Справа № 640/9926/20 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П.
29 вересня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ у м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправними та незаконними дії та рішення ГУ ПФ в місті Києві про відмову йому у перерахунку пенсії на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 25.02.2020 року № 21-78зн;
- зобов'язати ГУ ПФ в місті Києві здійснити з 01.03.2019 року перерахунок та виплату йому пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Офісу Генерального прокурора від 25.02.2020 року №21-78зн, без обмеження максимального розміру пенсії та заробітної плати з урахуванням раніше виплачених сум, без застосування постанови Кабінету Міністрів України «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» від 22.08.2018 року № 649 (далі - Постанова № 649);
- зобов'язати ГУ ПФ в місті Києві виплатити йому різницю в пенсії за минулий час, за попередні 12 місяців.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлене листом від 12.03.2020 року № 2600-0307-8/33543 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі його заяви від 26.02.2020 року та доданої до неї довідки Офісу Генерального прокурора від 25.02.2020 року № 21-78зн.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01.03.2019 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Офісу Генерального прокурора від 25.02.2020 року №21-78зн, без обмеження максимального розміру пенсії та заробітної плати та з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що із моменту набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 року у справі №7-р(ІІ)/2019 у ОСОБА_1 як особи, якій призначена пенсія на підставі Закону України «Про прокуратуру», виникло право на перерахунок пенсії, яке було реалізовано останнім шляхом подання до ГУ ПФ в м. Києві довідки про заробітну плату та заяви про проведення перерахунку пенсії.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог суд підкреслив, що вимоги щодо виплати Позивачу перерахованої суми пенсії є передчасними, оскільки йому має передувати відповідне рішення Відповідача, прийняте на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні підкреслив, що умови та порядок перерахунку пенсії прокурорів повинна визначати Верховна Рада України, а не Кабінет Міністрів України, а право на звернення про перерахунок пенсії виникло у Позивача не раніше 13.12.2019 року. Крім того, наголошує, що суд у своєму рішенні посилався на положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які втратили чинність. Окремо звертає увагу, що обмеження максимального розміру пенсії встановлено Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII, норми якого чинні та неконституційними не визнавалися. Крім того, підкреслює на необхідності зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у зразковій справі №560/2120/20.
Після усунення визначених в ухвалі від 11.08.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів, підкреслюючи свою згоду з мотивами рішення суду першої інстанції, зазначає, що оскільки пенсія була призначена Позивачу на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у 2010 року, то обмеження максимального розміру пенсії, визначені останньому згідно Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що суперечило б як Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і практиці Європейського суду з прав людини і Конституції України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в м. Києві.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 із 22.07.1993 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років згідно зі ст. ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакціях Закону України від 26.11.1993 року №3662-ХІІ та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) (далі - Закон №1789-ХІІ), у розмірі 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом №1789-ХІІ, з обмеженням граничного розміру пенсії в сумі 49 194,79 гривень станом на 01.02.2020 року.
17.07.1998 року ОСОБА_1 призначено, а 30.04.2002 року - звільнено з посади Генерального прокурора України у зв'язку з обранням народним депутатом України.
Наказом Генерального прокурора України від 12.04.2010 року №653ц ОСОБА_1 звільнено з посади радника Генеральної прокуратури України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 12.04.2010 року.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 27.05.2016 року у справі №757/15841/16-а (далі - постанова суду від 27.05.2016 року), яка набрала законної сили 07.06.2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднання Управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва (далі - УПФ в Печерському районі міста Києва) щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки Генеральної прокуратури України №18-430зп від 10.03.2016 року;
- зобов'язано УПФ в Печерському районі міста Києва здійснити з 15.03.2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90 відсотків від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Генеральної прокуратури України №18-430зп від 10.03.2016 року.
При цьому, як встановлено судом у згаданій справі, ОСОБА_1 з 04.07.2001 року перебуває на обліку в УПФ в Печерському районі міста Києва та отримує пенсію за вислугу років в розмірі 90 відсотків від розміру його місячної заробітної плати на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а 30.04.2002 року він був звільнений з Генеральної прокуратури України з посади Генерального прокурора України у зв'язку з обранням народним депутатом України.
15.03.2016 року ОСОБА_1 звернувся до УПФ в Печерському районі міста Києва із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії відповідно до закону, який діяв на час призначення пенсії, але з урахуванням розміру заробітної плати, визначеної у довідці, виданої Генеральною прокуратурою України №18-430зп від 10.03.2016 року.
За результатами розгляду заяви, УПФ в Печерському районі міста Києва листом від 28.03.2016 року відмовило ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.
Окружним адміністративним судом міста Києва також було встановлено, що УПФ в Печерському районі міста Києва звертався до суду із заявою про роз'яснення постанови суду від 27.05.2016 року, де просив роз'яснити, чи перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 15.03.2016 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90 відсотків від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Генеральної прокуратури України №18-430зп від 10.03.2016 року, слід здійснювати з обмеженням чи без обмеження розміру пенсії.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04.08.2016 року у справі №757/15841/16-а відмовлено у задоволенні заяви УПФ в Печерському районі міста Києва про роз'яснення постанови суду від 27.05.2016 року з тих підстав, що ця постанова є чіткою та зрозумілою, додаткового роз'яснення не потребує, вирішувались всі позовні вимоги, у тому числі вимоги щодо обмеження пенсії та листом УПФ в Печерському районі міста Києва від 28.03.2016 року розмір пенсії не був обмежений.
Крім того, до Печерського районного суду міста Києва із заявою про роз'яснення постанови суду від 27.05.2016 року звертався і ОСОБА_1 , в якій просив роз'яснити, чи підлягає виплата пенсії без обмеження її розміру та без можливості Пенсійного фонду обмежувати розмір його пенсії.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2016 року у справі №757/15841/16-а також відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови суду від 27.05.2016 з тих підстав, що ця постанова є чіткою та зрозумілою, додаткового роз'яснення не потребує, вирішувались всі позовні вимоги, листом УПФ в Печерському районі міста Києва від 28.03.2016 року розмір пенсії не був обмежений.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.12.2016 року у справі №757/15841/16-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вищевказану ухвалу суду від 12.12.2016 року - без змін.
При цьому, у мотивувальній частині вказаної ували суду апеляційної інстанції зазначено, зокрема, що постановою суду від 27.05.2016 року УПФ в Печерському районі міста Києва зобов'язане здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 саме відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час призначення пенсії, в розмірі 90 відсотків від розміру місячної заробітної плати, і про жодні обмеження її розміру у резолютивній частині судового рішення не йдеться.
Судом першої інстанції також встановлено, що 26.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві із заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до Закону №1789-ХІІ.
До вказаної заяви ОСОБА_1 було долучено довідку Офісу Генерального прокурора від 25.02.2020 року №21-78зн про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій (далі - довідка №21-78зн), яка видана йому про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)2019 та постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 року №657 (далі - Постанова №657), розмір заробітної плати (грошового забезпечення), з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нормами, чинними на 06.09.2017 року, відповідною (прирівняною) посадою Генерального прокурора України становить усього 178 056,66 гривень.
За результатом розгляду вказаної заяви ГУ ПФ в місті Києві листом від 12.03.2020 року №2600-0307-8/33543 (а.с. 18-19; далі - спірне рішення) повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)2019 працівникам прокуратури згідно Закону України «Про прокуратуру» перерахунок пенсії проводиться, зокрема, у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 року №1155 (далі - Постанова №1155) затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
При цьому, пунктом 7 постанови №1155 встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».
На підставі зазначеного, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 46, 55, 92, 152, Конституції України, ст. ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, ст. 86 Закону №1697-VII, рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019, а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на вчинення Позивачем всіх необхідних дій на реалізацію останнім права на перерахунок пенсії, яке підтвердження рішенням Конституційного Суду України.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. ст. 19, 46 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Із набранням чинності указаним Законом №1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон №1789-XII, крім, зокрема, ч. ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1.
До скасування вищевказаних норм, стаття 50-1 Закону №1789-XII передбачала, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII внесено зміни до Законів №1697-VII та №1789-XII, визначивши, що з 01.01.2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 18 ст. 50-1 та ч. 20 ст. 86 відповідно).
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019 у справі №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) (далі - Рішення №7-р(ІІ)/2019) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Положення ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму Рішенні №7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до ст. 86 Закону.
Судовою колегією враховується, що частина 20 статті 86 Закону №№1697-VII у первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року №2136-VIII.
Як було підкреслено вище, у п. 2 резолютивної частини Рішення №7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, відповідні положення втратили чинність з 13.12.2019 року, а тому Закон №1697-VII з указаної дати не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, як вірно зазначив суд першої інстанції, підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.
Враховуючи відсутність нормативного акту, який би регулював порядок перерахунку раніше призначених пенсій працівникам прокуратури, суд першої інстанції з урахуванням ч. 6 ст. 7 КАС України прийшов до правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, яким встановлено, що з метою перерахунку призначеної пенсії до Управління пенсійного фонду подається заява встановленого зразка.
Як було встановлено раніше, 25.02.2020 року Офісом Генерального прокурора на ім'я ОСОБА_1 видано довідку №21-78зн про те, що відповідно до Рішення №7-р(ІІ)2019 та Постанови №657, розмір заробітної плати (грошового забезпечення), з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нормами, чинними на 06.09.2017 року, відповідною (прирівняною) посадою Генерального прокурора України становить усього 178 056,66 гривень.
26.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в місті Києві із заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до Закону №1789-ХІІ, долучивши до вказаної заяви довідку №21-78зн.
Таким чином, виходячи із положень Рішення №7-р(ІІ)/2019, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що із дня набрання чинності цього рішення Конституційного Суду України у ОСОБА_1 виникло право на перерахунок пенсії та ним дотримано вимоги щодо реалізації такого права, а саме отримано довідку про заробітну плату та до пенсійного органу подано відповідну заяву про проведення перерахунку пенсії разом із вказаною довідкою.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з позицією Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування спірного рішення ГУ ПФУ в місті Києві, оформленого листом від 12.03.2020 року №2600-0307-8/33543, про відмову у перерахунку пенсії на підставі заяви від 26.02.2020 року та довідки №21-78зн, є обґрунтованою.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що право ОСОБА_1 на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром встановлено постановою Печерського районного суду міста Києва від 27.05.2016 року у справі №757/15841/16-а, яка набрала законної сили 07.06.2016 року.
До того ж, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, обґрунтовуючи правомірність обмеження пенсії Позивачу максимальним розміром, Відповідач в апеляційній скарзі посилається на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, якими внесено зміни до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та встановлено обмеження щодо максимального розміру пенсії, а також положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668, якими також встановлено обмеження максимального розміру пенсії.
У контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 року по 20.12.2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 року у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 року у справі №638/6363/17, від 08.08.2019 року у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 року у справі №522/22798/17, від 16.04.2020 року у справі №620/1285/19.
До того ж, у згаданій постанові у справі №522/16882/17 Верховний Суд підкреслив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, який прийнятий 06.12.2016 року, вперше опублікований в газеті «Голос України» 27.12.2016 року та набрав чинності відповідно до прикінцевих положень з 01.01.2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, як зазначив суд касаційної інстанції, буквальне розуміння змін, внесених Законом України № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року, дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що протягом 2018-2019 років, а також наразі, стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Крім того, колегія суддів зауважує, що передбачені ст. 43 Закону України обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності в даній частині з 01.10.2011 року.
Водночас, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Як було встановлено раніше, Позивач перебуває на обліку у Відповідача та з 04.07.2001 року отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак обмеження, передбачені вказаною нормою Закону №3668-VI, не поширюються на ОСОБА_1 , оскільки пенсія йому призначена до набрання ним чинності.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідно зобов'язати ГУ ПФ в місті Києві, з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення №7-р(ІІ)/2019, здійснити саме з 01.03.2019 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці №21-78зн, без обмеження максимального розміру пенсії та заробітної плати та з урахуванням раніше проведених виплат.
Посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано необхідності зупинення провадження у справі №640/9926/20 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №560/2120/20, судова колегія оцінює критично, оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ПФ в м. Києві про зупинення провадження у справі. Тобто, всупереч доводів апеляційної скарги, питання щодо зупинення провадження у справі на підставі відповідного клопотання Відповідача було предметом розгляду і суд, користуючись процесуальними повноваженнями, наданими КАС України, відмовив в його задоволенні.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено та підписано « 29» вересня 2020 року.