Справа № 22-ц/824/677/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Майбоженко А.М.
756/14756/17 Доповідач-Чобіток А.О.
Іменем України
21 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировська О.В., Сушко Л.П.
секретар - Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 пред'явила вищевказаний позов , у якому зазначала, що з 12.07.1997 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають двох дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі позивачем та відповідачем було придбано за спільні сімейні кошти автомобіль «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № ОСОБА_3 . Після припинення шлюбних відносини сторони не змогли дійти згоди щодо поділу зазначеного майна, у зв'язку з чим просиласуд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля, припинити її право спільної сумісної власності на вказаний автомобіль, стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля в сумі 158100 гривень. 09.08.2019 ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на 13/100 частин (12.57%) спірного автомобіля та припинити право спільної сумісної власності подружжя на зазначений автомобіль. Стягнути з відповідача грошову компенсацію за 13/100 частини вартості вищевказаного автомобіля в сумі 17 334,93 грн. та судові витрати.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 . В порядкуподілумайна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 13/100 частин автомобіля «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 87/100 частин автомобілю «HyundaiTucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 . В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 грн..
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 666 грн. на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначив, що суд безпідставно не врахував його заперечення на позов, та не обґрунтовано визнав автомобіль спільним майном подружжя,тоді як автомобіль «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № ОСОБА_3 купувався для виробничих потреб його батька як приватного підприємця та був лише оформлений на нього. Під час перебування у шлюбі позивач фактично не працювала, про що вказує відсутність у неї на той період трудової книжки, його заробітна плата не надавала можливість придбати автомобіль такої вартості , тому ніяких спільних коштів вони не мали і на придбання автомобіля не витрачали. Витрати, пов'язані з експлуатацією автомобіля також ніс лише він. Вказує, що для придбання автомобілю він отримав кредит в УкрСиббанк, який погашав власними коштами та коштами, які отримані ним у борг у батька.Перший внесок в погашення кредиту здійснено за рахунок вартості проданого автомобілю «БМВ», придбаного ним ще до шлюбу і проданого незадовго до отримання кредиту за 6 000 доларів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.07.1997 року до 08.11.217 року.
Сторони не проживали однією сім'єю з 01.09.2012 року, що визнається обома сторонами.
14.04.2008 року ОСОБА_1 придбано автомобіль «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 вартістю 137 800 грн. Оплата за автомобіль складалась з 10 % власних коштів покупця і 90 % коштів, наданих йому в кредит.
Передплата у розмірі 13 780 гривень внесена відповідачем на рахунок ТОВ «Український автомобільний холдинг».
23.04.2008 року між відповідачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу№ 11339052000, за умовами якого відповідачу надано кредиту розмірі 24 558 доларів США, що дорівнює еквіваленту в розмірі 124 017, 90 гривень, строком до 23.04.2015 року.
У період з 23.04.2008 року до 24.10.2014 року відповідачем виконано свої зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції, пославшись на пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив, що у сторін , окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. При цьому, суд при визначенні частки ОСОБА_2 у спірному майні, враховував суму спалчених коштів з 23.04.2008 року до 01.09.2012 (час припинення сімейних правовідносин сторін) і суму сплачених відповідачем коштів з 01.09.2012 року і до 24.10.2014 року.
Відмовляючи у стягненні з відповідача грошової компенсації на коритсь ОСОБА_2 та припинення її права власності на частку у спірному майні, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів щодо вартості спірного автомобілю на момент розгляду справи. Експертиза, про проведення якої просила позивач, не проведена у зв'язку з її неоплатою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та її представника, відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали , колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до п.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороб тощо) самостійного заробітку (доходу).
Верховний Суд у постанові від 09.01.2020 року №367/7110/14 зазаначив, що застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Установлено, що та не оспорюється сторонами, що під час шлюбу сторін за кошти отримані за кредитно-заставним договором, укладеним ОСОБА_1 23.04.2008 року та АКІБ «УкрСиббанк», відповідачем було придбано автомобіль марки «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_1 , кузов № ОСОБА_3 , який було зареєстровано на відповідача.
