25 вересня 2020 року м. Одеса Справа №420/4640/20
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінта-Трейд» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінта-Трейд» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про коригування митної вартості №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року; визнання протиправним та скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00210 від 27.04.2020 року.
Позивач обґрунтовує позов тим, що митницею за результатами перевірки митної декларації від 24.04.2020 року №UA500020/2020/211443, яку подано ТОВ «Сінта-Трейд» з метою здійснення митного оформлення товару, безпідставно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товарів в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, скориговано митну вартість товару на суму 18231,64 долари США та 27.04.2020 року видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оскільки надані декларантом при митному оформленні документи підтверджували числове значення митної вартості товарів за ціною договору, у сумі 118467,90 доларів США, та не містили розбіжностей. На думку позивача, ним при митному оформленні надані усі необхідні документи, що підтверджували числове значення митної вартості товарів за ціною договору, ідентифікували оцінюваний товар, не містили розбіжностей та митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. Крім того позивач вказує, що митну вартість підтверджують саме основні документи, визначені в ч.2 ст.53 Митного кодексу України, які містять відомості про ціну товару, та на підставі яких позивачем і визначалася митна вартість. Тому, зауваження лише до додаткових документів, які не стосуються відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, не можуть бути правомірною підставою коригування митної вартості. Враховуючи, що відповідачем в Рішенні не зазначено, який саме товар було оформлено за вказаною митною декларацією, не порівняно характеристик оцінюваного товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом, не порівняно комерційні умови та умови поставки цих товарів, а також оскільки в Рішенні відповідачем не конкретизовано підстави незастосування попередніх методів, а наведено лише загальні посилання на норми Митного кодексу України щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що не є належним обґрунтуванням прийнятого Рішення, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник Одеської митниці Держмитслужби надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів, Одеською митницею Держмитслужби встановлені розбіжності в поданих документах та відсутність в них всіх відомостей, що підтверджують числове значення складових митної вартості товарів та ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а саме: у контракті, комерційному інвойсі, тощо, відсутня інформація щодо здійснення/не здійснення страхування оцінюваних товарів під час їх перевезення, а також відсутня інформація щодо включення/не включення вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; документи мають різну щільність друку та різні шрифти, різну мову, митниця не наполягає на даному факті, але це може свідчити про факт їх підробки. За наслідками запитуваних додаткових документів та відомостей, позивачем надано такі документи та повідомлено про неможливість подання інших документів, та за наслідками проведених консультацій між органом та декларантом обрано додатковий метод визначення митної вартості товарів - за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. При цьому, дані програмного комплексу АСАУР та бази даних ЄАІС свідчать про здійснення розмитнення подібних товарів за вищою ціною, ніж заявлена позивачем, та становить 3,127 дол. США/кг (митна декларація №UA100100/2020/571536 від 30.01.2020 року), ніж заявлено декларантом 2,0434 дол. США/кг, а тому прийнято Рішення №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00210 від 27.04.2020 року.
Ухвалою суду від 16.06.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
В судовому засіданні 04.09.2020 року суд без виходу до нарадчої кімнати з занесенням до протоколу судового засідання ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та надалі розгляд справи проводити в порядку в порядку письмового провадження, враховуючи відсутність представника відповідача в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ТОВ «Сінта-Трейд» (покупець) та компанією «Triangle Туге Со., Ltd» (NО.56 QINGDAO MIDDLE ROAD, WEIHAI CHINA) (Китай) (продавець, постачальник) 20.10.2019 року укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) №TR-ST-1019, відповідно до якого продавець продає, а покупець придбаває продукцію на умовах вказаних нижче. Предметом договору є поставка шин та інших гумотехнічних виробів (далі - товари). Кількість товару, що придбавається, визначається необхідність покупця відповідно до його письмової заявки. Ціни на продукцію будуть вказані для кожної поставки в інвойсах (а.с.20-23).
На виконання умов контракту №TR-ST-1019 від 20.10.2019 року компанією «Triangle Туге Со., Ltd» поставлено позивачу на умовах поставки FOB-Циндао, Китай (Інкотермс-2000) товар, відповідно до комерційного інвойсу (Commercial invoice) №12202001051-1 від 25.02.2020 року на загальну суму 118467,90 доларів США (а.с.12-13), а саме: шини пневматичні гумові, нові, всесезонні, для автобусів та вантажних автомобілів, з індексом
навантаження більш як 121.
26.02.2020 року товар вартістю 118467,90 доларів США, вага брутто 59857,00 кг, вага нетто 59857,00 кг, оформлені в Китаї у митному режимі експорт, що вбачається з митної декларації країни відправлення №420420200000034262 (а.с.41, переклад - а.с.42-45). Вказана вага збігається з вагою вказаною в пакувальному листі №12202001051-1 від 25.02.2020 року (а.с.11).
Вантаж доставлений з Китаю морем (транспортний засіб та номер рейсу JINFENG5/S905) у 4 контейнерах, за коносаментом (Bill of lading) №S0120020558 від 01.03.2020 року (а.с.14).
З метою здійснення митного оформлення товару позивачем подано митну декларацію №UA500020/2020/211443 від 24.04.2020 року, в якій митна вартість товару визначена за ціною договору в розмірі 118467,90 доларів США (а.с.46-47).
На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу її визначення Декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: пакувальний лист №12202001051-1 від 25.02.2020 року; комерційний інвойс (рахунок-фактура) (Commercial invoice) №12202001051-1 від 25.02.2020 року; коносамент (Bill of lading) №S0120020558 від 01.03.2020 року; навантажувальний документ (Bordereau) №6496 від 17.04.2020 року; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) №20C3710A0090/00491 від 25.02.2020 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №РФ-9573 від 16.04.2020 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №883671/20 від 16.04.2020 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №TR-ST-1019 від 20.10.2019 року; договір про надання послуг митного брокера №2 від 01.02.2016 року; договір (контракт) про перевезення №2001/16-01 від 20.01.2016 року; результати зважування CRSU9068055 від 18.04.2020 року, TCKU7150678 від 18.04.2020 року; TCNU2763100 від 18.04.2020 року, ZCSU8740050 від 18.04.2020 року; копію митної декларації країни відправлення №420420200000034262 від 26.02.2020 року, тощо.
З метою підтвердження числових значень складових митної вартості від декларанта було витребувано відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України додаткові документи згідно з переліком та ТОВ «Сінта-Трейд» додатково надала висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №20-64/04-2020 від 24.04.2020 року; переклад митної декларації країни відправлення №420420200000034262 від 26.02.2020 року; прайс-лист б/н від 18.02.2020 року; інвойси №12202000193-2 від 22.01.2020 року та №12202000193-3 від 22.01.2020 року по попередній поставці, яку було оформлено по МД №UA500020/2020/207761 від року; платіжне доручення в іноземній валюті №223 від 30.03.2020 року, що свідчить про 100% оплату попередньої поставки; оборотно-сальдову відомість по рахунку 632 від 24.04.2020 року. Також позивач повідомив митний орган про неможливість подання інших документів та просив здійснити митне оформлення на підставі наданих документів.
27.04.2020 року Одеська митниця Держмитслужби прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000048/2, яким скориговано митну вартість товару, а саме, на підставі аналізу баз даних ЄАІС ДФС відповідачем встановлено, що рівень митної вартості аналогічних товарів, з такою ж торговою маркою, з подібними умовами поставки, митне оформлення яких вже здійснено є більшим та становить 3,127 дол. США/кг (митна декларація №UA100100/2020/571536 від 30.01.2020 року), ніж заявлено декларантом 2,0434 дол. США/кг, тобто митну вартість товару визначено за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів у розмірі 187170,87 дол. США (а.с.6-7).
Як вбачається зі змісту вказаного Рішення №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року, скоригована митна вартість товару базується на митній вартості раніше імпортованих товарів, випущених у вільних обіг згідно митної декларації UA100100/2020/571536 від 30.01.2020 року.
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Одеська митниця Держмитслужби 27.04.2020 року видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00210 (а.с.8).
28.04.2020 року позивачем подано митну декларацію №UA500020/2020/211931 з метою випуску товару у вільний обіг (а.с.67-68).
