29 вересня 2020 року м. Київ № П/320/661/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області та просить суд:
визнати протиправним та скасувати відмову від 21.01.2020 № 01-16/1 в нерозгляді заяви про перерахунок одноразової компенсації по інвалідності відповідно до ст. Закону України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов"язати розглянути заяву про перерахунок одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров"ю в наслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС, відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку мінімальної заробітної плати на момент виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом другої групи, а тому відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання одноразової компенсації при встановленні інвалідності у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати, однак відповідачем було безпідставно відмовлено у виплаті.
19.02.2020 відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов відповідно до якого просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, у зв'язку з його необґрунтованість на підставах, наведених у відзиві.
17.02.2020 до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач проти доводів наведених у відзиві на адміністративний позов, заперечив та просив суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 від 03.04.2017, який дійсний до 03.04.2027, запис в ЄДДР № 196010118-01333, виданий органом № 3218, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач є особою, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням від 19.03.2014 серії НОМЕР_3 , вкладка № НОМЕР_4 .
Згідно із посвідченням від 10.04.2014 серії НОМЕР_5 позивач є інвалідом ІІ групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Як вбачається із матеріалів справи, Актом огляду МСЕК серії КИО-1 № 0404468 від 14.11.2013, позивачу встановлена ІІ група інвалідності із відміткою «захворювання пов'язане із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 відповідачем подане рішення про призначення компенсації від 14.04.2014, відповідно до якого вирішено призначити позивачу відповідно до Закону України одноразову грошову компенсацію особам, що стали інвалідами ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 284,40 грн.
Заявою від 20.06.2014 позивач від отримання зазначеної компенсації відмовився та повернув квитанцію відповідачу.
02.01.2020 позивач звернувся із заявою до управління соціального захисту відповідно до якої просив здійснити перерахунок та виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» станом на 2013 рік у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, виходячи з розрахунку розмірів мінімальної заробітної плати на момент розрахунку.
Листом від 21.01.2020 № 01-16/1 відповідач відмовив позивачу у такій виплаті з підстав пропуску останнім шести місячного строку на звернення за зазначеною виплатою.
Вважаючи зазначену відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту Закон № 796).
Відповідно до статті 48 Закону № 796 одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи 45 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI статтю 48 Закону №796-XII викладено у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI.
Відповідно до ст. 48 Закону № 796 (в чинній на час встановлення позивачу інвалідності редакції), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 48 Закону № 796 (в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою до відповідача про перерахунок суми компенсації), одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою (частина перша). Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України (частина третя).
Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.05.2015 № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого виплачується інвалідам II групи у розмірі 284,40 грн.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.10.2016 № 760, якою затверджено «Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян» (далі по тексту Порядок № 760).
Пунктом 2 Порядку № 760 встановлено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.
Відповідно до п. 4 Порядку № 760 одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно частини першої статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-11/2012 від 25.01.2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч. 1, 2, 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
Отже, із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої ст. 48 Закону № 796.
Положення Закону України від 28.12.2014 № 79 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо встановлення порядку та розмірів застосування окремих норм і положень Закону №796, та постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 285, яка прийнята на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягали застосуванню при визначенні суми одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 16.05.2019 у справі № 127/10438/16-а (81795533).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлену ст. 48 Закону № 796 в сумі 284,40 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», оскільки згідно приписів Бюджетного кодексу України саме Кабінет Міністрів України визначає порядок та розмір зазначеної одноразової компенсації.
Як стверджено відповідачем та не заперечувалось позивачем, йому виплачено відповідачем одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 284,40 грн, однак останній добровільно відмовився від такої виплати.
Підстав для виплати зазначеної компенсації відповідно до ст. 48 Закону № 796 станом на 2013 рік суд не вбачає, оскільки п. 3 Порядку № 760 передбачено, що виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги», поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника, однак як зазначає позивач він звернувся до відповідача лише 04.01.2020.
Враховуючи вищенаведене враховуючи наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що позивачем не спростовано правомірності рішення відповідача, а отже у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-77, 90, 143, 194, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Головенко О.Д.