24 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4293/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
11 серпня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач; ГУ ПФУ в Полтавській області), у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви /а.с. 27-30/, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 11.03.2020 №66 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Верховного Суду від 06 березня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням суддівської винагороди, вказаної у довідці Верховного Суду від 06 березня 2020 року №19-ККС, починаючи з 19 лютого 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.06.2020 №100 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Верховного Суду від 17 квітня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням суддівської винагороди, вказаної у довідці Верховного Суду від 17 квітня 2020 року №23-ККС, починаючи з 12 березня 2020 року;
- зобов'язати відповідача виплатити різницю між фактично виплаченим та нарахованим щомісячним довічним грошовим утриманням.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання з 19.02.2020 згідно довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 06 березня 2020 року №19-ККС, виданої Верховним Судом, та з 12.03.2020 згідно довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 квітня 2020 року №23-ККС, виданої Верховним Судом, проте відповідачем протиправно відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку. Позивач вважає, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, судді України, які перебувають у відставці, мають беззаперечне право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді та пояснює, що у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 базовий оклад суддів Верховного Суду змінився та станом на 11 березня 2020 року склав 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Вказує, що оскільки змінився розмір складових суддівської винагороди, тому виникли правові підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4293/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), клопотання позивача про витребування доказів задоволено, витребувано докази.
08 вересня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 38-39/, у якому представник ГУ ПФУ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що в лютому 2020 року позивачу було проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, обчисленого із розмірів складових суддівської винагороди судді, встановленої на 01 січня 2020 року, яка здійснювалася згідно діючих, на момент проведення перерахунку, норм законодавства з урахуванням довідки від 27.01.2020 №02/246/2020. На час звернення позивача з заявами від 10.03.2020 та від 10.06.2020 про проведення перерахунку Верховною Радою України не було прийнято нормативно-правових актів, якими визначено умови та порядок перерахунку довічного грошового утримання суддям у відставці з урахуванням рішення №2-р/2020. Відповідач вважає, що на момент прийняття рішень №66 від 11.03.2020 та №110 від 12.06.2020 він діяв у межах повноважень та спосіб визначений нормативно-правовими документами, оскільки відсутній механізм та порядок проведення таких перерахунків.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є суддею у відставці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, що підтверджується матеріалами пенсійної справи /а.с. 80/.
19.02.2020 відповідачем здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12.02.2020 на підставі довідки Верховного Суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 11.02.2020 №13-ККС, у якій зазначено, що станом на 11.02.2020 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 65582,40 грн. /а.с. 78 - 79/.
У зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.03.2020 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці /а.с. 83/, до якої додав довідку від 06.03.2020 №19-ККС, видану Верховним Судом ОСОБА_1 , про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці /а.с. 84/.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, на підставі рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, про те, що станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 231220,80 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад - 144513,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років - 72256,50 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 00,00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь - 00,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 14451,30 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII - 00,00 грн.
11.03.2020 відділом з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №66 про відмову гр. ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, оскільки після 18 лютого 2020 року не змінювалися розміри суддівської винагороди, підстави для здійснення нового перерахунку щомісячного довічного грошового утримання згідно наданої довідки від 06.03.2020 №19-ККС на даний час відсутні /а.с. 8/.
У подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.06.2020 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці /а.с. 82/, до якої додав довідку від 17.04.2020 №23-ККС, видану Верховним Судом, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці /а.с. 15/.
Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, на підставі рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 та від 11.03.2020 №4-р/2020, про те, що станом на 11.03.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 315300,80 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад - 197063,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років - 98531,50 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 00,00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь - 00,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 19706,30 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII - 00,00 грн.
12.06.2020 відділом з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №110 про відмову гр. ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, оскільки після 18 лютого 2020 року не змінювалися розміри суддівської винагороди, підстави для здійснення нового перерахунку щомісячного довічного грошового утримання згідно наданої довідки від 17.04.2020 №23-ККС на даний час відсутні /а.с. 14/.
Позивач не погодився рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №66 від 11 березня 2020 року та рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110 від 12 червня 2020 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із частиною першою статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 42 Закону №1402-VI).
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач з 19.02.2020, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, тому саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2020 у зразковій справі №620/1116/20, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 06 березня 2020 року № 19-ККС, виданої Верховним Судом про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, оскільки з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №№1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" частину третю статті 135 викладено в такій редакції:
"3. Базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" № 193-IX від 16.10.2019 у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" у пункті 3 частини третьої статті 135 цифри "75" замінено цифрами "55".
11 березня 2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення N 4-р/2020 (справа за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII та інш.), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
- частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX;
- пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX;
- частину третю статті 24, статтю 28-1, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX.
У своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402 суперечить статті 6, частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Згідно з пунктом 2 цього рішення положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вимога пункту 3 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо того, що базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.03.2020 N 4-р/2020.
Відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 N 4-р/2020 застосуванню підлягають відповідні положення законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 та від 11.03.2020 №4-р/2020 Верховним Судом видано довідку від 17.04.2020 №23-ККС про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 /а.с. 15/ відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, про те, що станом на 11.03.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 315300,80 грн., у тому числі: 1. Посадовий оклад - 197063,00 грн.; 2. Доплата за вислугу років - 98531,50 грн.; 3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 00,00 грн.; 4. Доплата за науковий ступінь - 00,00 грн.; 5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 19706,30 грн.; 6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII - 00,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ("Doran v. Ireland", заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands"; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Натомість, різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді та не проходила кваліфікаційне оцінювання суддів і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд приходить до висновку, що рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №66 від 11 березня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №200 від 10 березня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 06 березня 2020 року №19-ККС, а також рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110 від 12 червня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №1504/138 від 10 червня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 17 квітня 2020 року №23-ККС, прийняті відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, тобто необґрунтовано, а тому вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене вище, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №66 від 11 березня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №200 від 10 березня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 06 березня 2020 року №19-ККС та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 06 березня 2020 року №19-ККС, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року, а також визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110 від 12 червня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №1504/138 від 10 червня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 17 квітня 2020 року №23-ККС та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 17 квітня 2020 року №23-ККС, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 12 березня 2020 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
При розгляд даної справи суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Розподіл судових витрат врегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривня.
Позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру, а також похідні від них вимоги, як обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, позивач повинен сплатити за подання позовної заяви немайнового характеру, у якій об'єднано дві вимоги немайнового характеру, судовий збір у розмірі 1681,60 грн. ((2102 грн. х 0,4) х 2).
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1682 грн., що підтверджується квитанціями №58562779 від 04 серпня 2020 року /а.с. 7/, №59762649 від 18 серпня 2020 року та виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 20, 32/.
Зважаючи на вищевикладене, при задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681 грн. 60 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).
Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про виконання постанови суду, суд зазначає про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.
Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №66 від 11 березня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №200 від 10 березня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 06 березня 2020 року №19-ККС.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 06 березня 2020 року №19-ККС, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №8 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110 від 12 червня 2020 року про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання гр. ОСОБА_1 на підставі заяви №1504/138 від 10 червня 2020 року та довідки Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 17 квітня 2020 року №23-ККС.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Верховного Суду про розмір суддівської винагороди від 17 квітня 2020 року №23-ККС, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 12 березня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681 грн. 60 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).
Відмовити в задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.С. Сич