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі ? МК України) та іншими законами України.
Відповідно до ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МК України).
Керуючись ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України. Про це ж вказано у ч. 1 ст. 52 МК України.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов'язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п.1 ч.5 ст.54 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документи, які підтверджують митну вартість товарів, визначені у ч.2 ст.53 МК України. Однак, у разі необхідності, органи доходів та зборів мають право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості (п.2 ч.5 ст.54 МК України), а декларант чи уповноважена ним особа зобов'язані надати такі додаткові документи (ч.3, 4 ст.53 МК України).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів та зборів під час проведення митного контролю та митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості згідно із ч.1 ст.54 МК України.
При цьому, у п.1 ч.4 ст.54 МК України визначено обов'язок митниць здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості товарів, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів та подані декларантом до митного органу, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, визначені ч.3 ст.53 ММК України.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Поряд із цим, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Така правова позиція наведена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 р. у справах № 21-127а15 та № 21-53а15.
Одеська митниця у якості підстав витребування документів у ТОВ «Сінта-Трейд» зазначила наявність розбіжностей у документах, та те, що документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проте із зазначених в рішенні про корегування митної вартості товарів від 27.04.2020 року обставин, жодна не вказує на наявність розбіжностей щодо визначення митної вартості товару.
Розбіжність - це відсутність однаковості у документах щодо митної вартості товару.
В той же час в договорі, митній декларації, інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей у вартості, кількості чи вазі товару не міститься.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 9 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до ст. VII п.2 (а) Генеральної угоди по тарифам і торгівлі, оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних оцінках.
Статтею 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди по тарифам і торгівлі 1994 року визначено, ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таке, що ставить під сумнів право митних адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь-якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.
При здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган повинен впевнитися, що заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості, під якою відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, розуміється ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (ч.1 ст.57 МК України).
При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57 МК України).
Разом з цим, Верховний Суду в постанові від 08.10.2019 року по справі №803/776/17 зазначив, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідно до ч.2 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 МК України.
За результатами контролю митний орган визнає заявлену митну вартість або ж приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 МК України (ч.3 ст.54 МК України).
Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України).
Таке рішення має містити необхідні реквізити, визначені ч.2 ст.55 МК України, а форма рішення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (далі ? Правила №598).
При цьому у Рішенні про коригування митної вартості обов'язково зазначається про право декларанта на випуск товару у вільний обіг за умови надання гарантій, передбачених розділом X МК України у разі незгоди з таким рішенням. Строк дії таких гарантій складає 90 календарних днів (ч.7 ст.55 МК України). Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може подати додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості (ч.8 ст.55 МК України). Митний орган, у разі надання вказаних документів, розглядає їх та протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною.
У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року.
Основний метод (ст.58 МКУ - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) неможливо застосувати, враховуючи відсутність документально підтвердженої інформації щодо внутрішньої структури ціни реалізації імпортних товарів (у зв'язку з наданням неповних відомостей про митну вартість товарів, ненадання належних додаткових документів).
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна з складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Так, відповідно до ч.3 ст.58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2 ч.1 ст.57 МК України.
Відповідно до ч.1-3 ст.59 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст.58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам ч.2 цієї статті.
Відповідно до ч.1-3 ст.60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Як вбачається з Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року в митному органі наявна інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до ст.59, 60 МК України можливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Таким чином розрахунок митної вартості товару відповідачем виконаний за другорядним методом визначення митної вартості, а отже, митну вартість Одеською митницею Держмитслужби скориговано до рівня 187170,87 доларів США (а.с.6-7).
Судом встановлено, що Рішення про коригування митної вартості товарів відповідачем прийняте у зв'язку з тим, що до митного оформлення разом з митною декларацією подані документи, які не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема, у контракті, комерційному інвойсі, тощо, відсутня будь-яка інформація щодо здійснення/не здійснення страхування оцінюваних товарів під час їх перевезення, а також відсутня інформація щодо включення/не включення вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; документи мають різну щільність друку та різні шрифти, різну мову, митниця не наполягає на даному факті, але це може свідчити про факт їх підробки.
При цьому в оскаржуваному Рішенні відповідачем вказано, що відповідно до наданих товаросупровідних документів поставка здійснюється відповідно до умов поставки FOB згідно Інкотермс 2010, якщо вартість страхування включена у вартість товару, то необхідно надати страховий поліс.
Однак, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема з зовнішньоекономічного договору (контракту) №TR-ST-1019 від 20.10.2019 року (а.с.20), поставка товару здійснювалася за умов FOB-Циндао, Китай, згідно правил Інкотермс 2000.
Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2000), введених в дію Міжнародною торговою палатою, за умовами терміну FOB (Free On Board (... named port of shipment) Франко борт (... назва порту відвантаження) визначено, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміну FOB на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.
При цьому суд звертає увагу учасників справи, що ризик втрати чи пошкодження товару на пряму не пов'язано зі страхуванням такого товару, а лише означає, що з моменту завантаження товару на борт судна в порті відвантаження у випадку втрати чи пошкодження товару покупець не може пред'являти претензії до постачальника. Умови поставки FOB не передбачають обов'язкового страхування товару, а відтак воно може здійснюватися лише за волевиявлення покупця.
Крім того з довідки про транспортні витрати від 16.04.2020 року Вих.№883671/20, виданої ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ», яка також надавалася і до відповідача для митного оформлення товару, вбачається, що вантаж при перевезенні транспортним експедитором (перевізником) не страхувався (а.с.19).
Суд вважає за необхідне зазначити, що якщо за твердженням позивача, страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт, а повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту. При цьому, понесених позивачем витрат на страхування товару митницею не доведено, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2018 року у справі №814/1204/15.
Частиною 10 ст.58 МК України передбачений перелік складових митної вартості, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. За змістом цієї норми обов'язковою ознакою таких витрат є їх наявність та не включення до ціни товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
За умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) №TR-ST-1019 від 20.10.2019 року на товар відсутня упаковка, а відтак суд погоджується з доводами позивача, що відсутні підстави для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за товар при визначенні митної вартості.
Крім того, як вбачається з пакувального листа №12202001051-1 від 25.02.2020 року (а.с.11), кожен вид товару постачався у певній кількості, всього 939 шт., аналогічний чином кількість кожного виду товару вказана і в комерційному інвойсі (Commercial invoice) №12202001051-1 від 25.02.2020 року та окремо зазначено про відсутність пакування (а.с.12-13). Також зі змісту коносаменту (Bill of lading) №S0120020558 від 01.03.2020 року, навантажувального документу (Bordereau) №6496 від 17.04.2020 року, сертифікату про походження товару (Certificate of origin) №20C3710A0090/00491 від 25.02.2020 року (а.с.14-16, 18) та митної декларації країни відправлення №420420200000034262 від 26.02.2020 року (а.с.41, переклад а.с.42-45) вбачається, що 939 одиниць товару постачалися у 4 контейнерах без додаткового упакування.
Суд доходить до висновку, що з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням, а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
При цьому, за твердженням ТОВ «Сінта-Трейд», ним не понесено додаткових витрат на упаковку товару, про що було повідомлено відповідача, а митницею, в свою чергу, не доведено понесення позивачем витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.
Наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів.
Отже, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари є необґрунтованими. Оскільки надані позивачем документи спростовують твердження контролюючого органу про наявність в них розбіжностей та відсутності всіх відомостей, що підтверджують ціну імпортованого товару, зокрема наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена ТОВ «Сінта-Трейд» митна вартість товару базувалася на документально підтверджених відомостях, що піддавались обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ «Сінта-Трейд» митної вартості товару судом не встановлено.
Суд враховує, що відомості, які містяться у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують обставини, які вказані позивачем та за таких обставин відповідачем не доведено, що подані декларантом позивача документи для визначення митної вартості товару свідчать, що митна вартість товару занижена, так само не доведено неможливість визначення митної вартості за ціною договору, та необхідність застосування другорядного методу визначення митної вартості товару.
Крім того, суд вважає за доцільне наголосити, що відомості, які містяться в ЄАІС, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).
Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Разом з тим, Верховним Судом сформовано правову позицію, що «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню» (Постанови від 21.02.2018 року по справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року по справі №818/1186/17).
Згідно з Наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів крім номера та дати митної декларації UA100100/2020/571536 від 30.01.2020 року), яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містить жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів всупереч положенням п.п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України.
З урахуванням зазначеного, суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та в подальшому скориговано митну вартість товару.
Згідно з ч.11 ст.5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 року у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, про недотримання Одеською митницею Держмитслужби вимог МК України при здійсненні перевірки правильності визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу за основним методом ціною договору.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно, в порушення ст.58 МК України, здійснено визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням другорядного методу за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів, який застосовано без достатніх на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
За таких обставин, відповідачем необґрунтовано відмовлено позивачу у митному оформленні ввезеного на митну територію України товару, за заявленою у митній декларації №UA500020/2020/211443 від 24.04.2020 року митною вартістю, а тому оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00210 від 27.04.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відповідач не довів суду правомірність винесення оскаржуваних рішення та картки відмови, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем до суду надано платіжні доручення №9999668881 від 14.05.2020 року та №9999668921 від 22.05.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 7411,85 грн. та 2102,00 грн. відповідно.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Сінта-Трейд», суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у загальному розмірі 9513,85 грн. з Одеської митниці Держмитслужби.
Щодо позовної вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 статті 139 КАС України).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв'язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України", заява №19336/04, п. 269).
Як встановлено судом, між позивачем (замовник) та Адвокатським бюро «Богдана Зонова» (виконавець), в особі керуючого бюро - адвоката Зонова Б.С., укладено договір про надання правової допомоги №7 від 07.05.2020 року, відповідно до п.1.1. якого виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення в порядку та строки обумовлені сторонами (а.с.84-86).
Згідно умов п.4.1. вказаного договору, юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./800 грн. без ПДВ.
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем до суду надано копії звіту (детальний опис виконаних робіт) від 13.05.2020 року (а.с.90), акту виконаних робіт від 14.05.2020 року (а.с.91), рахунку-фактури №СФ-0000008 від 14.05.2020 року (а.с.92) та платіжного доручення №9999668882 від 14.05.2020 року (а.с.93).
Як вбачається з вказаних документів, загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги замовнику становить 7 годин, відповідно вартість наданих послуг при вартості 1 нормо години 800 грн., становить 5600,00 грн., послуги були надані та оплачені в повному обсязі.
Так відповідно до акту виконаних робіт від 14.05.2020 року виконавець виконав, а замовник прийняв послуги за договором про надання правничої допомоги № 7 від 07.05.2020 року, а саме:
- Консультації: консультація замовника щодо порядку та строків надання правничої допомоги Адвокатом про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості Одеської митниці Держмитслужби - кількість годин - 1, загальна вартість - 800,00 грн.;
- Підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує Замовник та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; дослідження та правовий аналіз отриманих документів;збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних відносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду; аналіз судової практики - кількість годин - 3, загальна вартість - 2400,00 грн.;
- Підготовка та подання адміністративного позову до суду: визначення підсудності розгляду позову; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та складання обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають оскарженню; складання попереднього розрахунку судових витрат; написання позову з обґрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують; копіювання позовної заяви та всіх документів, що до неї додаються, відповідно до кількості учасників процесу - кількість годин - 3, загальна вартість - 2400,00 грн.
Таким чином виконуючи умови договору про надання правової допомоги №7 від 07.05.2020 року Адвокат надавав, а замовник (позивач) прийняв правову допомогу на яку витрачено 7 годин на загальну суму 5600,00 гривень.
Суд вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в повному розмірі 5600,00 грн.
Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінта-Трейд» до Одеської митниці Держмитслужби задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000048/2 від 27.04.2020 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00210 від 27.04.2020 року
Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінта-Трейд» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців 37-4, код ЄДРПОУ 39958630) витрати по сплаті судового збору у сумі 9513,85 грн. сплачені по платіжним дорученням №9999668881 від 14.05.2020 року, №9999668921 від 22.05.2020 року.
Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінта-Трейд» витрати на правничу допомогу у розмірі 5600 грн.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.