22 вересня 2020 р. Справа №480/4285/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 80143,17 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 25.09.2019 по день подання даного позову 10.07.2020 в розмірі 117073,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення зі служби 25.09.2019, ВЧ НОМЕР_1 не провела кінцевий розрахунок із позивачем, а саме не виплатила грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна в сумі 80143,17 грн. з посиланням на відсутність фінансування.
Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
03.08.2020 відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні, зазначив, що станом на час звільнення зі служби позивача в/ч НОМЕР_1 не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. Потреба в виплаті позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно подана до Головного управління Національної гвардії України 10.01.2020 з інформацією про заборгованість в/ч НОМЕР_1 . Крім того, відповідно до довідки № 286/1 від 24.09.2020, складеною речовою службою військової частини НОМЕР_1 з дотриманням вимог Головного управління Національної гвардії України викладених в телеграмі № 1478 від 23.10.2019, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу становить 66473,26 грн., тому відповідач не погоджується з вимогами позивача про стягнення грошової компенсації замість речового майна в сумі 80143,17 грн. Відповідач наголосив, що військова частина НОМЕР_1 здійснила усі допустимі та необхідні заходи для надання позивачу можливості отримати грошову компенсацію замість речового майна, тому в діях в/ч НОМЕР_1 відсутні ознаки протиправності по відношенню до позивача.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.09.2019 № 204 припинено (розірвано) контракт з ОСОБА_1 про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 7).
24.09.2019 начальником речової служби військової частини НОМЕР_1 було складено довідку про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 № 286, відповідно до якої вартість не отриманого ОСОБА_1 під час проходження військової служби речового майна складає 801453,17 грн. Кількість предметів речового майна, що належить до видачі - 160 (а.с. 9).
Крім того, на виконання телеграми ГУ Національної гвардії України від 23.10.2019 № 27/27/3-7676 (а.с. 31) начальником речової служби військової частини НОМЕР_1 було складено довідку про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 № 286/1, відповідно до якої вартість не отриманого ОСОБА_1 під час проходження військової служби речового майна складає 66473,26 грн. Кількість предметів речового майна, що належить до видачі - 143 (а.с. 33). До виправленої довідки не було включено 17 предметів речового майна, а саме: шапка повсякденна зимова - 2 шт., кашне - 1 шт., кашкет польовий - 1 шт., штани вітровологозахисні - 3 шт., білизна натільна демісезонна - 3 шт., білизна для холодної погоди - 2 шт., черевики з високим берцем літні - 5 шт.
24.09.2019 ОСОБА_1 звертався до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 80143,17 грн. згідно довідки № 286 (а.с. 8).
Однак, грошова компенсація за неотримане речове майно не була виплачена при звільненні позивача, що не заперечувалось відповідачем.
25.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із листом-вимогою, в якому вимагав погасити заборгованість перед ним з виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 80143,17 грн. (а.с. 10).
Листом від 02.07.2020 № 2/22-1051 відповідач повідомив позивача, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби буде проведена після надходження додаткових коштів (а.с. 11).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Відповідно до п. 3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Таким чином, з моменту звільнення, грошова компенсація має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється, а тому необґрунтованим є посилання відповідача на те, що надання позивачем згоди на виключення його зі списків особового складу звільняє військову частину від обов'язку нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час звільнення військовослужбовця.
Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань суд, також, вважає необґрунтованими.
Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.
В межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
В рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей". Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Щодо аргументів відповідача про те, що правильною є сума компенсації вартості неотриманого позивачем речового майна, зазначена у довідці від 24.09.2019 № 286/1, а саме 66473,26 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що до виправленої довідки № 286/1 не було включено 17 предметів речового майна загальною вартістю 2116,24 грн., а саме: шапка повсякденна зимова - 2 шт., кашне - 1 шт., кашкет польовий - 1 шт., штани вітровологозахисні - 3 шт., білизна натільна демісезонна - 3 шт., білизна для холодної погоди - 2 шт., черевики з високим берцем літні - 5 шт.
При цьому, заперечуючи проти цієї частини позовних вимог відповідач посилається на п. 15 глави 1 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.06.2017 № 475, відповідно до якого закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин Національної гвардії України на початку року. Закупівельні ціни на предмети речового майна доводяться ВРЗ до в/ч 3022 кожного року починаючі з 2017 року, так, як 21.07.2017 Інструкція № 475 набула чинності. 17 предметів речового майна не вказані в довідці № 286/1 у зв'язку з тим, що ВРЗ до в/ч 3022 ціни на ці 17 предметів речового майна не доводились.
Не погоджуючись із викладеною позицією відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 15 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Згідно із п. 5 Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Суд зауважує, що недоведення Відділом речового забезпечення Національної гвардії України до військової частини НОМЕР_1 інформації про закупівельну вартість речового майна не може бути підставою для позбавлення військовослужбовця права на отримання компенсації за неотримане речове майно.
Слід також відмітити, що згідно ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Також, у Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд зазначив, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Отже, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Крім того, у відзиві відповідач зазначив, що позивач не позбавлений права отримати за його бажанням не враховані в довідці № 286/1 17 предметів речового майна, які не були отримані ним під час проходження військової служби.
Враховуючи викладене, та оскільки вищевказані предмети речового майна не були отримані ОСОБА_1 під час проходження служби, позивач має право на отримання компенсації вартості цих предметів речового майна.
Враховуючи те, що право на отримання грошової компенсації виникає з моменту звільнення з військової служби, ВЧ НОМЕР_1 самостійно здійснила нарахування суми такої компенсації у розмірі 80143,17 грн., що підтверджується довідкою від 24.09.2019 № 286, проте всупереч вимог чинного законодавства не виплатила позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 80143,17 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 25.09.2019 по день подання позову в розмірі 117073,90 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз'яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.
Тобто, відсутня одна з обов'язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Тому вказана вимога є передчасною.
Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17 та від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а від 28 грудня 2019 року № 1.380.2019.001404.
Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 25.09.2019 по день подання позову в розмірі 117073,90 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 80143,17 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко