25 вересня 2020 р. Справа № 480/2940/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Соп'яненка О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивачка звернулася до суду з позовом, який мотивує тим, що 08.11.2019 рішенням 27 сесії сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області було надано дозволу на розроблення проекту землеустрою третій особі - ОСОБА_3 . Дана земельна ділянка відносилась до земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Радянське село", членом якого була позивачка, у зв'язку з чим вважає, що має право на земельну ділянку. Третя особа не була членом КСП "Радянське село", сертифіката на земельний пай не мала, тому не мала право розробляти проект землеустрою на підставі рішення відповідача. Відповідач у відповідності до законодавства повинен був розподілити землі між колишніми членами КСП, що здійснено не було. Тому розпорядження земельними ділянками КСП відповідачем було здійснено неправомірно. Позивачка просить визнати протиправним та скасувати рішення 27 сесії сьомого скликання, що відбулася 08.11.2019 щодо надання права на розробку проекту землеустрою громадянці ОСОБА_3 .
Ухвалою від 27.04.2020 відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні та зазначив, що між позивачкою та відповідачем відсутній публічно-правовий спір і до того ж з боку Гарбузівської сільської ради відсутнє порушення права позивача, оскільки позивач не є учасником правовідносин, в межах та на регулювання яких сільською радою приймалось рішення 08.11.2019. Позивачка не довела, що спірним рішенням порушено її права та інтереси.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Судом встановлено, що 08.11.2019 двадцять сьома сесія сьомого скликання Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області прийняла рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комунальну власність для надання в оренду громадянці гр. ОСОБА_3 », яким надано ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області (а.с. 11).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Також вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав або інтересів позивача на момент його звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина. Так, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення "Аксу проти Туреччини" [Aksu v. Turkey] пункт 50; "Берден" [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; "Тенасе проти Молдови" [Tгnase v. Moldova]).
Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Таким чином, враховуючи положення зазначених норм законодавства, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкту владних повноважень саме її прав, свобод або законних інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.
Разом з тим порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України).
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність
Суд зазначає, що в даному випадку позивачка оскаржує рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці. ОСОБА_3 та не створює для позивачки обов'язків чи правових наслідків за результатами його прийняття.
Суд зауважує, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Позивач та відповідач мають ще вжити певні заходи, які передбачено для остаточного оформлення права власності.
З матеріалів справи суд не вбачає наявність фактів порушення прав або інтересів позивачки саме оскаржуваним рішенням.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення 27 сесії сьомого скликання, що відбулася 08.11.2019 щодо надання права на розробку проекту землеустрою громадянці ОСОБА_3 відмовити у зв'язку з необгрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко