Іменем України
15 вересня 2020 року м. Кропивницький
справа № 392/244/20
провадження № 22-ц/4809/939/20
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Дуковського О.Л.
суддів Письменного О.А.,Чельник О.І.
з участю секретаря Федоренко Т.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Маловисківська міська рада Маловисківського району Кіровоградської області.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2020 року, у складі головуючого судді Кавун Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання права власності на будинок за набувальною давності,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання права власності на будинок за набувальною давності.
В обґрунтування позову вказував, що починаючи з 2000 року проживає в будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , з дозволу ОСОБА_2 , якій належить дане домоволодіння на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкодавцем якого був її батько - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 передала йому будинок у повне безстрокове володіння та користування, надала копії технічного паспорта на будинок та свідоцтво про право на спадщину за законом.
Вказував, що він проживає безперервно у даному будинку, проводить заходи щодо його поліпшення та утримання, сплачує комунальні послуги, підтримує житло в належному стані.
Вважає, що відкрито та безперервно володіє житлом протягом вже майже двадцяти років, а на даний час він вирішив оформити соціальну допомогу на комунальні послуги, однак через відсутність правовстановлюючих документів на будинок немає можливості це зробити, а місцезнаходження ОСОБА_2 йому не відоме.
Просив визнати за ним право власності на житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2020 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідач вказує, що Маловисківська міська рада Маловисківського району Кіровоградської області є неналежним відповідачем у даній справі і не може бути розпорядником майна приватної власності - спадкоємця житлового будинку.
Посилається на те, що відповідач не може бути розпорядником майна приватної власності, яке не перебуває на обліку в Маловисківській міській раді, як безхазяйний.
Крім того, відповідач посилається на те, що у спірного домоволодіння є законний власник - ОСОБА_2 .
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вказує на те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що він фактично володіє без будь - яких законних підстав чужим майном протягом майже двадцяти років, тобто добросовісно, при цьому відкрито та безперервно, а інші особи не претендують на даний будинок, а тому вважає, що суд правильно задовольнив його позов.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про задоволення скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 28.04.2001 державним нотаріусом Маловисківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області, Дуднік Н.Г. належить на праві приватної власності будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1 (9).
Згідно архівної довідки за № 143, виданої 16.07.2015 року ОКП «Кіровоградське ООБТІ» право власності на вказаний будинок зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 .
Адреса домоволодіння в АДРЕСА_1 , змінено на АДРЕСА_1 .
Встановлено, що відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Маловисківської міської ради Кіровоградської області від 04.02.2020 № 59, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , з 2000 року по теперішній час.
З довідки, виданої виконавчим комітетом Маловисківської міської ради Кіровоградської області від 04.03.2020 № 87 вбачається, що ОСОБА_2 , яка є власником спірного домоволодіння з 1975 року не проживає в даному будинку і в ньому проживає лише ОСОБА_1 , а будь - які інші особи, які б претендували на будинок відсутні.
Судом першої інстанції було взято до уваги заяви свідків ,що ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2000 року по 2020 рік.
Задовольняючи позов суд першої інстанції послався на те, що позивач фактично володіє, без будь-яких законних підстав чужим майном протягом майже двадцяти років, тобто добросовісно, при цьому відкрито та безперервно, а інші особи не претендують на даний будинок, а тому даний позов є обґрунтованим.
Колегія суддів, не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає, що правовий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та судовій практиці.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи, що згідно зі ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Колегією суддів встановлено, що на праві приватної власності спірний будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1 (9) належить - ОСОБА_2 .
Позивач, користується вказаним будинком на підставі усної домовленості із власником домоволодіння ОСОБА_2 , на що і посилається сам ОСОБА_1 .
Сама правова природа домовленості, так і статус її сторін - невідомі.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою; володілець суб'єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин, які свідчать про відсутність умов для визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю, дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Позов є недоведеним, оскільки відсутні будь - які докази, що власник домоволодіння - ОСОБА_2 втратила зв'язок зі своїм майном.
Дане твердження є припущенням позивача.
Також, є недоведеним яке відношення до домоволодіння ОСОБА_2 має Маловисківська міська рада Маловисківського району Кіровоградської області і які саме, права позивача як органом місцевого самоврядування нею порушені.
Сам по собі факт проживання позивача у спірному домоволодінні та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для визнання за ним права власності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог тому у задоволенні позову слід відмовити.
Статтею 141 ЦПК України вирішується питання про розподіл судових витрат між сторонами, а тому позивач має відшкодувати особі апеляційна скарга якої задоволена.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області - задовольнити.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2020 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання права власності на будинок за набувальною давності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області (ЄДРПОУ 04055373) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
25.09.2020 - складено постанову.
Головуючий суддя О.Л. Дуковський
Судді О.А. Письменний
О.І. Чельник