Справа № 743/573/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Сташків В.Б. Суддя-доповідач Шурко О.І.
25 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Самолюка Василя Васильовича на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -
06 травня 2020 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулось до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому ставилось питання про продовження строку затримання останнього строком на 6 місяців.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: Продовжити строк затримання громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 6 листопада 2020 року включно в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.10.2018 р., яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 р., було затримано громадянина Афганістану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання;
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.04.2018 р., яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019 р., було продовжено строк затримання громадянина Афганістану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 місяців, а саме до 14.10.2019 року;
Тобто громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 вже був затриманий та поміщався до Волинського ПТПІ до 14.10.2019 р. включно, але був звільнений за закінченням строку затримання за рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.04.2018 р. та у зв'язку з не продовженням такого строку Ківерцівським районним судом Волинської області. При цьому, Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області рішення про примусове видворення громадянина Афганістану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 не виносилось, і він був затриманий з метою ідентифікації, що свідчить про необхідність обрахування 18 місячного строку затримання саме з часу затримання останнього уповноваженими особами ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області, а не уповноваженими особами військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України;
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15.11.2019 р., яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2020 р., було затримано громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до ПТПІ на 6 місяців, до 12 травня 2020 року, включно та примусово видворено за межі території України громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Згідно Листів Чернігівського ПТПІ № 09-02/87 від 16.01.2020 р., № 09-02/251 від 07.02.2020 р., № 09-02/265 від 10.02.2020 р., № 09-02/437 від 10.03.2020 р., актів про відмову вчинити певні дії від 29 січня 2020 р., від 7 лютого 2020 р., від 6 березня 2020 р., громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не здійснює співпрацю під час процедури його ідентифікації, оскільки відмовлявся, з особистих міркувань, від заповнення анкет на Посольство Ісламської Республіки Афганістан;
До справи додано копія паспортного документа № НОМЕР_2 на ім'я громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та копія ID картки № НОМЕР_3 на ім'я громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_6 ;
ЧЕРНІГІВСЬКЕ ПТПІ 06.05.2020 р. направило на адресу суду, копію, заповненої 16.04.2020 р громадянином Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 анкети (на іноземній мові).
Вважаючи наявними підстави для продовження строку затримання громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , позивач звернувся з даним позовом в суд.
Суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги та зазначив, що позивачем вживалися неодноразові дії з метою ідентифікації особи відповідача, який, однак, не співпрацював до 16.04.2020 р. у питанні своєї ідентифікації, що підтверджується листами Чернігівського ПТПІ № 09-02/87 від 16.01.2020 р., № 09-02/251 від 07.02.2020 р., № 09-02/265 від 10.02.2020 р., № 09-02/437 від 10.03.2020 р. та актами про відмову вчинити певні дії від 29 січня 2020 р., від 7 лютого 2020 р., від 6 березня 2020 р., р., те, що відповідач заповнив відповідні документи тільки 16.04.2020 р., і вказані документи заповнені на ім'я громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто це свідчить про співпрацю не відповідача, а громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , а суд не має повноважень пересвідчитися чи є відповідач саме ОСОБА_2 (TAJIK AJMAL), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи ні, це може зробити тільки дипломатичне представництво або консульська установа держави походження іноземця.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
У відповідності до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
Згідно з п.11. ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно п.12. ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні
Відповідно до п. 13. ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
- відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
- неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
З аналізу вищенаведених судом норм законодавства України, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що затримання іноземця можливо з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (ч.1 ст.289 КАС України).
При цьому, у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову.
Отже, з урахуванням положень ч.11 ст.289 КАС України, за наявності умов за яких неможливо забезпечити примусове видворення іноземця у встановлений строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частиною 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Пунктом 1 Розділу VІ «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22.01.2018 р. № 38/77) передбачає, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України, орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкетивизначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
Отже, анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця, так як без заповненої іноземцем анкети не можливо направити запити до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця, у відповідності до вказаної Інструкції.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем вживались заходи з метою ідентифікації відповідача, що підтверджується листами Чернігівського ПТПІ № 09-02/87 від 16.01.2020 р., № 09-02/251 від 07.02.2020 р., № 09-02/265 від 10.02.2020 р., № 09-02/437 від 10.03.2020 р. та актами про відмову вчинити певні дії від 29 січня 2020 р., від 7 лютого 2020 р., від 6 березня 2020 р.
Вказані обставини підпадають під визначення умов, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи.
Колегія суддів, крім зазначеного, зауважує, що до матеріалів справи дійсно приєднана копія паспорта № НОМЕР_2 на ім'я громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, зазначений документ виданий на ім'я ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідачем є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказаний документ не засвідчений у встановленому законом порядку. Інформацію про наявність та місцезнаходження оригіналу паспорту ТАЖІК НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не повідомляє. Копія паспорту та копія ID картки № НОМЕР_3 на ім'я громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_6 не є документами, що посвідчують особу ТАЖІК АЙМАН, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не ідентифікований.
Відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Самолюка Василя Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Ганечко О.М.