Справа № 420/2680/20
25 вересня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини № НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про:
визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 24.09.2019 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення начальника Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 24.09.2019 року, стосовно громадянина Греції ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо заборони в'їзду в Україну до 23.09.2022 року.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними, оскільки чинним законодавством не передбачений таких вид рішення, як «рішення про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особи без громадянства». Крім того, на думку ОСОБА_1 оскаржувані рішення були прийняті не начальником органу охорони державного кордону, а інспектором, у якого відсутні такі повноваження.
Позивачем наголошувалося, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та заборони в'їзду в Україну не містять посилання на докази, на підставі яких посадова особа зробила висновок про порушення ОСОБА_1 вимог законодавства.
На переконання позивача, Одеським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України порушено не тільки його основоположні свободи щодо вільного пересування, а й право на приватне життя, оскільки в Україні у ОСОБА_1 проживає його дружина, громадянка України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року, вирішено продовжити розгляд адміністративної справи №420/2680/20 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, витребувано від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію, стосовно перетину громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт № НОМЕР_2 , державного кордону України у період з 01.04.2014 року по 24.09.2019 року.
У судове засідання, призначене на 16 вересня 2020 року, особи, які беруть участь у розгляді справи - не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно повідомлялись.
16 вересня 2020 року, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду суті.
15 вересня 2020 року, на офіційну електронну адресу Одеського окружного адміністративного суду, від представника позивача (вх.№ЕП14550/20 від 15.09.2020р.) та 16 вересня 2020 року, від представника відповідача (вх.№ЕП/14660/20 від 16.09.2020р.) надійшли клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Враховуючи положення ч.3 ст.194 КАС України та клопотання представників сторін, розгляд справи здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№23532/20 від 19.06.2020р.) на позовну заяву (а.с.72-77).
Відзив обґрунтований наступним.
У ході здійснення прикордонного контролю було встановлено, що громадянин ОСОБА_3 порушив визначений законодавством України порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а саме - допустив в'їзд на ТОТ АРК та виїзд з неї з порушенням визначених нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду. Даний факт підтверджувався посадковим талоном сполучення Москва (Шереметьєво) - Сімферополь а/р 61510 від 15.09.2019 року та поясненнями самого ОСОБА_4 .
24.09.2019 року стосовно громадянина Греції ОСОБА_4 , уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в'їзд в Україну на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статут іноземців та осіб без громадянства», підпункту «б» пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», з тієї причини, що ОСОБА_1 порушив вимоги ч.2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою КМУ №367 від 04.06.2015 року, а саме: допустив в'їзд на ТОТ АРК та виїзд з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду.
За порушення режиму у міжнародному пункті пропуску для повітряного сполучення «Одеса», 24.09.2019 року, посадовими особами Державної прикордонної служби України громадянина ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень ОСОБА_1 , відповідно до ст.307 КУпАП, не виконав вимоги постанови про накладення адміністративного стягнення у встановлений строк. Постанова набула чинності, іноземцем не оскаржувалась.
Відповідно до п.5 ст.19 Закону України «Про державну прикордонну службу України», на Держприкордонслужбу покладено прямий обов'язок організовувати запобігання адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами.
Керуючись п.5.1 Розділу V Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №946 від 05.12.2011 року, 25.10.2019 року відносно громадянина ОСОБА_3 прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну терміном на 3 (три) роки.
У відповіді на відзив (ЕП/9146/20 від 19.06.2020р.) громадянин ОСОБА_3 наголошував, що рішення органів влади мають бути обґрунтованими, мотивованими, розумними та зрозумілими. На думку позивача, з оскаржуваних рішень не зрозуміло з яких підстав вони були прийняті (а.с.99-100).
У додаткових поясненнях (вх.№ЕП/14550/20 від 15.09.2020р.) ОСОБА_1 вказував, що відповідача, виносячи оскаржувані рішення протиправно оминув передбачену законодавством процедуру встановлення винуватості позивача у порушенні порядку в'їзду/виїзду в/з ТОТ АР КРИМ, зробив презумпцію його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, позбавивши позивача законних гарантій, які передбачені у даному випадку, зокрема - права на захист, та застосував санкцію - заборонив в'їзд в Україну (а.с.227-232).
У поясненнях Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина № НОМЕР_1 ) (вх.№38798/20 від 24.09.2020р.) просило суд врахувати позицію Верховного Суду у постанові по справі №826/7056/18 від 04 червня 2020 року з тотожного спору (а.с.236-245).
Станом на 25 вересня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Греції (а.с.13).
24.09.2019 року, уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону прапорщиком ОСОБА_6 , прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, громадянину ОСОБА_7 , на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статут іноземців та осіб без громадянства», підпункту «б» пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», з тієї причини, що ОСОБА_1 порушив вимоги ч.2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою КМУ №367 від 04.06.2015 року, а саме: допустив в'їзд на ТОТ АРК та виїзд з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду (а.с.83).
Громадянин ОСОБА_7 від підписання Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства - відмовився, про що було складено відповідний акт (а.с.84).
24 вересня 2019 року, відносно громадянина ОСОБА_7 складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ №035781, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 своїми діями створював перешкоди для виконання службових обов'язків військовослужбовцям ДПСУ та проходження пасажирами визначених видів контролю, чим порушив п.2.9 Порядку, затвердженого Наказом АДПСУ №627 від 29.08.2011 року (а.с.87-88).
Постановою про накладення адміністративного стягнення №035781 від 24 вересня 2019 року, громадянина ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного порушення, передбаченого статтею 202 КУпАП на накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень (а.с.91-92).
Від підписання постанови про адміністративне стягнення громадянин ОСОБА_7 відмовивися, про що було складено відповідний акт (а.с.93).
Постановою про заборону в'їзду в Україну начальника 1-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення ІПС (типу А) відділу прикордонної служби «Одеса-Аеропорт» І категорії (тип А) Одеського прикордонного загону лейтенанта Гордєєва В.М. від 24.09.2019 року, громадянину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 заборонено в'їзд в Україну строком на три роки (а.с.82).
Постанова про заборону в'їзду в Україну від 24.09.2019 року, обґрунтована встановленням порушення ОСОБА_1 ч.2 ст.10 Закону України «Про забезпечення в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» та Порядку в'їзду на тимчасового окуповану територію України та виїзду з неї» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №367 від 04.06.2015 року, а саме - допущено в'їзд на ТОТ АРК та виїзд з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Постанова про заборону в'їзду в Україну від 24.09.2019 року затверджена начальником Одеського прикордонного загону полковником ОСОБА_8 .
Відповідно до довідки №5105-5000250703 від 26.12.2019 року, дружина ОСОБА_5 (а.с.14-20) - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України, з якою 09 жовтня 2019 року, у місті Гурджаані (Грузія) укладено шлюб (тобто, після отримання заборони на в'їзд Україну), є внутрішньо переміщеною особою з АР Крим та наразі проживає у місті Одеса (а.с.21).
Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону України та постанову про заборону в'їзду в Україну протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі - Закон №1710).
Відповідно до частини 1 статті Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажі;в.
Згідно з частини 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною 4 статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно частини 2 статті 6 Закону №1710 початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (ч.3 ст.6 Закону №1710).
Відповідно до частини 5 статті 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Згідно з частинами 1-3 статті 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.
Частиною 2 статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в'їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону №1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в'їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з'ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.
Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.
Наведені норми права свідчать про наявність у відповідача законодавчо визначених прав та повноважень щодо здійснення контролю другої лінії у даному випадку.
Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (ч.ч.4-5 ст.9 Закону №1710).
Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статті 14 цього Закону.
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.
Суд зазначає, що предметом даної адміністративної справи, є оскарження рішення про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та постанови про заборону в'їзду в Україну відносно громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.82-83).
Судом встановлено, що оскаржувані рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини № НОМЕР_1 ) були прийняті з підстав порушення ОСОБА_1 правил в'їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію АР Крим, зокрема, без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду та виїзду.
27 квітня 2014 року, набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 року (далі - Закон №1207, у редакції, яка була чинна станом на виникнення спірних правовідносин).
Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
За приписами частини 1 статті 3 Закону №1207 для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з частинами 1-2 статті 10 Закону №1207 громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду - виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
В'їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Порядок в'їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №367 від 04.06.2015 року, затверджений Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (далі - Порядок №367).
Відповідно до п.3 Порядку №367 в'їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області.
Згідно з п.1 Розпорядження Кабінету Міністрів України №424-р від 30.04.2014 року «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» у зв'язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон (далі - пункти пропуску) та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово закрито пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком.
Враховуючи вищезазначену норму та той факт, що в'їзд на територію тимчасово окупованої території АР Крим та виїзд з неї було здійснено через пункт пропуску «Сімферополь» суд дійшов до висновку, що позивач здійснив в'їзд/виїзд до/з тимчасово окупованої території АР Крим через закритий пункт пропуску.
Пунктом 3 вищевказаного Розпорядження встановлено, що адміністрації Державної прикордонної служби після усунення обставин, що призвели до тимчасового закриття пунктів пропуску та пунктів контролю, зазначених у пункті 1 цього розпорядження, мають внести на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо відновлення діяльності в таких пунктах пропуску та пунктах контролю.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 року (далі - Закон №3773, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону №3773 (у редакції станом на момент прийняття оскаржуваних рішень), рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Статтею 14-1 Закону №3773 визначено, що іноземцям та особам без громадянства, які прибули до контрольних пунктів в'їзду - виїзду з тимчасово окупованої території без відповідного дозволу, не дозволяється подальший проїзд та в найкоротший строк вони повертаються на тимчасово окуповану територію, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті контролю в'їзду - виїзду до їх повернення.
Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в'їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону.
Як зазначалось судом, підставою прийняття оскаржуваної постанови про заборону в'їзду в Україну, є висновки відповідача про порушення позивачем вимог частини другої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на правовий режим на тимчасово окупованій території України», у зв'язку із тим, що позивач здійснив в'їзд і виїзд на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду.
Під час судового розгляду справи належних та допустимих доказів для спростування позиції відповідача, позивачем до суду - не надано.
У позовній заяві представник позивача стверджував про протиправність оскаржуваних рішень та наявність підстав для їх скасування з огляду на те, що позивачу не повідомлялись та не відомі підстави їх прийняття.
З такими доводами представника позивача суд не погоджується, пояснюючи це наступним.
Суд звертає увагу, що матеріали справи містять копію пояснень, наданих та особисто підписаних громадянином Греції ОСОБА_1 (а.с.79).
Зазначені пояснення викладені українською мовою та з них чітко встановлюється, що останній 15 вересня 2019 року, авіарейсом SU61510 «Москва-Сімферополь» авіакомпанії «АЕРОФЛОТ», прибув об 11 годині 00 хвилин на територію АР Крим (а.с.80).
Попередні відвідування Криму відбувалися протягом останніх чотирьох років - 10 разів. Про те, що відвідування Криму через закриті пункти пропуску заборонено, позивач не знав.
Суд звертає увагу, що вказані пояснення містять надпис «зі слів записано вірно» та підпис позивача (а.с.79).
За таких обставин, враховуючи, що матеріали справи підтверджують, а представник позивача не спростовувала, що позивач здійснив в'їзд та виїзд з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, на думку суду, свідчить про правомірність та законність прийняття спірного рішення про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства.
Щодо посилань представника позивача на той факт, що в місті Одеса проживає дружина позивача та неможливістю возз'єднання сім'ї через наявність рішень про заборону в'їзду позивача в Україну, суд зазначає наступне.
Зі слів представника позивача, громадянин ОСОБА_7 проживає однією сім'єю з громадянкою України ОСОБА_10 з 2013 року.
На підтвердження вказаного факту, представником позивача були надані копії фото позивача з невстановленими особами. Зі слів представника позивача, це фото позивача з ОСОБА_10 та її сином (а.с.119-136). Крім того, громадянин Греції ОСОБА_5 здійснював переказ грошових коштів з власного карткового рахунку «СБЕРБАНК РОССИИ» на картковий рахунок сина ОСОБА_11 (а.с.180-191).
Зі слів представника позивача, надані докази є достатнім підтвердженням проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_10 однією родиною з 2013 року.
Судом встановлено, що 09 жовтня 2019 року, між громадянкою України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та громадянином ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у місті Гурджаані (Грузія) укладено шлюб (а.с.14-20).
Суд наголошує, що шлюб між позивачем та ОСОБА_10 було укладено у Грузії вже після прийняття оскаржуваних рішень відносно позивача щодо заборони в'їзду в Україну.
Також, відповідно до довідки №5105-5000250703 від 26.12.2019 року, дружина ОСОБА_5 (а.с.14-20) - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України, є внутрішньо переміщеною особою з АР Крим та наразі проживає у місті Одеса (а.с.21).
Однак, як вбачається з оскаржуваних рішень, ОСОБА_5 постійно проживає у Греції, тимчасово не працює (а.с.68).
Судом встановлено, що позивач перетинав кордон України лише 2 рази: 19.04.2019 року - Стамбул-Одеса; 18.06.2019 року - Мінськ - Одеса, що підтверджується інформацією наданою Головним центром обробки спеціальної інформації на запит суду (а.с.218).
Крім того, судом витребовувалися копії сторінок паспорта для виїзду за кордон громадянина Греції ОСОБА_5 , проте копії сторінок паспорта були надані до суду - вибірково (а.с.172-174).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», возз'єднання сім'ї - в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
Разом з цим, чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають заборону в'їзду в країну, зокрема, якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Саме порушення позивачем чинного законодавства, позбавило його можливості наразі перебувати у місті Одеса, оскільки наявність факту здійснення в'їзду і виїзду ОСОБА_5 на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в'їзду - виїзду і призвело до прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про заборону в'їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, у відповідності до вимог національного законодавства, а тому, не може бути обґрунтованою підставою вважати оскаржувані рішення протиправними.
Крім того, дана ситуація не може підпадати під визначення «возз'єднання сім'ї», оскільки шлюб між ОСОБА_5 з ОСОБА_10 було укладено після винесення оскаржуваних рішень.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Натомість, матеріали справи підтверджують, що позивач здійснював в'їзд та виїзд з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, що на думку суду, свідчить про правомірність та законність прийняття спірних постанови про заборону в'їзду в Україну та рішення про відмову у перетинанні державного кордону України.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті справи не спростовують.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові по справі №826/7056/18 від 04 червня 2020 року.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт номер НОМЕР_3 ) до Військової частини № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнання протиправним та скасування індивідуального акту - рішення начальника Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 24.09.2019 року, стосовно громадянина Греції ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо заборони в'їзду в України до 23.09.2022 року - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.