Зважаючи на норми ст. 61 СК України, спірний автомобіль, придбаний гроші, отримані за вказаним кредитно-заставним договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спростовуючи презумпцію спільності майна, відповідач зазначав, що погашав кредит власними коштами та коштами, які отримані ним у борг у батька, перший внесок в погашення кредиту здійснено за рахунок вартості проданого автомобілю «БМВ», придбаного нимще до шлюбу і проданого незадовго до отримання кредиту за 6 000 доларів, а також на те, що позивач ніколи не сплачувала коштів в рахунок погашення кредиту, не мала права на керування ним, не несла витрат у зв'язку з його обслуговуванням та ремонтом.
Оцінивши, надані відповідачем докази на вказані посилання, відповідно до ст.ст. 77-80 ЦПК України, суд першої інстанції уважав їх недопустими та недостатніми, оскільки свідку щодо продажу відповідачем автомобілю «БМВ» та його вартості на момент продажу його продажу відомо зі слів самого відповідача, як не надано доказів відповідачем і того, що кошти, отримані в позику від батька використані саме на погашення кредиту за спірний автомобіль., при цьому отримані частками кошти не відповідають розміру коштів, внесених у рахунок погашення кредиту.
Колегія суддів погоджується із виснвком суду першої інстанції, що вказані відповідачем обставини на спростування презумпції спільності майна, не підтверджені належними та допустимии доказами.
Разом з тим, при визначенні часток подружжя у спільному майні, судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки відповідно до вказаних вище норм сімейного права презюмується рівність часток подружжя у наявному майні, а не визначення часток із вартості сплаченого кредиту кожним із подружжя, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу ( постнови ВС №607/4701/13 від 12.12.2018 року, №643/4589/15 від 09.01.2019 року).
При цьому при стягненні грошової компенсації за частку у спільному майні береться до уваги не сукупна вартість сплаченого кредиту, а дійсна вартість спільного майна, у даному випадку автомобіля, станом на час розгляду справи.
Поряд із цим, норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тобто, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов'язань ( постанови ВС № 6-486цс16 від 27 квітня 2016 року, № 6-539цс16 від 14 вересня 2016 року, №212/88891/15 від 25.04.2018 року, №367/7110/14 від 09.01.2020 року).
Судом першої інстанції установлено, що кошти за укладеним за час шлюбу кредитно-заставним договором, відповідач одержав для придбання спірного автомобіля, який є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Проте, дійшовши зазначеного висновку на підставі встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції залишив поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок кредитних коштів автомобіль, виникає також і зобов'язання у вигляді повернення кредиту та, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Фактично встановлено, що кредитна заборгованість за придбаний спірний автомобіль у період шлюбу була погашена не повністю - частково, що також зазначала особисто й позивач, тобто після припинення шлюбних відносин між сторонами з 01.09.2012 року і до 24.10.2014 року погашення їх спільного боргу в рахунок погашення кредитних зобов'язань здійснювалось лише відповідачем.
Отже, зважаючи на презумпцію спільності майна подружжя, ОСОБА_2 має право на Ѕ частину спірного автомобіля.
Разом з тим, при визнанні за нею такого права повинні враховуватись борги подружжя, і вартість Ѕ спірного майна на час розгляду справи не може бути меншою суми Ѕ спільного боргу, погашеного відповідачем за власні кошти, після припинення шлюбних відносин.
Установлено, що ухвалою від 15.05.2018 року судом першої інстанції у даній справі призначалась судова автотоварознавча експертиза щодо визначення дійсної ринкової вартості спірного автомобіля, оплату за проведення якої було покладено на ОСОБА_2 ( а.с.79 том 1).
Проте, експертною установою матеріали справи було повернуто до суду без проведення експертизи, у зв'язку з її неоплатою ОСОБА_2 ( а.с.84 том 1).
Будь-яких доказів дійсної вартості спірного автомобіля на час розгляду справи матеріали не містять.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, матеріалами справи не встановлено та позивачем до суду не надано доказів вартості спірного автомобіля.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду з постановленням нового рішення про залишення позову ОСОБА_2 без задоовлення, розподіливши судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнувши з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати, що складають сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 969,00 грн.. У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інсатнції від 17.10.2019 року, скасуванню підлягає і додаткове рішення від 23.12.2019 року ухвалене в даній справі.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 969 грн.60 коп..
Стягувач: ОСОБА_1 - місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Боржник: ОСОБА_2 - місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
Л.П. Сушко