17 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/781/20 пров. № А/857/8117/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Гуляка В.В.,
Онишкевича Т.В.,
секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ващилін Р.О.), ухвалене в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Ужгороді 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої надбавки,
31.03.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного територіальне управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), просив: визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо невиплати надбавки за інтенсивність праці за період з 01 липня 2019 року по 25 жовтня 2019 року заступнику начальника управління - начальнику відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Секерні Валерію Миколайовичу; стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої надбавки за інтенсивність праці за період з 01.07.2019 по 01.11.2019 в розмірі 28760,00 грн.; стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 недонараховану та не виплачену заробітну плату за листопад місяць 2019 року в розмірі 11769,42 грн.; стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову допомогу в розмірі 7200грн. на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 позов задоволено частково: стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 10556,30 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 885,56 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надбавка за інтенсивність праці не відноситься до складу обов'язкових складових заробітної плати державного службовця, визначених статтею 50 Закону України «Про державну службу», а носить факультативний характер, спрямована на стимулювання мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи та виплачується за результатами оцінювання роботи такого. Нормами чинного законодавства встановлено право, а не покладено обов'язок на керівників державної служби в державному органі на встановлення працівникам надбавки за інтенсивність правці, що виплачується у межах економії фонду оплати праці. Суд першої інстанції вказав, що надбавка за інтенсивність праці в розмірі 100% посадового окладу встановлена ОСОБА_1 з 25 жовтня 2019 року наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1392/4 від 25 жовтня 2019 року, тому саме з цього моменту в ОСОБА_1 виникає право на отримання заробітної плати з урахуванням такої надбавки. Провівши аналіз правильності нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за листопад 2019 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке відповідачем 1 здійснено вірно, пропорційно до фактично відпрацьованого часу з врахуванням, встановлених розпорядчими документами, складових заробітної плати, на які позивач міг претендувати з урахуванням вислуги років та рангу. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем 1, що керівником ГТУЮ у Закарпатській області будь-якого розпорядчого документу про стягнення із заробітної плати ОСОБА_1 в листопаді 2019 року надміру виплаченої суми матеріальної допомоги у розмірі 10556,30 грн. не приймалось, а тому позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 не виплаченої заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі 10556,30 грн. на переконання суду першої інстанції є правомірною та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суб'єкт призначення на посаду, яким є Міністерство юстиції України, надано згоду для встановлення надбавки за інтенсивність праці. Скаржник вказує, що через бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за період з 01.07.2019 по 25.10.2019 надбавку за інтенсивність праці не призначена. Також зазначає, що оскільки відповідачами клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявлялось, такі підлягають задоволенню в повному обсязі.
Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким в задоволенні позовної вимоги відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що кошти в розмірі 10556,30 грн. помилково нараховані позивачу та отримані ним у жовтні місяці 2019 року, про що позивача повідомлено в телефонному режимі. Вважає, що відповідачем дотримано вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказавши, що надбавка за інтенсивність встановлюється згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, встановлення такої надбавки є правом, а не обов'язком керівника. Вважає, що судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат між сторонами, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог.
Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказавши, що саме керівник органу вирішує питання доцільності та наявності фінансової можливості встановлення державному службовцю надбавки за інтенсивність праці, а підставою для встановлення є видача відповідного наказу. Вважає, що розподіл судових витрат судом першої інстанції здійснено пропорційно до задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, зазначив, що наказ про відрахування надмірно виплаченої суми з позивача не виносився, у відповідача відсутня особиста заява позивача на утримання вирахуваної суми, а тому дії відповідача вірно визнані судом першої інстанції протиправними.
В судовому засіданні 17.09.2020 представник Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області подану апеляційну скаргу підтримав, щодо апеляційної скарги позивача заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині без змін. Позивач та Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) в судове засідання не з'явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу в Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області, в тому числі, з 21 квітня 2017 року на посаді заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області.
25 лютого 2019 року керівнику Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції за підписом начальника ГТУЮ у Закарпатській області скеровано подання щодо погодження встановлення надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 №09-16/19/709, відповідно до якого запропоновано погодити встановлення позивачу з 02.01.2019 по 31.12.2019 щомісячну надбавку за інтенсивність праці у розмірі 100% посадового окладу.
Листом Міністерства юстиції України від 06.03.2019 №9044/2423-32-19/16.2.3 відповідно до пункту 5 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 року №15, пункту 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 лютого 2017 року №437/5, подання від 25 лютого 2019 року №09-16/19/709 погоджено встановлення з 02 січня по 30 квітня 2019 року ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці у розмірі 100% посадового окладу.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 11.03.2019 №272/4 ОСОБА_1 встановлено з 02 січня по 30 квітня 2019 року надбавку за інтенсивність праці в розмірі 100 відсотків посадового оклад.
Листом Міністерства юстиції України №27444/9225-32-19/16.2.3 від 23.07.2019 відповідно до пункту 5 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 року №15, пункту 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 лютого 2017 року №437/5, подання від 09 липня 2019 року та від 15 липня 2019 року згідно з переліком, погоджено встановлення з 01 липня по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці у розмірі 100% посадового окладу.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області №1392/4 від 25 жовтня 2019 року на підставі погодження Міністерства юстиції України від 23.07.2019 №27444/9225-32-19/16.2.3 ОСОБА_1 установлено з 25 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року надбавку за інтенсивність праці в розмірі 100% посадового окладу, відповідно до пункту 5 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 року №15, пункту 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 лютого 2017 року №437/5.
За період з серпня 2019 року по жовтень 2019 року надбавка за інтенсивність праці ОСОБА_1 не виплачувалась, в жовтні 2019 року така надбавка виплачена за 5 робочих днів у сумі 1634,09 грн., в листопаді 2019 року за 16 робочих днів у сумі 5478,10 грн.
Крім того, відповідно до розрахункових листів у вересні та жовтні 2019 року ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу у сумах 10427,05 грн. та 10556,30 грн. відповідно.
Вважаючи, що через умисну бездіяльність Головного територіальне управління юстиції у Закарпатській області, своєчасно не встановлено надбавку за інтенсивність праці, а також не виплачено в повному обсязі заробітну плату за листопад 2019 року, чим порушено право на оплату праці, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.
Згідно з частиною 1 статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 50 Закону №889-VIII).
Абзацом 8 пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, норми якого застосовуються по 31 грудня 2019 року, встановлено, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи визначено Положенням про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Положення №15).
Відповідно до пункту 2 Положення №15 керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки за інтенсивність праці (пункт 3 Положення №15).
Згідно з пунктом 4 Положення №15 надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.
Абзацом 7 Положення №15 встановлено, що керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб'єктом призначення.
Отже, додаткові стимулюючі виплати, до яких належить й надбавка за інтенсивність праці, державним службовцям встановлюються у межах економії фонду оплати праці, а встановлення таких є правом, а не обов'язком керівника державної служби. Надбавка за інтенсивність праці, хоча і входить у структуру заробітної плати, за правовою природою є стимулюючою, заохочуваною виплатою до заробітної плати та не має сталого розміру, такий визначається керівником державної служби.
При цьому відповідно до пункту 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції та їх заступників, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 437/5 від 16.02.2017, надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи працівникам керівного складу встановлюються керівником територіального органу за погодженням з Державним секретарем Міністерства юстиції відповідно до обґрунтованого подання територіального органу, з врахуванням критеріїв, визначених нормативним актом, та розрахунку економії фонду оплати праці.
Як встановлено судом першої інстанції, надбавка за інтенсивність праці в розмірі 100% посадового окладу встановлена позивачу з 25 жовтня 2019 року наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1392/4 від 25 жовтня 2019 року, тому, з огляду на встановлене нормативно-правове регулювання, саме з цього моменту в ОСОБА_1 виникло право на отримання заробітної плати з урахуванням такої надбавки.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності позовних вимог, що стосуються питань встановлення та виплати ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці за період з 01 липня по 25 жовтня 2019 року.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 недонарахованої та не виплаченої заробітної плати за листопад місяць 2019 року в розмірі 11 769,42 грн., то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до долучених до матеріалів справи розрахункових листів у листопаді 2019 року позивач працював 16 робочих днів та 5 робочих днів перебував у відпустці, що позивачем не заперечується, а тому всі нарахування відбулися з врахуванням фактично відпрацьованого позивачем часу.
Відповідно до штатного розпису на 2019 рік ГТУЮ у Закарпатській області, посадовий оклад заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень становив 7190,00 грн.
Згідно з наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1563/4 від 05.12.2018, позивачу встановлено з 16 грудня 2018 року надбавку за вислугу років в розмірі 39% посадового окладу. Надбавка за вислугу років у розмірі 42% встановлена ОСОБА_1 наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1595/4 від 17.12.2019 тільки з 16 грудня 2019 року, тобто в листопаді 2019 році позивач не міг претендувати на нарахування надбавки за вислугу у розмірі 42%.
Водночас, до складу отриманого позивачем в жовтні 2019 року заробітку повторно включена сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 10 556,30 грн.
Як зазначено Головним територіальним управлінням юстиції у Закарпатській області, вказане нарахування допущеною уповноваженим працівником ГТУЮ у Закарпатській області помилкою при введенні даних до бухгалтерської програми, а оскільки чинне законодавство не передбачає можливість повторного отримання державним службовцем протягом року суми такої допомоги, надміру отримані позивачем у жовтні 2019 року кошти у розмірі 10 556,30 грн. відраховані з його заробітної плати у листопаді 2019 року.
Так, частиною 2 статті 54 Закону №889-VIII встановлено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до пункту 2 якого державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Сторонами не заперечується, що в жовтні 2019 року позивачу повторно виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Порядок здійснення відрахувань із заробітної плати регламентовано статтею 127 Кодексу Законів про працю України, положення якого до спірних відносин застосовуються субсидіарно, (далі - КЗпП України) згідно з якою для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України встановлено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті, в тому числі, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.
Отже, відрахування із заробітної плати працівника сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, здійснюються за відповідним рішенням (наказом, розпорядженням) керівника органу, неодмінною умовою для такого наказу є те, аби працівник не оспорював підстав і розміру відрахувань, та щоб не минув термін (один місяць) з дня, встановленого для повернення авансу. Наказ (розпорядження) про відрахування винесений з порушенням зазначених умов є незаконним.
З матеріалів справи вбачається, що 04.11.2019 на ім'я Голови ліквідаційної комісії подана доповідна записка начальника управління в якій вказано, що в жовтні місяці при нарахуванні заробітної плати ОСОБА_1 допущено механічну помилку у зв'язку з тим, що в базі даних по нарахуванні заробітної плати значаться два ідентичні прізвища « ОСОБА_2 », а тому ОСОБА_1 на підставі заяви головного державного виконавця Ужгородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Секерні Є.М. нараховано повторно матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Така попередньо отримана ОСОБА_1 у вересні 2019. Про вказане ОСОБА_1 повідомлений в телефонному режимі.
Вказана доповідна записка містить резолюцію від 04.11.2019: «Бухгалтерія. До врахування в роботі та проведення коригування заробітної плати ОСОБА_1 », прийняття інших наказів (розпоряджень) з цього питання з матеріалів справи не встановлено. Представником Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в суді апеляційної інстанції підтверджено, що такі не приймались.
Оскільки керівником Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області розпорядчого документу про стягнення із заробітної плати позивача в листопаді 2019 року надміру виплаченої суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 10 556,30 грн. не приймалось, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення такої на користь позивача.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, то суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції в цій частині помилковими з огляду на наступне.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
На підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив договір про надання правової допомоги від 27.03.2020; акт приймання виконаних робіт від 22.04.2020 р.; квитанцію №ПН1025277 від 21.04.2020.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 27.03.2020 вартість гонорару адвоката складає 7200,00 грн. Вартість години роботи адвоката з врахуванням витрат на оплату праці, в тому числі, з використанням праці помічника адвоката становить 800,00 грн. за 1 год.
Відповідно до акту приймання виконаних робіт від 22.04.2020, сторони підтвердили надання виконавцем наступних послуг: - зустріч з клієнтом, надання консультації, узгодження правової позиції (1 год.) - 800,00 грн.; - складання адміністративного позову (вивчення наданих замовником документів, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання стратегії представництва інтересів клієнта в судовому засіданні, формування пакету документів для подачі в суд), інших процесуальних документів (6,5 год.) - 5200,00 грн.; - збір доказів (1 год.) - 800,00 грн.; - складання клопотання про зупинення провадження у справі, інші заяви (30 хв.) - 400,00 грн.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань, а тому приходить до висновку, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, в тому числі не складання клопотання про зупинення провадження у справі, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що слід стягнути на користь позивача 3400 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права в частині розподілу судових витрат, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 скасувати в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 34888449) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3400 грн. (три тисячі чотириста гривень).
В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі №260/781/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді В. В. Гуляк
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 28.09.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України