Справа №639/3217/20 Головуючий 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11кп/818/2719/20 Головуючий апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. 81 КК України
20 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , засудженої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою засудженої на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.06.2020 року, -
Зміст оскарженого судового рішення суду першої інстанції.
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання засудженої ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Таке рішення суду мотивовано тим, що засуджена ОСОБА_7 на момент розгляду клопотання дійсно фактично відбула 5 років 9 місяців 15 днів, проте за час утримання в державній установі «Харківський слідчий ізолятор» характеризувався посередньо, порушувала вимоги режиму тримання та правила внутрішнього розпорядку, за що отримала три стягнення. Заохочень не мала, до суспільно-корисної праці не залучається.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_7 засуджено за вчинення умисного тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину.
Ці факти не дають достатніх підстав дійти твердого переконання та висновку про те, що ОСОБА_7 за період відбування даного покарання, довела своє виправлення, як це зазначено в її клопотанні (а.с. 20-22).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням, засуджена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити її клопотання та застосувати щодо неї положення ст.81 КК України.
Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги, зазначила, що вона повністю розкаялася у вчиненому, стала на шлях виправлення, має проблеми зі здоров'ям, відбула строку покарання. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовлено в задоволенні її клопотання про умовно-дострокове звільнення (а.с.26).
Позиції учасників апеляційного провадження.
Засуджена ОСОБА_7 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги у повному обсязі, а також зазначила, що в даний час вона вдруге відбуває покарання; попередня судимість повністю погашена; раніше до неї не застосовували звільнення від відбування покарання з іспитовим строком чи на підставі Закону України «Про амністію». Вважає, що вона, відбуваючи покарання, довела своє виправлення, повністю переглянула власне ставлення до попередньої поведінки, зобов'язується інших злочинів не вчиняти.
Захисник засудженої - адвокат ОСОБА_8 також підтримала апеляційну скаргу й просила її задовольнити, вказавши, що ОСОБА_7 відбувала від строку покарання, має неповнолітню дитину, а також матір-пенсіонерку, свою провину визнала в повному обсязі, щиро розкаялася у вчиненому, тому вважає, що з урахуванням даних про особу засудженої суд першої інстанції міг застосувати до ОСОБА_7 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Прокурор заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги засудженої ОСОБА_7 , вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, засуджена має три стягнення та жодного заохочення, до суспільно-корисної праці не залучалась, на даний час, не довела свого виправлення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої та її захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Так, ст.81 КК України встановлює умови та підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Запровадження вищевказаного правового інституту, згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у згаданій Постанові Пленуму в п.17 оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
Вивченням матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_7 засуджена вироком Зміївського районного суду Харківської області від 24.05.2016 року за ч.1 ст. 121, ч.3 ст. 187, ст. 70, ч.5 ст.72 КК України до семи років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна. Їй зараховано в строк відбування покарання термін попереднього ув'язнення з 13.10.2015 року по 24.05.2016 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.11.2016 року вищевказаний вирок залишено без змін. Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_7 строк перебування під вартою з 13.10.2015 року по 29.11.2016 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахується з 13.10.2015 року, кінець строку відбування покарання - 27.08.2021 року. На момент розгляду клопотання ОСОБА_7 відбула 5 років 9 місяців 15 днів, залишилось 1 рік 2 місяці 16 днів.
26.05.2020 року засуджена звернулася до суду із клопотанням про застосування щодо неї положень ст.81 КК України (а.с.1).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.06.2020 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено з наведених вище підстав (а.с.20-22).
Даючи оцінку законності оскаржуваної ухвали суду та обґрунтованості апеляційної скарги засудженої, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Вивченням даних про особу ОСОБА_7 та даних, що характеризують засуджену під час відбування нею покарання, встановлено наступне.
Засуджена ОСОБА_7 в місцях позбавлення волі перебуває з 13.10.2015 року.
Як вбачається з матеріалів особової справи засудженої ОСОБА_7 вона перебувала у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» в період часу з 20.10.2015 року по 23.12.2016 року, з 30.01.2017 року по 01.11.2017 року, з 03.11.2018 року по 17.12.2018 року, з 24.01.2019 по 01.09.2019 року та з 03.02.2020 року по теперішній час.
Згідно характеристики, наданої начальником ДУ «Харківський слідчий ізолятор» (а.с.7), засуджена ОСОБА_7 прибула до слідчого ізолятора з державної установи «Надержинщинська виправна колонія (№65)» Полтавської області. За час тримання в установі засуджена порушувала вимоги режиму тримання та правила внутрішнього розпорядку, за що має три стягнення; адміністрацією установи не заохочувалася; до суспільно-корисної праці не залучається; в бесідах з представниками адміністрації тактовна не завжди.
Вказана поведінка засудженої ОСОБА_7 свідчить про її зухвалість, небажання ставати на шлях виправлення та перевиховання, і необхідність утримання її в умовах ізоляції від суспільства.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Сумлінна поведінка - це не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, порушення правил внутрішнього розпорядку, неухильне додержання загальноприйнятих норм і правил поведінки, а й активна форма його поведінки, тобто активна участь у суспільному житті і сумлінне виконання громадських доручень у процесі відбування покарання, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин та інше.
Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти постійну свідому участь у суспільно корисній праці, систематичне виконання і перевиконання виробничих завдань, сумлінне виконання трудових обов'язків і дорученої роботи, якість її виконання тощо.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміни не відбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26.04.2002 року, умовно-дострокове звільнення від покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого і переконання в тому, що він сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довів своє виправлення. При цьому, прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення, не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком. Під час прийняття рішення про застосування умовно-дострокового звільнення, повинна вивчатися поведінка засудженого протягом усього строку відбування покарання, його ставлення до вчиненого та до режиму відбування покарання, активну участь у суспільному житті установи виконання покарань.
Відповідно до ч.3 ст.6 КВК України, основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Згідно з ч.1 ст.6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Аналіз відомостей, що містяться в особовій справі ОСОБА_7 , дані про особу засудженої та її поведінку за весь час відбування покарання свідчать про те, що на час звернення із клопотанням про умовно-дострокове звільнення засудженої від відбування покарання, об'єктивно свідчить про її не бажання ставати на шлях виправлення та перевиховання, тяжкість та характер вчинених нею злочинів, відношення та оцінка нею своєї злочинної діяльності, відсутність переконливих даних про бажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя, не дають суду достатніх підстав дійти до твердої переконаності в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, про що вірно зазначив суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали та з чим погоджується апеляційний суд.
З приводу апеляційного доводу, що судом не враховано стан здоров'я засудженої, колегія суддів зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей на підтвердження наявності у обвинуваченої хвороб чи погіршення її стану здоров'я, що унеможливлює її лікування в умовах тримання під вартою, при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які характеризують обвинувачену, покладається на сторону, що їх подає.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, що були зроблені після дослідження даних про особу засудженої, а також її характеризуючих даних під час відбування покарання, є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам ст.81 КК України та рекомендаціям, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 04 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким».
Колегія суддів погоджується з рішенням районного суду про відсутність підстав для задоволення клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та яким надана оцінка судом першої інстанції.
У зв'язку з викладеним апеляційна скарга засудженої ОСОБА_7 залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін, як така, що є мотивованою, обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.06.2020 року про відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженої ОСОБА_7 ,- залишити без змін.
Апеляційну скаргу засудженої, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді
___________ ________________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_9