Апеляційне провадження № 22-ц/824/11707/2020
Справа № 362/35/20
Іменем України
23 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області в складі Кравченко Л.М., постановлену в м. Васильків 09 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Хмельницькій області про зняття арешту з майна,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту з майна, просив зняти арешт та заборону на здійснення відчуження зі всього майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, який був накладений відповідно до постанови Старшого слідчого в особливо важких справах СБУ у Хмельницькій області Кобзаренко С.М. про накладення арешту на майно обвинуваченого від 03 вересня 2008 року.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2020 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2020 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу для розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, спростовував висновки суду першої інстанції про те, що арешт на майно, власником якого є позивач, було накладено в кримінальному провадженні, а тому питання про скасування такого арешту не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства і у відкритті провадження необхідно відмовити. Вказував, що такі висновки суду є помилковими та зроблені без врахування постанов Великої Палати Верховного Суду стосовно обставин, які наведені ним у позові.
Наводив правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, Верховного Суду України в поставної від 15 травня 2013 року № 6-26цс13, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18.
Вказував, що суду першої інстанції були відомі дані висновки Верховного Суду, адже вони зазначені в тексті позовної заяви, однак незважаючи на це, суд повністю їх проігнорував та ухвалив незаконне судове рішення, яким відмовив позивачу у відкритті провадження, чим порушив ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не забезпечив належної організації судового розгляду справи та порушив фундаментальне право позивача на доступ до правосуддя.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту з майна, посилаючись на те, що отримав в листопаді 2018 року інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Рєестру прав власності на нерухоме майно, з якої дізнався про наявність та чинність на сьогоднішній день арешту щодо всього його нерухомого майна, накладеного відповідно до постанови старшого слідчого в особливо важких справах СБУ у Хмельницькій області Кобзаренко С.М. про накладення арешту на майно обвинуваченого вд 03 вересня 2008 року (реєстраційний номер обтяження 7859091) в рамках кримінальної справи № 29/2640 (№ 537). Управління СБУ у Хмельницькій області, надаючи письмову відповідь, яка оформлена листом від 28 листопада 2018 року на заяву позивача про скасування арешту з майна, повідомило про те, що кримінальна справа, в рамках якої було накладено арешт, 10 листопада 2011 року направлена до прокуратури Хмельницької області за підслідністю та рекомендовано звернутись до цієї прокуратури за вирішенням питання. В свою чергу, прокуратура Хмельницької області, надаючи письмову відповідь листом від 02 січня 2019 року на заяву позивача про скасування арешту з майна, повідомила про те, що 04 вересня 2012 року кримінальну справу № 29/2640 направлено до прокуратури Красилівського району та рекомендовано звернутись до Старокостянтинівської місцевої прокуратури за вирішенням даного питання. Згідно листа Старокостянтинівської місцевої прокуратури від 29 січня 2019 року № 40/2, звернення ОСОБА_1 щодо скасування арешту його майна, направлено до начальника Красилівського ВП ГУНП в Хмельницькій області для вирішення питання по суті. Враховуючи, що після спливу декількох місяців позивач так і не отримав від ВП ГУНП в Хмельницькій області інформацію щодо розгляду звернення та скасування арешту майна, позивач звернувся з письмовим запитом та вимогами надати інформацію щодо результату розгляду заяви ОСОБА_1 щодо скасування арешту майна та вчинення дій, направлених на зняття арешту з майна, вдповіді від ВП ГУНП в Хмельницькій області щодо розгляду його звернення та скасування арешту майна надано не було, арешт з майна досі не знято. На даний час відсутні правові підстави наявності (чинності) арешту на нерухоме майно, арешт підлягає скасуванню, адже позивач позбавлений можливості в повній мірі реалізувати свої законні права власника по відношенню до будь-якого нерухомого майна. Зазначав, що арешт на все майно позивача було накладено в рамках кримінальної справи у відповідності до положень КПК України 1960 року, і наразі правоохоронні органи не можуть ідентифікувати та надати постанову слідчого, що стала підставою для накладення оскаржуваного арешту. При цьому з 2008 року по теперішній час не встановлено особу, яка вчинила злочин, з моменту накладення арешту пройшло вже більше 10 років, підозра у межах зазначеного провадження нікому не пред'явлена та на сьогоднішній день відсутні будь-які слідчі дії та судові процеси по відношенню до позивача в рамках кримінальної справи, в межах досудового слідства якої був застосований арешт на все майно.
Відмовляючи у відкритті провадження ухвалою від 09 червня 2020 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що арешт на майно, співвласником якого є позивач, було накладено в кримінальному провадженні, а тому питання про скасування такого арешту не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 роз?яснено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).
Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
Узагальнюючи правові висновки з даного приводу, Велика Палата Верховного Суду виклала їх у вищезазначеній постанові в пунктах 51 та 52 наступним чином: спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2020 року не можна вважати законною та обґрунтованою, а зроблені судом першої інстанції висновки про те, що питання про скасування арешту не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства - передчасними, оскільки судом першої інстанції на даній стадії судового процесу не встановлено, чи є або був позивач учасником кримінального провадження, чи кримінальне провадження у справі, у якій накладено арешт на нерухоме майно позивача, триваєабо припинене, в залежності від чого встановлюється судова юрисдикція даного позову.
Також апеляційний суд враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у даній справі задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2020 року, якою позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявникові, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 36 - 40), вказавши, що передчасне повернення заяви порушує право заявника на доступ до правосуддя, яке гарантується п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції фактично ухилився від виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2020 року і знайшов нові підстави, які, на думку суду, перешкоджали відкриттю провадження в справі, хоча такі підстави були відсутні під час постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху від 10 січня 2020 року і її повернення від 31 січня 2020 року.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2020 року скасуватиі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.