кваліфікацію та продуктивність праці.
Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 30.10.2019 року № 137, виданим на виконання рішення Сокальської районної ради від 16.10.2019 року № 817, внесено з 01.01.2020 року зміни до штатного розпису виконавчого апарату районної ради, якими виведено зі штату (скорочено) посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу, введено до штату посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу. Цим же розпорядженням затверджено новий штатний розпис і введено його в дію з 01.01.2020 року.
В зв'язку з наведеним 04.11.2019 року ОСОБА_1 у письмовому вигляді була персонально повідомлена про можливе звільнення з 06.01.2020 року (у зв'язку зі скороченням штатів, відповідно до розпорядження голови Сокальської районної ради від 30.10.2019 року № 137). Одночасно, в такому письмовому повідомленні позивачу було запропоновано переведення на посаду водія автотранспортних засобів.
ОСОБА_1 із даним попередженням і пропозицією переведення ознайомилася 04.11.2019 року, що засвідчується її особистим підписом.
06.01.2020 року ОСОБА_1 подала на ім'я голови Сокальської районної ради письмове повідомлення, в якому вона відмовилася від посади водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу.
Розпорядженням голови Сокальської районної ради від 06.01.2020 року №1-к ОСОБА_1 була звільнена з посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу з 06.01.2020 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників, у відповідності до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). Відповідний запис внесено до трудової книжки позивачки за номером 8. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала 06.01.2020 року, як це засвідчується записом за номером 25 у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них від 03.11.2016 року.
Не погоджуючись із вищенаведеним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем у сукупності було здійснено порівняння та аналіз продуктивності праці та кваліфікації позивача й інших працівників організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради, а висновок про нижчий рівень продуктивності праці та кваліфікації ОСОБА_1 є обґрунтованим і відповідає зібраним матеріалам справи, а тому оскаржуване розпорядження голови Сокальської районної ради Львівської області Пасько Миколи Миколайовича «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06.01.2020 року № 1-к є правомірним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України від 07.06.2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далів - Закон № 2493-ІІІ; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 20 Закону № 2493-ІІІ служба в органах місцевого самоврядування припиняється в тому числі зі загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, у разі, якщо в роботодавця мають місце зміни в організації виробництва і праці, які потягнули за собою зміни в штаті працівників (наприклад, скорочення певних посад), працівники за посадами, які скорочуються, можуть бути звільнені лише в разі неможливості їх переведення на іншу роботу або їх відмови від такого переведення.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявні матеріали справи засвідчують дійсну об'єктивно існуючу потребу в зміні організації виробництва та праці виконавчого апарату Сокальської районної ради, що було обумовлене необхідністю забезпечення транспортного обслуговування органу місцевого самоврядування. Відтак, зазначене обґрунтовує підставність прийняття Сокальською районною радою відповідного рішення, а також розпорядження голови районної ради в частині внесення змін і затвердження штатного розпису (в даному випадку - рішення від 16.10.2019 року № 817 і розпорядження від 30.10.2019 року № 137).
В постанові від 07.08.2019 року в справі № 813/1195/18 в аналогічній справі Верховний Суд дійшов висновку, що визначення структури виконавчого апарату ради, його чисельності є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, тому скасування цього нормативно-правового акта можливе лише у разі недотримання порядку його прийняття. Тому слід прийняти, що відповідні зміни в частині структури та штату відповідачів є правомірними.
Більш того, апеляційний суд погоджується з мотивами, викладеними в оскаржувані постанові суду першої інстанції, про те, що позивач не оскаржує в цій справі зазначені рішення відповідачів, а отже, в суду відсутні підстави для ревізії таких рішень, що були прийняті органом місцевого самоврядування в межах своєї дискреції.
Верховний Суд України в постанові від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
З матеріалів справи встановлено, що до дня спірного звільнення позивачу була запропонована для зайняття в порядку переведення вакантна посада водія, від якої ОСОБА_1 добровільно відмовилася. Свідчення щодо наявності інших вакантних посад у роботодавця, які могла би зайняти позивач відповідно кваліфікації, відсутні.
Відтак, можливість переведення ОСОБА_1 , за її згодою, на іншу роботу відсутня.
Крім того, варто зазначити, що в даному випадку рішеннями органу місцевого самоврядування (які не оспорюються) було вирішено вивести зі штату конкретну штатну посаду - головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу. При цьому, в штатному розписі виконавчого апарату Сокальської районної ради на час відповідних змін була лише одна штатна одиниця за вказаною посадою, яку обіймала власне ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що вивільнення працівників унаслідок скорочення штату відповідача стосувалося лише позивача, яка займала єдину посаду, що скорочувалася. Відтак, це відповідає рішенню районної ради, яке, відповідно до вищенаведеної позиції Верховного Суду, є дискреційним і може оспорюватися лише з мотивів порушення процедури ухвалення, чого позивачем не вчинено.
Отже суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки спірними рішеннями відповідача не вирішувалося питання про перестановку працівників у межах однорідних посад (в даному випадку це міг бути організаційно-юридичний відділ), можливість надавати оцінку переведенні ОСОБА_1 на іншу посаду в підрозділі, зі звільненням менш кваліфікованого працівника, відсутня.
Крім того, оцінюючи доводи апелянта щодо дотримання чинних вимог законодавства щодо переважного права на залишення на роботі, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку таким доводам, що були викладені позивачем в позовній заяві.
Так, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Крім того, положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).
При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01.08.2018 року у справі № 826/16311/16, що в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судом до даних спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, роботодавцем було організовано порівняння продуктивності праці і кваліфікації ОСОБА_1 із іншими працівниками організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради.
Вказане було здійснене комісією з розгляду питань щодо скорочення штату працівників (створеною в Сокальській районній раді), результат роботи якої оформлений відповідним протоколом від 29.10.2019 року.
Як засвідчується зазначеним протоколом, комісія встановила, що ОСОБА_1 має нижчу кваліфікацію та продуктивність праці від інших працівників. При цьому, комісія проводила порівняння працівників із урахуванням їх освіти працівників, підвищення кваліфікації, відсутності дисциплінарних стягнень, наявності заохочень за успіхи у роботі, отримання премій, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсягів виконуваних робіт та іншого, що відповідає, зокрема, рекомендаціям Міністерства соціальної політики України відповідно до листа від 21.05.2012 року № 80/06/187-12.
Тобто свій висновок комісія ґрунтувала на комплексній оцінці показників працівників відповідача.
Апелянт, вдаючись до переоцінки даного доказу, виокремлює із такого комплексу показники, які свідчать на її користь, не зазначаючи інших показників, які мають негативний наслідок при даній оцінці.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність матеріалами справи факту нижчої продуктивності праці та кваліфікації позивача є нижчою в порівнянні з іншими працівниками.
Відтак, відповідачем не були допущені порушення при визначенні особи, яка мала переважне право на залишення на роботі.
Суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів апелянта щодо неврахування судом першої інстанції скасування Верховним Судом судових рішень першої та апеляційної інстанцій у справі № 813/1195/18, оскільки дана обставина жодним чином не впливає на вирішення даного спору, предметом якого є звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату на підставі затвердженої 16.10.2019 року нової структури виконавчого апарату відповідача і таке скорочення є самостійним фактом, не пов'язаним із попередніми змінами в штаті відповідача, які є предметом спору у справі № 813/1195/18.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивача було правомірно звільнено зі служби, а тому оскаржуване розпорядження голови Сокальської районної ради Львівської області Пасько Миколи Миколайовича «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06.01.2020 року № 1-к скасуванню не підлягає.
Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 380/1239/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Р. В. Кухтей
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 29.09.2020