16 вересня 2020 року
справа 753/11525/19
провадження № 22-ц/824/3776/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Білич І.М.,
при секретарі: Русинчук І.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2019 року ухваленого під головуванням судді Соловей Г.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, поділ спільного майна,
В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішення суду є необ'єктивним та упередженим. Зазначає, що відображені в рішенні покази свідків не відповідають в повній мірі сказаному ними в судовому засіданні. Судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам та показам свідків. Вказує, що сторони починаючи з 01 вересня 2015 року проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Квартира придбана за спільні кошти . Доказів на спростування цієї інформації відповідачем не надано. Судом не прийнято до уваги докази на підтвердження наявності у сторін спільного бюджету та несення ними спільних витрат, а саме: товарні чеки, рахунки-фактури. Крім того, в договорі купівлі-продажу спірної квартири зазначено, що даний договір вчиняється за згодою ОСОБА_1 , який проживає однією сім'єю з ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.06.2017 по 30.04.2019 рік (а.с.12, 17).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 13.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишовою О.А., зареєстровано в реєстрі за № 2278, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2015 року зареєстровано право власності на вказану квартиру за відповідачем.
Звертаючись до суду із позовом заявник просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із відповідачем в період 01.09.2015 р. по 31.05.2017 р., визнати майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю, здійснити поділ спільного майна, та визнати, зокрема право власності за позивачем на Ѕ вищевказаної квартири.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з вересня 2015 року, після прийняття ОСОБА_2 на роботу в учбовий заклад м.Фастова і її переїзд, вони проживали у його батьків, вели спільне господарство.
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 працювала вчителем англійської мови Бориспільської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 8 з 15 листопада 2011 року по 31 серпня 2015 року.
Відповідно до Витягу з Наказу Фастівської спеціалізованої загальноосвітньої школи ІІІ ступенів №4 з поглибленим вивченням іноземних мов, відповідача було прийнято з 01.09.2015 року на посаду вчителя англійської і німецької мови до Фастівської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №4 з поглибленим вивченням іноземних мов та в подальшому в 20.08.2018 року вона була звільнена з вказаної посади за власним бажанням.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін. (Відповідний висновок зазначено у постанові верховного Суду від 24 січня 2020 року, справа №546/912/16-ц.)
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності (Відповідний висновок зазначено у постанові верховного Суду від 8 червня 2016 року, справа №6-2253цс15).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу у період 01.09.2015 р. по 31.05.2017 р., ведення спільного господарства та те, що він в цей час брав участь у придбанні спірного майна внаслідок спільної праці сторін у справі.
Позивач на підтвердження своїх вимог посилався на покази свідків, яким суд першої інстанції надав оцінку, та дійшов обґрунтованого висновку, про те, що свідчення свідків не дають підстав для визнання сторін такими, що проживали однією сім'єю, вели спільне господарство.
Додані до апеляційної скарги фотокартки на підтвердження спільного проживання сторін, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі докази подані із порушенням строків, встановлених ЦПК України. Подана представником позивача копія заяви ОСОБА_1 щодо надання останнім згоди на придбання квартири за спільні кошти сторін, судом апеляційної інстанції також не приймається, оскільки доказ подано із порушенням строків.
Посилання позивача, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі на зазначення в договорі купівлі-продажу спірної квартири про те, що правочин вчиняється за згодою позивача, який проживає однією сім'єю із відповідачем, як на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою не є переконливим.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано позиції, викладеної у постанові Верховного суду від у справі № 361/558/15-ц, відповідно до якої дії ОСОБА_2 під час укладання та нотаріально посвідчення договору купівлі-продажу відповідач зазначила у договорі, що квартиру придбано за згодою позивача, з яким вона проживала однією сім'ю, а надалі оспорення такого факту, не можуть вважатися добросовісними, тому не підлягають захисту у судовому порядку через зловживання сторонами своїми правами, оскільки, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спірної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, про що, також зазначено в Постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 442/2219/11.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не надано доказів на спростування інформації щодо придбання квартири за спільні кошти сторін, колегія суддів не приймає, оскільки саме на позивача покладено обов'язок доведення своїх вимог.
Крім того, в Декларації про майновий стан позивача за 2016 рік відомості щодо спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 відсутні, як і відсутні відомості щодо спірного об'єкту нерухомості.
Доводи апеляційної скарги щодо підтвердження наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, 01.09.2015 р. по 31.05.2017 р. поясненнями свідків не можна вважати достатніми та переконливими доказами.
Необгрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що надані товарні чеки є належними та допустимими доказами на підтвердження наявності спільного бюджету та несення сторонами спільних витрат на ремонт житла та придбання рухомого майна колегія суддів також відхиляє, оскільки стороною позивача не надано до суду їх оригіналів для огляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді