25 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1480/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Щасливцевської сільської ради (далі - відповідач-1), виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо порушення місячного терміну розгляду клопотання позивача від 08.12.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання позивача;
- визнати протиправним та скасувати рішення № 2079 від 31.01.2020 р., прийняте 109 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено позивачу у задоволенні клопотання (К/1213-01.01 від 08.12.2019 р.) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання позивача від 08.12.2019 р.;
Ухвалою суду від 12.06.2020 адміністративний позов було залишено без руху та встановлено строк позивачу для усунення її недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачкою подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.
Ухвалою суду від 10.07.2020 відкрите спрощене провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи. Задоволено клопотання позивачки про відстрочення сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до Щасливцевської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання. Однак, 31.01.2020 р. відповідачем-1 прийнято рішення № 2079, яким відмовлено в задоволенні клопотання у зв'язку з тим, що на запитуєму земельну ділянку рішенням відповідача-1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд іншій особі. Вказану відмову позивач вважає протиправною з огляду на те, що на день розгляду клопотання ОСОБА_1 заявлена земельна ділянка не перебувала у користуванні чи власності іншої особи, а тому позивач має беззаперечне право претендувати на її отримання, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. За наведених обставин просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Крім того, відповідачем-1 порушено встановлений ст.118 ЗК України місячний строк розгляду клопотання. Оскільки відповідач-1 безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, то належним способом поновлення порушених прав позивача є зобов'язати Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 такий дозвіл.
Разом з тим, позивач зазначила, що замовила проект землеустрою щодо даної спірної земельної ділянки за принципом «мовчазної згоди», отже достатнім та ефективним способом захисту прав в даному випадку просила визнати протиправним та скасування оскаржуваного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у наданні вищезазначеного дозволу без зобов'язання відповідача надати такий дозвіл (повторно розглянути такий дозвіл).
У відзиві відповідач-1 не погоджується із позицією ОСОБА_1 , викладеною у позовній заяві, оскільки на бажану земельну ділянку, позначену позивачем у графічних матеріалах, раніше вже був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі згідно із рішенням 77 сесії 7 скликання № 1269 від 02.10.2018. Так, надаючи дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі, сільська рада вже взяла на себе зобов'язання у майбутньому передати дану земельну ділянку у власність громадянина, затвердивши в подальшому проект землеустрою. Вказує, що у разі надання повторного дозволу на ту ж саму земельну ділянку позивачу, сільська рада порушила б законні сподівання іншої особи на отримання земельної ділянки у власність, оскільки процедура оформлення права власності ним вже розпочата, а позивачу було б завдано шкоду в розмірі вартості послуг на виготовлення проекту землеустрою. Відповідач-1 стверджує, що у зв'язку із тим, що процедура оформлення права власності на земельну ділянку займає певний час, на час звернення позивача до суду з позовом відомості про кадастровий номер щодо спірної земельної ділянки в публічній карті відсутні. Отже, відмовляючи позивачу у наданні відповідного дозволу, сільська рада діяла з урахуванням перспективності та раціональності у використанні вищезазначеної земельної ділянки. З огляду на зазначене, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а позов таким що не підлягає задоволенню.
Відповідач -2 своїм правом надати відзив на позов та пояснення не скористався.
03.08.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що відповідачем-1 не надано жодних доказів того, що земельна ділянка, яка зазначена у рішенні від 02.10.2018 № 1269 є тією самою ділянкою, на яку претендує позивач. Також, відповідачем-1 не надано жодних документів, які б стали підставою для прийняття рішення від 02.10.2018 № 1269, що ставить під сумнів правомірність його ухвалення та законність дій відповідача.
03.08.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання з додатком про долучення до справи документів, які підтверджують витрати на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.262 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.159 КАС України при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмету спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Приписами ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 КАС України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Беручи до уваги те, що від відповідача-1 відзивів на позовну заяву, в якому викладено позицію відповідачів щодо заявлених позовних вимог, до яких долучено докази, що, на їх думку, підтверджують правомірність оскаржуваних дій та рішення, а від позивача - відповідь на відзив, з метою дотримання строків розгляду справи та виконання завдань адміністративного судочинства, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08.12.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до сільського голови Щасливцевської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території земель Щасливцевської сільської ради, місце розташування та орієнтовний розмір якої позначений в графічних матеріалах, які додаються до клопотання.
До вказаної заяви додані: копії паспорта та рнокпп заявника, графічні матеріали з публічної кадастрової карти, на яких зазначено бажане місце розташування та орієнтовний розмір земельної ділянки, а також викопіювання з Генерального плану с. Генічеська Гірка.
Рішенням 109 сесії Щасливцевської сільської ради 7 скликання від 31.01.2020 р. № 2079 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви (К/1213-01.01 від 08.12.2019 р.) у зв'язку з тим, що запитуєму земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її безоплатно у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд іншій особі…".
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Приписами п.п."а", "б" ч.1 ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Подібні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 р. у справі № 803/1244/16, від 22.02.2019 р. у справі № 813/1631/14, від 31.10.2019 р. у справі № 822/25/18, від 27.02.2018 р. у справі № 545/808/17.
З рішення Щасливцевської сільської ради від 31.01.2020 р. № 2079 слідує, що у ньому як на підставу відмови у задоволення заяви ОСОБА_1 вказано "у зв'язку з тим, що на запитуєму земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її безоплатно у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд іншій особі…".
Суд вважає таку відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність протиправною, оскільки дана підстава не зазначена у ч.7 ст.118 ЗК України, згідно якої такими підставами є лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
В той же час оскаржуване рішення Щасливцевської сільської ради від 31.01.2020 р. № 2079 таких відомостей не містить.
При цьому, суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Крім того, суд зазначає, що ч. 7 ст. 118 ЗК України не містить вказаної в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність, а саме - надання такого дозволу іншій особі.
Отже, суд вважає, що рішення Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 31.03.2020 № 2079 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органом місцевого самоврядування не наведено.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (К/9901/7504/18).
Також слід відімітити, що Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав відмови у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і такої підстави як надання іншій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить.
Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 р. у справі № 159/1257/18, від 17.12.2018 р. у справі № 509/4156/15-а.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1 належними та допустимими доказами не доведено правомірність свого рішення, у зв'язку з чим рішення Щасливцевської сільської ради 31.01.2020 р. № 2079 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним та підлягає скасуванню.
Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення Щасливцевської сільської ради від 31.01.2020 р. № 2079 підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача-1 щодо порушення місячного терміну розгляду клопотання позивача суд зазначає наступне.
Пунктами 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.1 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
В силу вказаних приписів, позивач має право на оскарження протиправних дій або бездіяльності відповідача-1, у тому числі, щодо несвоєчасного розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки звертаючись до суду з вказаною вимогою позивач пов'язує порушення своїх прав з недотриманням Щасливцевською сільською радою встановленого законом строку розгляду його клопотання.
Як вже зазначалося, ч.7 ст.118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до п.34 ст.26 Закону № 280/97-ВР вирішення питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно ч.5 ст.46 Закону № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном "питання відведення земельних ділянок".
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 р. у справі № 509/4156/15-а.
З наданих відповідачем доказів вбачається, що клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зареєстровано в Щасливцевській сільській раді 12.12.2019 р. та цією ж датою сільським головою проставлено резолюцію "на земельну комісію".
Вказане клопотання ОСОБА_1 розглянуто на сесії Щасливцевської сільської ради 31.01.2020 р.
Суд зазначає, що строк розгляду клопотання є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб'єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов'язку є свідченням формального порушення реалізації повноважень, проте, повинно оцінюватися в межах причин і умов, які призвели до цього. Недотримання строку виконання обов'язку не означає припинення повноважень органу місцевого самоврядування і втрату ним правоможності на ухвалення будь-яких рішень, в тому числі й тих, які є предметом спору у цій справі. Тому, пропуск цього строку сам по собі не свідчить про протиправність прийнятого відповідачем-1 рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а.
Суд зауважує, що дотримання строку розгляду клопотання позивача у даній справі не впливає на його права, оскільки Щасливцевською сільської радою було розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийнято відповідне рішення. Саме рішення відповідача-1 від 31.01.2020 р. № 2079 про відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність порушує права ОСОБА_1 , а тому підлягає оцінці з точки зору відповідності вказаних у ньому підстав вимогам ч.7 ст.118 ЗК України.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині протиправними дій відповідача-1 щодо порушення місячного терміну розгляду клопотання задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач-1 може ухилятися від виконання рішення суду, а тому суд не вбачає підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнення з відповідача-2 витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З викладеного вбачається, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 суд висловив правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 по справі № 826/856/18.
На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги позивач надав копії договору про надання правничої допомоги №03/02/20 від 03.02.2020, акт прийняття-передачі послуг від 03.08.2020 та довідка - рахунок №20-27 від 03.08.2020.
Згідно із п. 6-8 договору від 03.02.2020 № 03/02/20 підставою для сплати гонорару є відповідний рахунок (довідка-рахунок). Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку. У разі проведення розрахунку готівкою адвокат видає касовий ордер. Проте до суду не надано саме квитанції до прибуткового касового ордера про сплату послуг за надання правничої допомоги, що унеможливлює встановити факт сплати за такі послуги.
Таким чином, витрати позивача на правничу допомогу у сумі 9000 грн. не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 2079 від 31.01.2020 р., прийняте 109 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено позивачу у задоволенні клопотання (К/1213-01.01 від 08.12.2019 р.) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцем розташування, доданих до клопотання позивача від 08.12.2019 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 109020100