Апеляційне провадження № 22-ц/824/10841/2020
Справа 357/12077/19
Іменем України
23 вересня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Бондаренко О.В. в м. Біла Церква 27 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення коштів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення коштів.
Позов мотивував тим, що перебував з відповідачем у шлюбі з 19 серпня 2011 року по 13 липня 2018 року, за час шлюбу подружжя придбало у спільну сумісну власність автомобіль марки ЗАЗ Lanos TA69W0, кузов НОМЕР_1 , 2012 року випуску. Договір купівлі-продажу було укладено від імені відповідача та зареєстровано право власності на автомобіль 08 травня 2013 року, набуте за час шлюбу майно є об'єктом права спільної сумісної власності сторін і позивач має право на Ѕ частку набутого за цей час майна.
Однак, на даний час між ними виник спір відносно спільного майна, оскільки відповідач без його відома та його письмової згоди, ще до розірвання шлюбу, зняла з обліку спірний автомобіль та відчужила іншій особі, про це йому стало відомо з відповіді ГСЦ МВС України від 25 квітня 2019 року. Відповідно до проведеної оцінки майна від 04 червня 2019 року, ринкова вартість спірного відчуженого автомобіля станом на 25 січня 2018 року становить 140280 грн., він має право на стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації належної йому Ѕ частини вартості вказаного вище автомобіля в розмірі 70140 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь Ѕ частину вартості відчуженого автомобіля у розмірі 70140 грн. та судові витрати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що його згода на відчуження автомобіля мала бути надана письмово та посвідчена нотаріусом, після відчуження автомобіля своєму батьку відповідач продовжував користуватися ним, а відчуження здійснене по заниженій вартості і жодних коштів при цьому фактично не передавалося.
Не погоджувався із оцінкою суду першої інстанції експертного висновку, в якій суд зазначив, що в звіті не враховано коефіцієнту зносу автомобіля, але це, на думку позивача, не відповідає дійсності, оскільки в іншому випадку вартість автомобіля складала б як за новий автомобіль, а оглянути транспортний засіб у експерта не було можливості через його відсутність у позивача, тому вартість оцінювалась, враховуючи всі показники, які давали можливість зробити це наближено до реального стану авто на момент його відчуження.
Зазначав, що кошти за продаж спірного автомобіля сім'я не отримала і все це в сукупності свідчить про те, що відповідач діяла не в інтересах сім'ї, а в своїх особистих, використала майно на свій власний розсуд проти волі іншого з подружжя, тобто позивача, а тому таке майно має бути враховане при поділі.
Посилався на п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16, від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц.
Вказував, що суд не відобразив в рішенні доказ у вигляді експертного висновку щодо дійсної вартості квартири АДРЕСА_1 , за результатами якої вона склала 982540 грн., цей будинок було подаровано відповідачу незадовго до розлучення позивачем, використавши довірливість позивача, відповідач отримала на нього право власності. Вважав цей доказ важливим при поділі майна та стягненні компенсації, оскільки відповідач стверджує, що згідно договору дарування грошових коштів в сумі 260000 грн. розрахувалась з позивачем в повній мірі за проданий будинок та інше майно, що було у їхній власності. Вартість будинку, який відповідач відчужила і квартиру, яка вона придбала на ім'я своєї сестри, перебуваючи ще в шлюбі, є заниженою в 4 рази, в такий спосіб, на думку позивача, відповідач створила видимість повного розрахунку з позивачем за спільно нажите майно.
Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення суду є об'єктивним та законним, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, такими, що не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач в своєму позові зазначав, що під час шлюбу ними було придбано автомобіль ЗАЗ Lanos TA89WO, який був їхньою спільною сумісною власністю, а в подальшому автомобіль без його відома та згоди був відчужений. В апеляційній скарзі позивач зазначав, що і після продажу автомобіля батьку відповідача ОСОБА_4 він продовжував ним користуватися, що відповідає дійсності, тому твердження позивача про необізнаність відносно відчуження автомобіля не витримує критики, оскільки в технічному паспорті зазначений власник автомобіля.
Зазначала також, що жодних спорів відносно спільного майна у них з позивачем не було, навпаки вони перед розлученням обговорили і вирішили всі спірні питання, про що свідчать цивільно-правові угоди, які вони уклали перед розлученням. Жоден договір без відома та згоди позивача ними не укладався і після розірвання шлюбу майже півтора року позивач не виказував жодних претензій відносно майна.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі із 19 серпня 2011 року по 13 липня 2018 року (а. с. 6 - 7).
Згідно листа ГСЦ МВС України від 25 квітня 2019 року автомобіль ЗАЗ Lanos, легковий седан-в, 2012 року випуску, НОМЕР_1 був зареєстрований на праві власності на ім'я ОСОБА_3 08 травня 2013 року і відчужений на підставі договору купівлі-продажу № 3242/2018/799848 від 25 січня 2018 року, укладеному в ТСЦ № 3242 РСЦ МВС в Київській області; 25 січня 2018 року перереєстровано на нового власника ОСОБА_4 . Вартість купівлі-продажу автомобіля 40000 грн. (а. с. 10).
На а. с. 8 - 9 знаходиться копія листа судового експерта Петрушанко В.Ф. на ім'я ОСОБА_1 від 04 червня 2019 року на його прохання про надання інформації щодо ринкової вартості автотранспортного засобу, згідно якого, виходячи з наданих даних та використовуючи спеціальну літературу, встановлено орієнтовну (середню) вартість автомобіля станом на 25 січня 2018 року, а саме автомобіль Daewoo Lanos Vin НОМЕР_1 2012 р. - 140280 грн. при курсі НБУ 28,865 грн. за долар США; більш точне встановлення ринкової вартості, як в сторону збільшення або зменшення, можливе при наданні автотранспорту для огляду.
До листа надано копію виписки із електронної версії «Бюлетеню автотоварознавця» за грудень 2017 року, в якому зазначено ціну пропозиції та ціну продажу за автомобіль Daewoo Lanos 2012 року випуску з середнім пробігом.
Також згідно листа ТСЦ № 3242 РСЦ МВС в Київській області від 17 грудня 2019 року, за ОСОБА_3 були зареєстровані такі транспортні засоби: Chery QQ 2008 року випуску, НОМЕР_3 , знято з обліку для реалізації та 30 січня 2016 року зареєстровано за іншим власником, вартість становить 55000 грн., ЗАЗ Lanos 2012 року випуску д.н.з. НОМЕР_4 , 25 січня 2018 року даний транспортний засіб перереєстровано на іншого власника, вартість становить 40000 грн., ГАЗ 33021, 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , 05 червня 2018 року даний транспортний засіб перереєстровано на іншого власника, вартість становить 5034,50 грн. (а. с. 34 - 36).
На а. с. 67 знаходиться копія розписки, складеної ОСОБА_3 про те, що вона позичила у ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 5000 доларів США за місцем його фактичного проживання, які вона зобов'язується повернути до 02 червня 2019 року. На зворотному боці розписки міститься речення «Борг сплачено в повному обсязі, претензій до боржника не маю. 15 березня 2019 року. ОСОБА_6 , підпис».
На а. с. 38 - 39 знаходиться копія витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 18 грудня 2019 року, згідно якого 14 липня 2010 року ОСОБА_3 видала довіреність на тимчасовий талон на ім?я ОСОБА_1 , тип майна - транспортний засіб, автомобіль легковий, д.н.з. НОМЕР_3 .; 16 березня 2013 року ОСОБА_3 видала довіреність на транспортний засіб, автомобіль легковий, д.н.з. НОМЕР_3 CHERY QQ.
На а. с. 27 - 30 знаходиться копія договору купівлі-продажу квартири від 23 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , за яким ОСОБА_3 відчужила належну їй на праві власності на підставі договору дарування квартиру за адресою АДРЕСА_2 за 214670 грн.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 березня 2017 року, квартира за адресою АДРЕСА_2 до набуття на неї права власності відповідачем ОСОБА_3 належала позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12 квітня 2011 року (а. с. 51).
На а. с. 53 - 56 знаходиться інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 вересня 2018 року, із якого вбачається, що 23 травня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2018 року, серія та номер: 1396, за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 , а також копія самого договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_8 із ОСОБА_9 .
Згідно довідки приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Маршалок Я.В. від 18 грудня 2019 року, ним 02 червня 2018 року за реєстровим № 181 посвідчено договір дарування грошових коштів в розмірі 260000 грн. між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний).
На а. с. 59 знаходиться копія договору дарування грошових коштів в розмірі 260000 грн. між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), укладеного 02 червня 2018 року.
На а. с. 61 знаходиться складене від імені ПП «Спілка Експертів» та за підписом його директора резюме щодо звіту про оцінку майна - квартири в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого ринкова вартість об'єкту оцінки станом - 982540 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами. З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції, що позивач на підтвердження здійснення продажу автомобіля без його згоди не надав достатніх доказів для цього, суперечить положенням статей 77 та 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.
Відповідач ОСОБА_3 , як той з подружжя, хто здійснив відчуження автомобіля, зобов'язана був довести наявність письмової згоди чоловіка на це та що отримані від цього кошти пішли на потреби сім'ї чи такий продаж був здійснений в її інтересах. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з боку відповідача, які б підтверджували наявність письмової згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля, чи отримання коштів від продажу автомобіля подружжям, та що кошти були витрачені в інтересах сім'ї.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 303/7089/18, однак не були враховані належним чином судом першої інстанції, який встановив, що позивачем не надано доказів того, що на момент укладання договору купівлі-продажу автомобіля він не надавав згоду на його продаж і що кошти, отримані від його продажу, були використані не в інтересах сім'ї.
Крім того, апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що під час перебування у шлюбі і до його розірвання сторони вирішили майнові питання щодо набутого майна, здійснюючи свої цивільні права на власний розсуд шляхом укладення договорів.
Такі висновки зроблені судом першої інстанції без належного обґрунтування і виходячи із припущень, що прямо заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України, оскільки із сукупності доказів, наявних в матеріалах справи, не можна дійти беззаперечного висновку, що сторони укладали правочини саме з метою поділу набутого ними спільного сумісного майна подружжя.
Апеляційний суд приймає до уваги, що договір про поділ майна, укладення якого передбачене ст. 69 СК України, в матеріалах справи відсутній, а нотаріально посвідчений договір дарування грошових коштів від 02 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , копія якого наявна на а. с. 59, також не містить застережень щодо його укладення в порядку поділу майна подружжя.
Отже, спірний автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на нього, а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 давав письмову згоду на відчуження спірного транспортного засобу.
Оскільки автомобіль був відчужений ОСОБА_3 поза волею іншого співвласника, позивач не позбавлений права на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженого майна (транспортного засобу).
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Тобто, за обставин відчуження відповідачем спірного автомобіля на користь третьої особи, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача Ѕ частини його вартості, визначеної на час розгляду справи.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Обґрунтовуючи відмову позивачу в поділі майна та стягненні відповідної компенсації за частку подружжя в спільному майні, суд першої інстанції зазначив, що позивач не звертався до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним із підстав, що він не надавав письмової згоди на відчуження даного автомобіля.
Разом із тим, дана обставина не може слугувати підставою для відмови у позові, оскільки позивач на захист свого права обґрунтовано звернувся за стягненням компенсації на половину вартості спільного сумісного майна, яке було відчужене без його згоди і кошти за це майно не були витрачені в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
На підтвердження обставин вартості автомобіля позивачем надано лист судового експерта Петрушанко В.Ф., згідно якого орієнтовна (середня) вартість автомобіля Daewoo Lanos Vin НОМЕР_1 2012 р. - 140280 грн. при курсі НБУ 28,865 грн. за долар США (а. с. 8).
Наданий доказ не є висновком експерта в розумінні ст. 102 ЦПК України, оскільки в ньому відсутній докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством, а також не містить застережень про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок, а тому оцінюється судом в загальному порядку як письмовий доказ.
Оскільки у даному листі експерт встановлював вартість автомобіля станом на 25 січня 2018 року, а не на час розгляду справи, без наведення будь-яких обґрунтувань, лише із посиланням на використання спеціальної літератури без її конкретного зазначення, лист судового експерта від 04 червня 2019 року не може вважатися належним і достовірним доказом при встановленні даних обставин.
Апеляційний суд приймає до уваги, що позивач не погоджувався із вартістю автомобіля 40000 грн., за якою він був відчужений відповідачем, вважаючи таку вартість явно заниженою, а сама ОСОБА_3 визнавала, що під час продажу оцінка вартості автомобіля не проводилась і ціна продажу була визначена довільно за згодою із покупцем.
Інші докази ринкової вартості спірного автомобіля станом на час розгляду в матеріалах справи відсутні, із клопотаннями про проведення судової автотоварознавчої експертизи позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не звертався.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку, що позивач, дійсно маючи право на стягнення з відповідача компенсації за частку в майні подружжя, яким є спірний автомобіль, не виконав процесуального обов'язку щодо доведення його вартості.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації за частку у даному майніпід час розгляду не знайшов свого підтвердження, є недоведеним, відтак задоволенню не підлягає.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в позові, разом із тим, мотивація суду щодо відмови ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення та викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги залишаються задоволеними, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.