02 вересня 2020 р. Справа № 480/4174/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу №480/4174/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6937-54У від 10.02.2020 на суму 8262,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наприкінці червня 2020 року Позивачу після отримання поштою копії Постанови про оголошення в розшук майна стало відомо, про оголошення в розшук майна його майна, як боржника. Постанова про оголошення в розшук майна боржника була винесена 16.06.2020 року державним виконавцем Зарічного ВДВС м. Суми ГТУЮ У Сумській області Трегубовим О.В.
03.07.2020 року представник позивача, ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 62315347 від 12.06.2020 року де і дізнався про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Сумській області за № Ф-6937-54 У від 10.02.2020 року, яка визначена в розмірі 8262,54 грн. та в цей же день отримав копію вказаної вимоги.
Позивач зазначає, що в період з 24.10.2005 року по 23.01.2020 року був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та перебував на спрощеній системі оподаткування.
При цьому, позивач просить суд врахувати, що в період з 01.11.2014 року та по теперішній час він ніякої підприємницької діяльності направленої на отримання прибутку не здійснював, оскільки з 04.11.2014 року займає посаду представника торгівельного TOB «НК Сервіс». Це є основне місце роботи, зайнятість складає 8 годин на день та 5 днів на тиждень, а тому Позивач, як ФОП фактично не здійснює будь-яку господарську діяльність направлену на отримання прибутку. Раніше Позивачем було подано заяву до податкового органу про зупинення підприємницької діяльності у відповідності до вимог законодавства на час складання такої заяви.
Отже, на переконання позивача, перебуваючи на спрощенній системі оподаткування не отримуючи доходи, у Позивача не виникав обов'язок сплачувати Єдиний соціальний внески до бюджету.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 02.09.2020р. без виклику сторін, встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
На виконання зазначеної ухвали, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач просив суд врахувати, що згідно баз даний ГУ ДПС у Сумській області ОСОБА_1 зареєстрований як - фізична особа - підприємець з 24.10.2005р. по 23.01.2020р.
З 01.07.2013 року платник перебував на загальній системі оподаткування.
Відповідно до КОР платника на сьогоднішній час рахується загальна заборгованість по платежу «Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (код бюджетної класифікації 71040000) - 28004,17 грн.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Частиною п'ятою ст. 8 Закону № 2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка ЄВ, що дорівнює 22 відс. бази нарахування.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00*12*22%), за звітний 2018 рік - 9828,72грн ( 3723,00*12*22%), за звітний 2019 рік - 11016,72грн ( 4173,00*12*22%).
Відповідач наголошує, що згідно ч.12 ст. 9 Закону № 2464 ЄВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, а за порушення законодавства про єдиний внесок, зокрема, за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ передбачено фінансову відповідальність, а саме:
- за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ накладається штраф у розмірі 20 відс. своєчасно несплачених сум (п. 2 ч.11 ст. 25 Закону № 2464);
- на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відс. суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня фактичної сплати (перерахування) включно.
Крім того, відповідач наголошує, що з 01.07.2013 року Позивач перебував на загальній системі оподаткування та відповідно зобов'язаний був сплачувати в 2018-2019 роках єдиний внесок.
При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач у своїй позовній заяві неодноразово наголошував на тому, що його роботодавець - TOB «НК Сервіс» сплачує за нього ЄСВ за своїм місцезнаходженням, як за найманого працівника, що дійсно підтверджується довідкою роботодавця № НК С00000007 від 29.01.2020 року, але відповідач зазначає, що Головне управління ДПС у Сумській області 10.02.2020 року винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 , як фізичній особі - підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування.
Тобто, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 самостійно є для себе, як страхувальником, так і застрахованою особою, в розумінні Закону № 2464, а сплата ЄСВ роботодавцем - ТОВ «НК Сервіс» за ОСОБА_1 , як за найману особу, немає ніякого відношення до оскаржуваної вимоги.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчить з матеріалів справи, Позивач в період з 24.10.2005 року по 23.01.2020 року був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та перебував на спрощеній системі оподаткування (а.с.13).
З урахуванням даних з інформаційної бази ГУ ДПС у Сумській області в ІКПП ФОП ОСОБА_1 по платежу: «Єдиний внесок» (код бюджетної класифікації 71040000) податковим органом було проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2019 рік, позивачу, як підприємцю на загальній системі оподаткування, з відповідним строком сплати:
1. До 19.07.2019 р. - за II квартал 2019 року. - 2754,18 грн.;
2. До 19.10.2019 р. - за III квартал 2019 року. - 2754,18 грн.
3. До 20.01.2020 р. - за IV квартал 2019 року - 2754,18 грн.
У зв'язку з несплатою єдиного соціального внеску за вказаний період сума недоїмки становить 8262,54 грн.
У зв"язку з чим відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-6937-54 У від 10.02.2020 року на суму 8262,54 грн.
При цьому, слід зазначити, що будь-яких доказів перебування позивача на загальній системі оподаткування відповідачем не надано. Витяг з ІКП ОСОБА_1 та розрахунок боргу по ЄВ, які були надані відповідачем до відзиву, свідчать про те, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.
Як вказує позивач, наприкінці червня 2020 року позивачу після отримання поштою копії Постанови про оголошення в розшук майна стало відомо, про оголошення в розшук майна його майна, як боржника. Постанова про оголошення в розшук майна боржника була винесена 16.06.2020 року державним виконавцем Зарічного ВДВС м. Суми ГТУЮ У Сумській області Трегубовим О.В.
03.07.2020 року представник позивача, ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 62315347 від 12.06.2020 року де і дізнався про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Сумській області за № Ф-6937-54 У від 10.02.2020 року, яка визначена в розмірі 8262,54 грн. та в цей же день отримав копію вказаної вимоги.
Не погоджуючись із таким рішення, позивач оскаржив його до суду, оскільки стверджує, що в період з 01.11.2014 року та по теперішній час Позивач ніякої підприємницької діяльності направленої на отримання прибутку не здійснював, оскільки з 04.11.2014 року займає посаду представника торгівельного TOB «НК Сервіс». Це є основне місце роботи, зайнятість складає 8 годин на день та 5 днів на тиждень, а тому Позивач, як ФОП фактично не здійснює будь-яку господарську діяльність направлену на отримання прибутку. Раніше Позивачем було подано заяву до податкового органу про зупинення підприємницької діяльності у відповідності до вимог законодавства на час складання такої заяви. Отже, Позивач перебуваючи на спрощенній системі оподаткування не отримував доходи, а тому у Позивача не виникав обов'язок сплачувати Єдиний соціальний внесок до бюджету.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд вважає за доцільне зазначити наступне:
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб- підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
01.07.2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01.07.2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-УІ (надалі також - Закон N З3 84-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-УІ спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-УІ передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, у разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власного працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Отже, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-УІ не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідно до норм Закону № 2464-УІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, Відповідач повинен був зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного суд у складі Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Крім цього, суд бере до уваги докази надані позивачем (довідка ТОВ "НК Сервіс" та витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування на ОСОБА_1 ), які свідчать про те, що з 04.11.2014р. і по даний час займає посаду представника торгівельного TOB «НК Сервіс». Це є основне місце роботи, зайнятість складає 8 годин на день та 5 днів на тиждень.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов'язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували позицію позивача, відповідач під час розгляду справи не надав, відтак не довів правомірності сформованої ним вимоги про сплату боргу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтованими, а вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6937-54 У від 10.02.2020 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6937-54У від 10.02.2020 на суму 8262,54грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець