ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 вересня 2020 року м. Київ № 640/17660/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,
13.09.2019 засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 направив до Окружного адміністративного суду міста Києва позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17 та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, про сплату транспортного податку з фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії контролюючого органу щодо нарахування у 2015 році транспортного податку є протиправним, оскільки, виходячи з положень Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган наділений правом на формування транспортного податку лише починаючи з 2016 року. Вважає, що запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникли у його платників лише після 01.01.2016 нарахування та справляння транспортного податку лише з 2016 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/17660/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
04.12.2019 до суду від представника відповідача Сметанюка Р.М. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
16.12.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що при спробі відчуження свого рухомого майна (транспортного засобу марки Сітроен, ДНЗ НОМЕР_1 ), 20.04.2019 отримав інформацію від сервісного центру МВС України про наявність податкового боргу, що підтверджується талон-заявою сервісного центру МВС України з номером черги № 151, для здійснення послуги, перереєстрації транспортного засобу марки Сітроен, ДНЗ НОМЕР_1 для оформлення договору купівлі-продажу. Стверджує, що про наявність податкового боргу позивачеві стало відомо після отримання відповіді Головним управлінням ДФС у м. Києві від 11.05.2019 № 59356/С/26-15-13-10-22, що є єдиним документальним підтвердженням про вручення позивачеві спірного податкового повідомлення-рішення. Пояснив, що у період з 17.06.2015 (дата податкового повідомлення-рішення) по 24.04.2019 (дата звернення із заявою до ДФС, щодо надання інформації про наявність податкового боргу), жодних листів та інформації про наявність у позивача податкового боргу останній не отримував. За наведених обставин, вважає, що звернувся до суду з позовом у межах встановленого Податковим кодексом України строку.
16.01.2020 представником відповідача Сметанюком Р.М. подано до суду клопотання про заміну сторони правонаступником та додаткові пояснення.
06.02.2020 представником відповідача Сметанюком Р.М. подано до суду додаткові пояснення.
22.04.2020 позивачем подано до суду клопотання про об'єднання справ.
Ухвалами суду від 24.04.2020:
- задоволено клопотання представника відповідача про заміну сторони у справі: допущено заміну первинного відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві;
- витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві документальне підтвердження направлення спірного податкового повідомлення-рішення на адресу позивача;
- повернуто ОСОБА_1 клопотання про об'єднання справ - без розгляду.
18.05.2020 представником відповідача Сметанюком Р.М. подано до суду додаткові пояснення.
Ухвалою суду від 25.09.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 ; у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду - відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 на підставі приватної власності належить автомобіль марки Ford Mustang 2010 року випуску, з об'ємом двигуна - 4951.
17.06.2015 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2721-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн.
23.06.2015 вказане податкове повідомлення-рішення було надіслано на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте, 23.07.2015 вищезазначений лист повернувся на адресу відповідача без вручення, з відміткою на конверті "За закінченням терміну зберігання".
20.04.2019 регіональним сервісним центром МВС в м. Києві сформовано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно якого майно позивача перебуває у податковій заставі згідно акта опису від 24.09.2018 № 757/26-15-17-03-15.
24.04.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив пояснити причини виникнення податкового боргу.
Листом від 11.05.2019 № 59356/С/26-15-13-10-22 Головне управління ДФС у м. Києві скерувало на адресу позивача копію податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17 та копію конверта з відміткою про повернення поштового відправлення.
Не погодившись з діями та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому, згідно з положеннями підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та статті 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.
Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог Податкового кодексу України вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податкового кодексу України (підпункти 4.2, 4.4 статті 4, підпункт 10.4 статті 10 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Пунктами 12.3.1 - 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в пункті 12.4 статті 12 Податкового кодексу України.
Зокрема, до повноважень місцевих рад належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (підпункт 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до пункту 4 розділу 2 Закону Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Так, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році, проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
В частині п'ятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629" внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011, а саме: встановлений в м. Києві новий податок на майно-транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок.
Вказане вище рішення Київської міської ради опубліковано у газеті «Хрещатик» 06.03.2015.
Таким чином, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Тому, за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
З урахуванням змісту норм Податкового кодексу України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Таким чином, сама собою наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
Відтак, рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, що відбулось 06.03.2015.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України процитований принцип є елементом правового регулювання. Такий принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.
Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01.01.2015 введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеної в постанові від 30.08.2016 у справі № 826/22028/15 та ухвалі цього ж суду від 26.09.2017 у справі № 808/902/16, а також з висновками Верховного Суду, викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 у справі № 808/2192/17, від 11.06.2018 у справі № 820/5890/16, від 05.09.2018 у справі № 822/579/16.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999№1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
При вирішенні даної справи судом враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 17.06.2015 № 2921-17 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття спірного рішення, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
В контексті наведених правових норм суд зазначає, що дії відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4) від 17.06.2015 № 2921-17.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 384,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко