24 вересня 2020 року
м. Рівне
Справа № 569/13718/19
Провадження № 22-ц/4815/524/20
Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Харечка С.П.
Рішення ухвалене в м. Рівне Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту рішення 10 лютого 2020 року
Рівненський апеляційний суд:
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Тхоревський С.О.,
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення про приватизацію житла, свідоцтва, відновлення порушеного права,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення про приватизацію житла, свідоцтва, відновлення порушеного права, в якому просить суд: визнати частково недійсними наказ Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради від 26.08.1999 р. за № 230 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 в частині включення до числа власників квартири його, та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на житло від 26.08.1999 р., виключивши його з числа співвласників квартири АДРЕСА_1 та відновити його право на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України від 19.06.1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду".
Позов мотивує тим, що він є військовослужбовцем, з 25.02.1998 проходив службу у м. Вінниця та проживав і був зареєстрований в гуртожитку на АДРЕСА_2 . З 23 червня 2016 року його сім'я у складі 4 особи (він, дружина, син і донька) перебуває на квартирному обліку у Рівненському гарнізоні, що стверджується довідкою №401 від 29.12.2018.
Вказує, що на даний час йому випадково стало відомо про те, що він був включений у приватизацію житла, яку проводили його батьки, а саме: на кв. АДРЕСА_1 , де він був зареєстрованим лише до 25.02.1998.
Зазначає, що 26.08.1999 наказом №230 Управління ЖКГ виконкому Рівненської міськради згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартира була безоплатно приватизована. На час приватизації у квартирі постійно проживали і були зареєстровані його батьки: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_1 .. 26.08.1999 на виконання зазначеного наказу №230 органом приватизації - Рівненським міським бюро технічної інвентаризації було видане Свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка передана у спільну сумісну власність: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Право спільної сумісної власності зареєстроване Рівненським міським бюро технічної інвентаризації і записане в реєстрову книгу №146203-40641.
Однак, на момент приватизації він не проживав і не був зареєстрованим у кв. АДРЕСА_1 , і за ним відповідно до ст. 71 ЖК України не зберігалося право на житло понад шість місяців, тобто вказує, що він не мав права і не бажав брати участь у приватизації квартири. Вважає, що він безпідставно був включений до складу учасників приватизації та власників квартири, і відповідачем - Управлінням ЖКГ виконкому Рівненської міськради неправомірно було прийняте рішення про використання ним права приватизувати займане житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз, що призвело до порушення його права на отримання і користування державним житлом відповідно до вимог закону. У зв'язку з цим звертається до суду з даним позовом.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним рішення про приватизацію житла, свідоцтва, відновлення порушеного права відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухваленим рішенням. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції залишив поза увагою, те що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , якими здійснювалася приватизація квартири, позовні вимоги визнали та не заперечували проти їх задоволення. При цьому, відповідачі КП "Рівненське МБТІ" та Управління ЖКГ не заперечували проти того, що його батьки та сестра мали право на безоплатну приватизацію квартири і без використання його приватизаційного житлового чека. Заяву на приватизацію до органу приватизації він особисто не писав і не подавав і його підпису у заяві судом не встановлено, оскільки оригінал заяви суд не досліджував, а надана копія не читається. З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В поданому на апеляційну скаргу відзиві, Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Рівненської міської ради вважає рішення суду першої інстанції законним, а апеляційну скаргу безпідставною.
Вказує, що до заяви про передачу у приватну власність трикімнатної кв. АДРЕСА_1 від 29.07.1999, адресованої начальнику Департаменту міського господарства, ОСОБА_3 , долучено довідку про склад сім'ї із чотирьох осіб : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 .
Окрім того, до заяви долучено довідку Вінницького медичного коледжу від 23.12.1998 №270, про те, що ОСОБА_1 навчається у Вінницькому медичному коледжі ім. акад. Д.К.Заболотного на 2 курсі по спеціальності помічник лікаря-бакалавр. Строк навчання до 1 липня 2001 року. Довідку видано для комісії з приватизації житла міськвиконкому м. Рівне.
Тому твердження позивача, що на час приватизації квартири за ним не збереглося право на житло і він не мав права на приватизацію вважає безпідставним. Крім того, в заяві про приватизацію квартири навпроти прізвища ОСОБА_1 наявний підпис, що засвідчує згоду члена сім'ї наймача із поданою заявою.
Також зазначають, що в судовому засіданні було оглянуто оригінал заяви про приватизацію, який міститься в інвентаризаційній справі №40947 за адресою : АДРЕСА_1 , що надавалися для огляду в судове засідання представником КП "Рівненське МБТІ"
З огляду на наведене просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Курганська О.В. в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , існування його частки у праві власності на спірну квартиру фактично заважає отримати в порядку черговості інше житло на склад його сім'ї, з якою він перебуває на квартирному обліку.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 також підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
В поданій до суду заяві начальник КП «Рівненське МБТІ» просив справу розглянути за їх відсутності.
Представник КП Управління ЖКГ виконкому Рівненської міськради до суду не з'явився і заяв не подавав.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент отримання оскаржуваного свідоцтва про право власності на житло позивач був повнолітнім, йому виповнилось 26 років, письмову згоду на приватизацію вищевказаної квартири він надавав, заяву на приватизацію вказаної квартири писав, що підтверджується її копією наявною в справі, та було підтверджено ним самим в засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані: 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;
З матеріалів справи вбачається, що 26.08.1999 наказом №230 Управління ЖКГ виконкому Рівненської міськради згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кв. АДРЕСА_1 була безоплатно приватизована.
26.08.1999 р. на виконання зазначеного наказу №230 органом приватизації - Рівненським міським бюро технічної інвентаризації було видане Свідоцтво про право власності на житло, а саме: кв. АДРЕСА_1 , яка передана у спільну сумісну власність, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Право спільної сумісної власності зареєстроване Рівненським міським бюро технічної інвентаризації і записане в реєстрову книгу №146203-40641 (а.с.6).
Вчинення ОСОБА_1 дій спрямованих на приватизацію спірної квартири підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції, а саме заявою ОСОБА_3 начальнику Департаменту міського господарства про передачу у приватну власність трикімнатної кв. АДРЕСА_1 від 29.07.1999, де містяться підписи всіх членів сім'ї і позивача також, довідкою про склад сім'ї із чотирьох осіб : ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та довідкою Вінницького медичного коледжу від 23.12.1998 №270, що ОСОБА_1 навчається у Вінницькому медичному коледжі ім. акад. Д.К.Заболотного на 2 курсі по спеціальності помічник лікаря-бакалавр. Строк навчання до 1 липня 2001 року. Довідку видано для комісії з приватизації житла міськвиконкому м. Рівне (а.с.24-26).
В редакції ст.71 ЖК України, яка діяла на той час, виїзд на навчання в інший населений пункт являвся поважною причиною відсутності особи у житловому приміщенні і не слугував підставою для визнання його втратившим право на це житло.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.5 та ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на час приватизації в 1999 році, за ОСОБА_1 , як тимчасово відсутнім з поважних причин зберігалось право на приватизацію житла.
Отже, твердження позивача, що на час приватизації квартири за ним не збереглося право на житло і він не мав права на приватизацію є безпідставним.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем і з 23 червня 2016 року його сім'я у складі 4 особи ( він, дружина, син і донька) перебуває на квартирному обліку у Рівненському гарнізоні, що стверджується довідкою №401 від 29.12.2018 (а.с.7).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач ОСОБА_1 не довів вимоги з якими він звернувся до суду.
Колегія суддів не вбачає спору у зверненні ОСОБА_1 до суду в даній справі.
Поданий ним позов та надані докази не свідчать про намір захистити порушення його прав при приватизації спірного житла, яка відбулась понад двадцять років тому, а як випливає з пояснень позивача фактично свідчить про його намір, опосередковано, через судове рішення в даній справі, віднайти можливість придбання нових прав на інше житло, звільнившись від частки у праві власності в спірній квартирі, яка виходячи з норм житлового законодавства, перешкоджає йому в цьому. Така позиція позивача в справі не узгоджується з завданнями цивільного судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із ухваленим у справі судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 вересня 2020 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків