Іменем України
22 вересня 2020 року
м. Харків
справа №645/920/19
провадження №22-ц/818/3856/20
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ),
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року, постановлене під головуванням судді Бондаревої І.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 02 червня 2020 року),-
У лютому 2019 року Лещінскі Наомі (до зміни прізвища ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не надав належної і вмотивованої оцінки аргументів та доказів наданих сторонами. Вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 сприятиме захисту інтересів дитини, оскільки відповідач не приймає участі у вихованні доньки, нехтує батьківськими обов'язками.
ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов'язків, не знайшли свого підтвердження. Позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, не доведено свідомого нехтування ним своїми обов'язками. Крім того, батько дитини виявляє намір спілкуватись з донькою, та заперечує проти позбавлення батьківських прав.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (після зміни прізвища ОСОБА_1 ), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.02.2013 року (а.с.11).
Позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 09.06.2016 року в ОСОБА_7 в ОСОБА_8 . 14.11.2016 року ОСОБА_2 змінила ім'я та прізвище на ОСОБА_9 . (а.с.16-20)
Дитина проживає разом з матір'ю, ОСОБА_10 , в Ізраїлі, що підтверджується довідками: від 12.11.2018 року про те, що дитина навчається в дошкільному навчальному закладі в поселенні Маале-Амос, починаючи з 01.09.2016 року; про страхування в лікарняній касі «Леуміт» з 07.11.2016 року; про статус резидента; соціальної служби від 03.12.2018 року (а.с. 20-31).
Відповідач є громадянином Азербайджанської Республіки. Має посвідку на постійне проживання в Україні. Термін дії - безстроково. Мешкає в АДРЕСА_1 .
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не приймає участі у житті дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання доньки, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною. Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача вимагають інтереси дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать про те, що з 2016 року позивач разом з дитиною проживає за межами України, в державі Ізраїль, тобто в країні, для в'їзду на територію якої для громадян Азербайджану діє візовий режим, таким чином, відповідач не може вільно та безперешкодно перетнути кордон вказаної держави у будь-який час.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила, що виїзд дитини за кордон разом із матір'ю здійснений без згоди відповідача.
З висновку Департаменту служби у справах дітей за № 813 від 26.12.2019 року вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому органом опіки і піклування не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини. (а.с.152-153).
Відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначав що він має бажання спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, проте позивач не збирається повертатись з дитиною до України та не дає йому можливості спілкуватися з дитиною.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов'язків, не знайшли свого підтвердження. ОСОБА_3 має об'єктивні причини, що перешкоджають йому особисто спілкуватись з донькою та повноцінно брати участь у її вихованні, оскільки проживання дитини за межами України, в іншій державі є перешкодою для вільного спілкування з дитиною та повноцінної участі у вихованні дитини.
При цьому колегія суддів також зауважує, що виїзд дитини за кордон відбувся за ініціативою позивачки без погодження з батьком дитини - відповідачем у справі.
Таким чином позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 23.09.2020 року.