Справа № 420/3495/20
25 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Марина П.П.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення, пені та 3% річних
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області шляхом не здійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 13.11.2017 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 13.11.2017 по 16.04.2020 в розмірі 364100,8 грн. (триста шістдесят чотири тис. сто грн. 80 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення з 06.11.2015 по 13.11.2017 в розмірі 3607 (три тис. шістсот сім грн.) грн.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 2834,31 грн. (дві тис. вісімсот тридцять чотири грн. 31 коп.)
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 262,58 грн. (двісті шістдесят дві грн. 58 коп.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 07.11.2015 проходив службу в ГУНП в Одеській області та 12.11.2017 звільнений. Після звернення на гарячу урядову лінію, йому стало відомо, що відповідач незаконно не нараховував та не сплачував індексацію грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу," тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За розрахунком позивача заборгованість відповідача з індексації складає 3607 грн., пеня складає 2834,31 грн, 3% річних 262,58 грн, затримка остаточного розрахунку - 364100,8 грн.
На думку позивача, відповідач не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не використав повноваження з метою, з якою це повноваження надано - порушив права позивача та незаконно обмежив та обмежує його права, допускає дискримінацію праці тощо.
Відповідачем до суду надано відзив (а.с. 35-37) згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача зазначає, що на переконання відповідача позивачем порушенні вимог КАС України та пропущений строк звернення до суду. Також представник відповідача зазначив, що нарахування індексації грошового забезпечення поліцейських було розпочато з жовтня 2017 року з базовим місяцем листопада 2015 року, тобто після набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України № 782 від 18 жовтня 2017 р. (з 24.10.2017). Таким чином, виплата позивачеві індексації не була передбачена законодавством, відтак вимоги позивача щодо її виплати є безпідставними та необґрунтованими.
Позивачем до суду надана відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що про порушення його прав стало відомо з відповіді наданої відповідачем в 2020 році, яка наявна в матеріалах справи. Позивач вказує, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком. Індексація грошового забезпечення є складовою частиною зарплатні позивача. Таких висновків дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків. На думку позивача, відповідач фактично заперечує практику Верховного Суду та Конституційного суду України.
Також позивач вважає, що слід критично оцінити посилання представника відповідача на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з набранням чинності постановою КМУ № 782, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Відповідачем до суду подані заперечення щодо відповіді на відзив, в яких представник зазначив, що 18 жовтня 2017 року постановою Кабінету Міністрів України №782 внесено зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, доповнено абзац п'ятий після слова «військовослужбовців» словом, «поліцейських». До 18 жовтня 2017 року у Порядку №1078-2003 була відсутня така категорія осіб, як «поліцейські». Враховуючи викладене, нарахування індексації грошового забезпечення поліцейських було розпочато з жовтня 2017 року з базовим місяцем листопада 2015 року, тобто після набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України №782 від 18 жовтня 2017 р. (з 24.10.2017).
Також представник відповідача зазначив, що ст. 116,117 Кодексу законів про працю України до зазначених правовідносин не можуть застосовуватись так як позивача не було звільнено з поліції. а для подальшого проходження служби 13.11.2017 направлено до ГУНП в АР Крим та м. Севастополі.
Представник відповідача наполягає, що індексація яку просить стягнути позивач, йому не нараховувалась, та не підлягала нарахуванню, а тому ГУНП не порушувало строк її виплати та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» до спірних правовідносин застосовуватись не може. Компенсація передбачена цим законом мала б виплачуватись ГУНП у разі якщо б індексація ОСОБА_1 була нарахована проте не виплачена у встановлені строки з вини ГУНП.
Додатково представник відповідача зазначив, що позивачем жодним чином не обґрунтовано правові підстави стягнення з ГУНП в Одеській області 3% річних та пені.
Позивачем до суду надані письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що сам відповідач визнає, що Законом України про «НПУ» така норма передбачена та є обов'язковою для виконання. Його право на отримання індексації було порушено саме відповідачем; індексація з 07.11.2015 по 13.11.2017 є спірною, оскільки була відсутня спеціальна норма, не заперечуючи наявності загальної норми, яка могла та повинна була застосовуватись; після запровадження спеціальної норми з жовтня 2017 індексація здійснювалась, проте з наданих письмових доказів вбачається, що за жовтень та листопад 2017 року відповідач індексацію не нараховував та не сплачував, тобто наявність заборгованості з сплати індексації за ці 2 місяці відповідач визнає.
Стосовно направлення до ГУНП Криму, в цьому спорі визначальним фактами є прийом на посаду, служба, та звільнення мене з ГУНП в Одеській області. Відповідач визнає, що службові правовідносини між мною та ним були припиненні 13.11.2017. Саме цього дня роботодавець - відповідач зобов'язаний був здійснити остаточний розрахунок зі мною. Однак, відповідач навмисно його не здійснив до теперішнього часу, що призводить до незаконного зменшення розміру пенсії позивача, як інваліда та порушує його конституційні та інші права.
Позивач зазначає, що по суті індексація є складовою заробітної плати. Відтак, за її невиплату роботодавець - відповідач несе відповідальність як за невиплату заробітної плати, а працівник, у свою чергу, може звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому суми індексації.
Крім того, позивач просить суд не брати до уваги посилання відповідача на відсутність виділених з Державного бюджету коштів як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню індексації або виплати кошів за затримку остаточного розрахунку при звільненні, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії»).
Також позивач вказує, що відповідач посилається на завищення позивачем розрахунків, проте жодний власний розрахунок, об'єктивний, на його точку зору, суду не надає.
Ухвалою суду від 28.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 30.06.2020 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 21.07.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 09.09.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання, призначене на 22.09.2020 року сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно відповідно до вимог КАС України.
Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю та за відсутністю його представника.
Представником відповідача надано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
У зв'язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Як зазначено сторонами, позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в Головному управління Національної поліції в Одеській області в період з 07.11.2015 по 12.11.2017.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 року по 12.11.2017 року, грошове забезпечення складалось з посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавки за стаж служби, надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, премії та матеріальної допомоги на оздоровлення. (а.с. 18-19)
Отже, судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу не здійснювалась.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 4 ч.10 ст.62 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст.94 вказаного Закону, яка регулює питання грошового забезпечення поліцейських, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст.5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з п.11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку).
Відповідно до п.6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Посилання відповідача на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у відповідні період 2015, 2016 та 2017 років.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по листопад 2017 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з індексації грошового забезпечення в розмірі 3607,00 грн.
Проте, суд зазначає, що стягненню підлягають нараховані, але не виплачені суми заборгованості.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
В свою чергу, пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
З огляду на викладене, суд приходить висновку, що встановлення місяця підвищення (базового місяця) у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та нарахування відповідних сум індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача.
В той же час, суд зазначає, що розрахунок розміру індексації грошового забезпечення повинні визначатись саме відповідачем, який наділений відповідними дискреційними повноваженнями.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Вказані позовні вимоги позивач пов'язував з індексацією грошового забезпечення, яка йому не нараховувалася, та, відповідно не виплачувалася.
Оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума індексації позивачу не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16 дійшов висновку, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то з огляду на обставини справи суд вважає їх передчасними, оскільки індексація грошового забезпечення відповідачем ще не нарахована, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми індексації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.
Разом з тим позивач не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому відповідачем індексації грошового забезпечення, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, проаналізувавши зміст наведеної норми, суд вважає, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово висловлювався Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 12.11.2018 у справі № 826/22868/15 та від 08.11.2019 у справі № 826/22865/15.
Таким чином, зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, доводи відповідача з посиланням на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, мають компенсаторний характер і є складовими належної працівникові заробітної плати. А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення суми індексації заробітної плати строком звернення не обмежуються.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28 листопада 2019 року в справі № 803/1937/17.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області шляхом не здійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 13.11.2017 року; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 13.11.2017.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення, пені та 3% річних - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області шляхом не здійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 13.11.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 07.11.2015 по 13.11.2017.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740, адреса: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А).
Суддя П.П.Марин
.