25 вересня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/2620/20
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.11.2017.
2. Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.11.2017.
3. Визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період служби з 2014 по 2017 роки.
4. Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з 2014 по 2017 роки.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної бездіяльності відповідача, оскільки вважає, що має право на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період служби та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачених чинним законодавством України.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 30.07.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Також зазначає, що відповідно до положень статті 10-1 Закону України «Про часткову мобілізацію на час дії особливого періоду» надання додаткових відпусток припиняється та крім цього, процедури компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій станом на час звільнення позивача Кабінетом Міністрів України не визначено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за весь період служби з 2014 по 2017 роки.
Відповідно до витягу з наказу від 25.10.2017 № 138 командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 звільнений з військової служби 25.11.2017 та з 25.11.2017 виключений із списків особового складу, що також підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 06.08.2020№ 772 (а.с.10,48).
З довідки в/ч НОМЕР_1 від 10.08.2020 № 493 випливає, що індексація грошового забезпечення позивачу за період проходження служби з 01.01.2016 по 25.11.2017 не нараховувалась та не виплачувалась, а за період з 18.12.2014 по 31.12.2015 індексація була нарахована та виплачена на загальну суму 112,46 грн (а.с.49-50).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вважаючи, що відповідачем на час звільнення не проведені відповідні виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (надалі - Закон № 2017-ІІІ), законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (надалі - Закон № 1282-XII), зокрема індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (надалі - Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідач, як на підставу відмови у задоволенні позову, посилається на частину шосту статті 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проте будь-яких застережень щодо не проведення в зв'язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем вчинена бездіяльність.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.12.2014 по 25.11.2017.
Сплату індексації за період з 2014 по 2015 рік у сумі 112,46 грн. суд не приймає до уваги, оскільки належних та допустимих доказів зазначеного суду не надано.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.11.2017, суд зазначає таке.
З огляду на матеріали справи, позивач з 2016 року є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.03.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 29).
Додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період 2016, 2017 роки позивачу не надавалась, грошова компенсація не виплачувалась, що підтверджується листом в/ч НОМЕР_3 01.06.2020 №1494, та довідкою від 10.08.2020 № 803 (а.с.30-31, 51).
У свою чергу, відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).
Згідно із статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини восьмої статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, при звільненні з військової служби військовослужбовцю виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як учасник бойових дій, набув право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2017 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, але при звільненні така компенсація йому виплачена не була.
Отже відповідач допустив бездіяльність, яку суд визнає протиправною.
Також суд зазначає, що датою звільнення позивача є 25.11.2017, що підтверджується витягом з наказу від 25.11.2017 № 138 командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) та довідкою в/ч НОМЕР_1 від 06.08.2020 № 772, а не 23.11.2020, як зазначає позивач.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 25.11.2017.
Враховуючи викладене, позов слід задовольнити повністю.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.12.2014 по 25.11.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.12.2014 по 25.11.2017.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2017.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ).
Суддя В.В. Падій