справа №619/3113/20
провадження №2/619/900/20
іменем України
18 вересня 2020 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Молотко А.В.
Справа № 619/3113/20
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області;
відповідач: ОСОБА_1 .
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженняпозов про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача.
Стислий виклад позиції учасників справи.
26 червня 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому після зміни підстави позову просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області земельну ділянку, площею 0,25 га кадастровий номер 6322083001:00:000:3161. В обґрунтування позову прокурор зазначив, Дергачівською місцевою прокуратурою 21.04.2020 внесені відомості до ЄРДР за № 42020221280000070 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що п. 1 рішення ХХХІІ сесії VІ скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89, ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 2 вказаного рішення передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 . Разом з цим, встановлено, що рішення XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89 складено та підписано Черкасько-Лозівським сільським головою без попереднього винесення даного питання на розгляд депутатів Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, що підтверджується належним чином завіреною копією протоколу засідання сесії ради XXXII сесії VI скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013, з якої вбачається, що вказане питання на розгляд ради не виносилися, не розглядалося та відповідне рішення не приймалося. Крім того, рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04.10.2013 № 190 відмовлено ОСОБА_2 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 39, ст. 60-62, ч. 2,3 ст. 1861 ЗК України. Підставою для відмови стало те, що вказана земельна ділянка перебуває в межах прибрежної захисної смуги земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:001, яка розташованими за межами населенного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради та перебуває в оренді ОСОБА_3 та відноситься до земель водного фонду. Згідно листа Державної екологічної інспекції у Харківській області від 14.08.2019 № 2963/02-06 передача у приватну власність земельної ділянки кадастровий номер 6322083001:00:000:3161, що фактично розташована в прибережно-захисній (землі водного фонду), здійснено для інших, не передбачених ст. 59 ЗК України видів діяльності, та є порушенням ст. 85 Водного кодексу України. Органом місцевого самоврядування відповідне рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, не приймалося. Разом з цим, встановлено, що на підставі договору дарування від 18.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , власниками спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, стали ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , право власності зареєстровано по Ѕ за кожною. У подальшому згідно з договором купівлі - продажу від 25.05.2020 ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відчужили по Ѕ частині спірної земельної ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, ОСОБА_1 , який згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, на теперішній час є власником спірної земельної ділянки.
17 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволені позову. В обґрунтування вказав, що погодження технічної документації із землеустрою, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалася за участю державних органів, на які покладено обов'язок здійснення контролю та виявлення порушень при прийманні рішення органом місцевого самоврядування, а тому вони мали змогу з 07.06.2013 виявити порушення вимог законодавства при передачі у власність спірної земельної ділянки. Отже, органи прокуратури були обізнані про наявність рішення органу місцевого самоврядування, яким було передано у власність спірну земельну ділянку з серпня 2013 року. Крім того, відповідно до п.3.1. Наказу Генерального прокурора України №3гн від 07.11.2012 (чинний на момент винесення рішення про передачу власність земельної ділянки первісному власнику, скасовано на підставі Наказу ГПУ №159 від 31.12.2014) на відповідних прокурорів покладався обов'язок не рідше одного разу на місяць вивчати законність актів, які видаються органами місцевого самоврядування. Отже органи прокуратури були обізнані про наявність рішення органу місцевого самоврядування, яким було передано у власність спірну земельну ділянку з серпня 2013 року. Таким чином, прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Аналогічну правову позицію сформував Верховний Суд у Постанові від 13.02.2019 у справі № 619/738/17.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
03 липня 2020 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10 год 00 хв 17 серпня 2020 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 14 серпня 2020 року.
17 серпня 2020 року за заявою прокурора Хмельницького І.В. підготовче засідання було перенесено.
03 вересня 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області подав до суду заяву про заміну підстави позову.
03 вересня 2020 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
17 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволені позову, розгляд справи просив проводити без його участі.
У судовому засідання прокурор Хмельницький І.В. позов підтримав повністю, просив його задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно з листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 . Згідно з даними Державного земельного кадастру, отриманими в порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав на нерухоме майно, земельна ділянка 6322083001:00:000:3161 перебуває по Ѕ частині у спільній власності ОСОБА_4 , ОСОБА_8 .
Згідно рішення ХХХІІ сесії VІ скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07.06.2013 № 89, ОСОБА_2 відмовлено в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта нерухомого майна № 213557124 від 23.06.2020 право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 25.05.2020.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Отже, указаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до частин 6,7,8,9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.
Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Рівність умов захисту прав власності на землю випливає з норм статей 21, 55 Конституції України та ст. 152 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013 за заявою ОСОБА_2 . Наведене підтверджується листом Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області № 10.20-0.23,18-855/109-19 від 30.07.2019.
Проте, документація із землеустрою на вказану земельну ділянку в архіві Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області відсутня.
Рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04.10.2013 № 190 відмовлено ОСОБА_2 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 39, ст. 60-62, ч. 2,3 ст. 1861 ЗК України.
Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідно до п. д) ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, не з її волі, оскільки компетентним органом у встановленому законом порядку рішення про передачу земельної ділянки не приймалося.
Верховний Суд України у постанові №6-34 цс11 від 26 вересня 2011 року зазначив, що у разі встановлення незаконності вибуття земельних ділянок із державної власності та визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними у зв'язку з тим, що згідно зі статтями 60, 61 ЗК України не могли надаватися для зазначеного в державних актах цільового призначення, позов про їх витребування з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України.
Отже, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача.
Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
На підставі положень частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів, як суб'єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Разом із тим, згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування спливу строків позовної давності.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За змістом частини першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частинами третьою, четвертою та п'ятою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 та від 19 квітня 2017 року у справі №6-2376цс16, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень у порядку глави 3 розділу V ЦПК України, в редакції на момент їх винесення.
Право позивача було порушено у зв'язку з реєстрацією земельної ділянки кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 04.06.2013 в Державному земельному кадастрі.
Прокурор у позовній заяві вказує, що право на пред'явлення позову виникло в силу виявлення незаконності передачі земельної ділянки у ході досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42020221280000070 від 21.04.2020.
Прокурор звернувся з даним позовом в інтересах Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області та у позовній заяві зазначив, що «не зважаючи на сплив тривалого часу з моменту відчуження земельної ділянки, Малоданилівською селищною радою Дергачівського району Харківської області, заходи, спрямовані на повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави, не вжито, що свідчить про їх бездіяльність».
Висновок прокурора про початок перебігу позовної давності після порушення кримінального провадження №42017221280000040 від 02.06.2017 є помилковим, оскільки це прокурор довідався про порушення цивільного права позивача.
Отже, позивачем не доведено факту, того що, вони не знали про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулися за його захистом до суду у трирічний строк.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у п.46 своєї постанови від 17.10.2018 (справа №362/44/17 провадження №14-183цс18) вказала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц).
Земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04.06.2013, за заявою ОСОБА_2
18.03.2019 на підставі договору дарування права власності по Ѕ частині перейшло до ОСОБА_4 , ОСОБА_9
25.05.2020 на підставі договору купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку набув ОСОБА_1 .
З врахуванням наведеного, суд вважає, що держава, в особі спеціально створених органів державної влади знала про те, що відбулась незаконна передача у приватну власність земельної ділянки, однак уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 37-42 своєї постанови від 17.10.2018 (справа №362/44/17 провадження №14-183цс18) вказала наступне.
«37. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
38. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
39. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
40. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.
41. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що позовна давність до правовідносин, пов'язаних з витребуванням майна, не застосовується.
42. Вирішуючи виключну правову проблему, сформульовану Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 квітня 2018 року, для забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі №916/2129/15 (№3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі №904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються».
Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності, в межах якого, відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позивач мав право звернутися до суду, сплинув.
Пленумом Верховного Суду України в абз.3 п.11 своєї постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив судам, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
За таких обставин, не дивлячись на те, що земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням вимог законодавства, усунути ці порушення шляхом витребування земельної ділянки у останнього власника неможливо у зв'язку із спливом позовної давності.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно п. 15.5 ч.1 «Перехідні положення» Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354, пунктом 15.5 ч. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, місцезнаходження: 62341, Дергачівський район, Харківська область, смт Мала Данилівка, вул. Ювілейна, буд. 5, код в ЄДРПОУ 04398790;
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 25 вересня 2020 року.
Суддя Є. А. Болибок