Справа № 22-ц/824/10982/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Оладько С.І.
367/3887/20 Доповідач-Чобіток А.О.
Іменем України
21 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В. , Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі у її вихованні, -
Ухвалою Ірпінського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 в забезпеченні його позову в даній справі шляхом зобов'язання відповідача не чинити йому перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надати йому можливість побачень з сином у присутності матері перші дві зустрічі, а в подальшому без присутності матері з 17.00 год. до 20.00 год. кожної п'ятниці поряд з місцем фактичного проживання дитини в м. Ірпінь, або в іншому місці за погодженням сторін.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його заяву про забезпечення позову. Зазначає, що суд помилково прийшов до висновку про те, що він просить забезпечити позов у спосіб, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.У заяві про забезпечення позову ним наведено докази, які підтверджують здійснення відповідачем перешкод у побаченні з сином та її відмову від погодження часу таких побачень,у зв'язку з чим суд безпідставно послався на недоведеність ним вказаних обставин та необхідності забезпечити позов у такий спосіб. Судом не враховано, що він вимушений звернутися з такою заявою, оскільки його аналогічна заява, яку він скерував в січні 2020 року до Служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради до сих пір не розглянута і дане питання відкладено до закінчення розгляду Верховним Судом з його касаційної скаргї на судові рішення в справі № 367/8247, якими видано обмежувальний припис відносно нього та йому заборонено наближатися на 100 м до місця проживання ОСОБА_2 .. На його думку, вказаною ухвалою порушено принцип рівності прав батьків на участь у вихованні дитини.
Перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам процесуального права, колегія суддів приходить до наступного.
Установлено, що в червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, у якому просить зобов'язати останню не чинити йому перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати матір ОСОБА_4 повідомляти його про термін виїзду за межі Бучі та місце перебування дитини більше ніж на два дні; визначити йому спосіб та порядок участі у спілкуванні та вихованні сина.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надати йому можливість побачень з сином у присутності матері перші дві зустрічі, а в подальшому без присутності матері з 17.00 год. до 20.00 год. кожної п'ятниці поряд з місцем фактичного проживання дитини в м. Ірпінь, або в іншому місці за погодженням сторін.
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду ( ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України).
Відповідно до Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому частиною 10 ст. 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому не вирішується спір по суті.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у вказаний ним спосіб, суд першої інстанції виходив з того, щоЗаявник просить забезпечитийого позов у спосіб,який за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, при цьому спір не вирішується по суті. Крім того, заходи забезпечення позову вживаються у разі якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Суду не надано доказів тих обставин, що невжиття зазначених у заяві заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду відповідним нормам процесуального права, зокрема ст.ст. 149,150 ЦПК України, а також роз'ясненням , викладеним у Постанові № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Аргументи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, чергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За принципом ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 р., дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї .
Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 2 статті 152 ЦПК України зазначено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, ніж перелічені в частині першій цієї статті.
У п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч.1 ст.152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, зазначених у ч.4 зазначеної статті.
Звертаючись із заявою про забезпечення цього позову, клопотання ОСОБА_1 зобов'язати відповідача не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином, по суті буде вирішенням спору по суті його позовної вимоги.
Стосовно клопотання ОСОБА_3 щодо надання можливості спілкування з сином у присутності матері перші дві зустрічі, а в подальшому без присутності матері з 17.00 год. до 20.00 год. кожної п'ятниці поряд з місцем фактичного проживання дитини в м. Ірпінь, або в іншому місці за погодженням сторін, то зважаючи на вік дитини, яка вже тривалий час проживає окремо від батька, а також неприязні стосунки, що виникли між сторонами, що підтверджується рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22.10.2019 року, яке набрало законної сили, яким позивачу заборонено було наближатися на 100 м до місця проживання ОСОБА_2 , колегія суддів уважає на даний час забезпечення позову у такий спосіб недоцільним.
Та обставина, що обмежувальний припис видавався строком на 3 місяці, на увагу не заслуговує, оскільки факт протиправної поведінки ОСОБА_1 , встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, і в даному випадку заявник повинен довести, що він усвідомив свою протиправну поведінку та готовий налагоджувати стосунки із матір'ю їх спільної дитини.
Не надано ОСОБА_1 і належних та допустимих доказів можливого утруднення або неможливості виконання можливого судового рішення у разі задоволення його позову.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.О. Чобіток
Судді: О.В.Немировська
Т.І. Ящук