22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2242/19 пров. № А/857/6434/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р.,
представник відповідача - Лаврук В.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року (головуючий суддя: Скільський І.І., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф63920-51 від 14.05.2019, -
встановив:
ОСОБА_1 , 15.11.2019 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-63920-51 на суму 21030,90 грн.
Обґрунтовує позов тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-63920-51 прийняло відповідачем протиправно, оскільки з 21.11.2016 до 05.02.2019 позивач перебував у трудових відносин з роботодавцем ТОВ «Відродження», крім цього, вказане товариство сплачувало ЄСВ за нього, як найманого працівника, а тому нарахування йому як ФОП контролюючим органом за аналогічний період сум єдиного внеску, призвело до подвійного оподаткування. Також, при винесенні оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-63920-51, відповідачем безпідставно не взято до уваги обставину, яка дає підстави для звільнення ОСОБА_1 , від сплати ЄСВ, зокрема, згідно довідки до акта огляду Івано-Франківської міської МСЕК від 17.10.2011 № 891318 він є інвалідом третьої групи загального захворювання безстроково і отримує соціальну допомогу призначену Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає таке є необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, покликається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Калуському управлінні ГУ ДПС в Івано-Франківській області, де зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності 17.04.2013, основним видом діяльності є виробництво готової їжі та страв. Позивачу в автоматичному режимі нараховано ЄСВ: 09.02.2018 року за 2017 рік - 8448,00 грн.; 19.04.2018 року за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.; 19.07.2018 року за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.; 19.10.2018 року за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.; 21.01.2019 року за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.; 19.04.2019 року за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн.; 19.07.2019 року за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн.; 21.10.2019 року за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн. Станом на 30.04.2019 за ФОП ОСОБА_1 згідно інтегрованих карток платника, що відкриті в Калуській ДПІ Калуського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області, обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску для фізичних осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (код платежу 71040000) в сумі 21030,90 грн. Калуським управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області 14.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63920-51 на суму 21030,90 гривень. Вказану вимогу надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення яка отримана ним 24.05.2019. На переконання відповідача вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63920-51 від 14.05.2019 є законною, обґрунтованою та сформованою без порушень вимог чинного законодавства.
Позивачем, 26.08.2020 подано заяву про розгляд справи без його участі, крім цього просив, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача Лаврук В.В., у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, її участь в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 17.04.2013 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності 10.85 - виробництво готової їжі та страв, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, 14.05.2019 прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63920-51, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість за звітний період: 2017-2019 року з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 21030,90 грн.
Відповідач направив вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-63920-51 поштовим зв'язком з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу позивача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 , та отримане позивачем.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки такий внесок, протягом спірного періоду, за застраховану особу (позивача) здійснював страхувальник (роботодавець - ТзОВ «Відродження»). Крім цього, позивач є інвалідом третьої групи безстроково і йому виплачується соціальна допомога призначена Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА, тобто позивач є особою яка звільнена від сплати за себе єдиного внеску.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 статті. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності статусу фізичної особи-підприємця, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З системного аналізу вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно матеріалів справи, позивач з 21.11.2016 до 04.02.2019 працював на посаді менеджера у ТзОВ «Відродження», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 21.11.2016 (а. с. 41-42). Однак за цей період, йому як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до довідки № 2/12 від 28.12.2019 ТзОВ «Відродження» (а. с. 82), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період із 21.11.2016 по 04.02.2019 працював у ТзОВ «Відродження» на посаді менеджера (наказ про прийняття на роботу № 2/11-к від 18.11.2016 та № 01/02-к від 01.02.2019 про звільнення з роботи).
Згідно вказаної довідки, ТзОВ «Відродження» нараховано та сплачено ЄСВ за працівника - ОСОБА_1 у таких розмірах: за 2017 рік 3233,93 грн; за 2018 рік 4007,32 грн; за січень 2019 року по лютий 2019 року 573,46 грн.
Таким чином, доказами наявними в матеріалах справи підтверджується, що з 2017 року ОСОБА_1 був найманим працівником, оскільки працював у ТзОВ «Відродження» і саме роботодавець, у період за який сформовано вимогу № Ф-63920-51 про сплату боргу (недоїмки), сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах визначених чинним законодавством.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно ч. 4 ст. 4 Закону №2 464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують, відповідно до закону, пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно довідки до акта огляду Івано-Франківського МСЕК № 891318 від 17.10.2011 (а. с. 46) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом третьої групи, загальне захворювання безстроково і йому виплачується соціальна допомога призначена Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 01.04.2013 по 31.03.2019 (а. с. 28-33).
Отже, оскільки позивач є інвалідом третьої групи і йому виплачується соціальна допомога призначена Управлінням соціального захисту населення Калуської РДА, ОСОБА_1 є особою яка звільнена від сплати за себе єдиного внеску.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-6393-55 підлягає скасуванню, оскільки сплату єдиного соціального внеску за спірний період, за позивача здійснював роботодавець - ТзОВ «Відродження», крім цього, позивач є інвалідом третьої групи безстроково і йому виплачується соціальна допомога, отже у ОСОБА_1 був відсутній обов'язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Апеляційна скарга Головного управління ДПС в Івано-Франківській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 300/2242/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 28.09.2020.